Без партійної символіки, без плакатів та гасел, вільний мікрофон і короткі виступи, наче зустріч друзів і однодумців – так о 17 годині у Вінниці у День свободи та гідності зібралися місцеві активісти і безпосередні учасники Майдану.
Зібралися, аби вшанувати Небесну Сотню і загиблих друзів.
-…Увесь світ пізнав Україну не по 90-х роках, а дійсно по Революції Гідності. Коли я у 90-ті роки їздив по світу, то усі питалися: Україна – це у вас Росія? Ні. Вони питали, де це? – казав майданівець Микола Рудик. – Головна ціль Революції Гідності і Майдану була змінити систему: щоб не було кумівства, братства, щоб закон був для усіх єдиний!
Майданівець Роман Яковлев попросив найперше вшанувати хвилиною мовчання Небесну Сотню.
-Ми всі, хто брали участь у Майдані, розуміємо, що кожен з нас тоді боровся за право бути українцем. Кожен з нас міг бути на місці Небесної Сотні, – зокрема, сказав він.
Виступи учасників були небагатослівними. Та й, справді, здалося, що оптимізму цього дня серед присутніх було замало.
-А що тут сказати, 6 років минуло, – каже Вадим Шкільняк, якого покликали до мікрофону. – Здається, нічого і не змінилося. Змінилося, але не те, що ми хотіли змінити. Я особисто надіюся, що те, що ми почали 6 років тому… колись закінчиться, і наша країна розцвіте і буде могутня. Закінчиться війна. В країні не буде корупції. Це була одна із головних цілей Майдану – знищення корупції. Принаймні, ми так думали 6 років тому. Сьогодні радий побачити тут однодумців. І особисто надіюся, що нам більше не доведеться збиратися десь на майданах, і в країні буде краще.
-Як зараз живе майданівець Вадим Шкільняк? – запитую його після виступу.
-Як живе? Хорошо. Займаємося розслісненням земель.
-Ваша промова була короткою, дещо абстрактною. Не хотілося нічого говорити?
-А не хочеться нічого говорити. Що тут говорити, якщо все зрозуміло. Зрозуміло те, що у нас повне гальмо усіх реформ. У нас реформи ідуть зі швидкістю черепахи. Я не кажу, що реформ немає, але те, з якою швидкістю вони відбуваються… Ми тратили золотий час – перших два роки після Майдану. В той час потрібно було зробити найрадикальніші кроки, які б на той час усі зрозуміли. І ті кроки мали б зробити ривок в економіці країни, але їх зроблено не було. На сьогодні корупції в Україні теж не поменшало.
-І при новій владі?
-І при новій, і при новій-новій владі не поменшало.
-Громадська діяльність, партійна – ви з нею «зав’язали» (Вадим Шкільняк був у партії «Самопоміч» – Авт.)?
-Призупинили. До ліпших часів. Ми нікуди не розходимося. І, по-перше, війна не закінчилася.
-Але почалося розведення військ.
-Розведення військ – погано, дуже багато. Але воно було і раніше, але по-іншому називалося – перемир’я. У 2015–16 році коли уже були на границях Луганська – сказали, що перемир’я і відступаємо. Це було те ж саме, що зараз розведення військ. А взагалі на сьогодні, на мою думку, треба зробити таку велику стіну…
Один з постійних щорічних організаторів зустрічі 21 листопада на вінницькому майдані – Артем Михайлов. Він був сотником Вінницької сотні. Коли почався Майдан, Артему було 20 років.
-Сьогодні мало людей прийшли. Тебе це не лякає? – запитую в Артема Михайлова.
-Мене? Ні. Кожного року приходять одні й ті самі люди. Але головне, що приходять. Для мене кількість не є показник. Немає якоїсь мети зібрати тисячу або дві. Головне, що ті люди, які не прийшли, пам’ятали і розуміли те, що відбувається в країні.
-Минулого року до 21 листопада ви робили фотовиставку. Цього року схоже на зустріч друзів. Чому так?
-Кожен рік формат змінюється. І потрібно розуміти, що акцент потрібно уже робити не на початку революції, а на її завершенні. Саме трагічні події потім стали відліком інших невідворотних процесів в Україні. В перші роки справді слід було пам’ятати і нагадувати, з чого і як починався Євромайдан. Зараз треба розуміти: усі ті події, які відбулися, вони є невідворотними для країни. Загибель людей, початок війни… Так, це викликає певний дисонанс, бо протест на майдані мав бути мирним. Коли ж побили студентів, усі зрозуміли – це переходить у більш активну фазу. Сьогодні тут немає жодної політичної сили, усі – прості громадяни.
Раніше політики приходили, підтримували, зараз їм це уже є нецікаво, бо на цьому піаритися не вийде, це не є той формат, на якому можна хайпанути. Можливо, як раз перед місцевими виборами, на 18-20 лютого (розстріл людей на Майдані – Авт.) тут буде багато людей. А так щороку збираються одні і ті ж люди… Революцію підтримували багато, а робили її не так багато людей. Активних громадян завжди менше.
-Сьогоднішня влада робить акцент на мирі…
-Мир не можливий без перемоги. Питання в тому, що мир не можна здобути здачею територій і здачею інтересів… Це не мир.
…Не потрібно підмінювати поняття. Коли я приїхав у Київ, Майдан був дуже спокійний. Декілька днів – і почалося Грушевського… Було чітко зрозуміло: по нам стріляють, нас б’є “Беркут”, швиряє гранатами – ми маємо відповідати. …Війна на фронті. Початок. Крим. Тихий повзучий наступ. Усі були дуже занепокоєні, але нічого не робили. Це призвело до того, що вийшли активні бойові дії. Тоді усі зрозуміли – буде зовсім по-іншому. Люди не завжди готові до тих радикальних дій, не завжди готові брати у них участь і брати на себе відповідальність.
Так, багато хто хоче, щоб закінчилася війна – але в мене питання, чи всі люди для цього щось зробили. Тому що ті, хто більше за усіх кричать за мир, «давайте прекратим войну» – це ті люди, які до війни не мають ніякого відношення. З нашої сотні багато людей пішли на фронт – це ті люди, які пройшли війну – волонтери, бійці добровольчих батальйонів, ЗСУ, ті, хто втратили своїх близьких. Вони не скажуть, а давайте це просто все залишимо. За що загинули люди? Це ж не одна смерть, не дві, не три. Тисячі! Навіть Небесна Сотня – це фігуральне поняття, тому що достеменно невідомо, скільки людей загинули і зникли… Так само і в Криму: кажуть, ніхто не загинув. Звідки ми знаємо?
Люди, які кажуть «давайте все закінчимо» чи «майдан призвів до війни» (бо таку тезу теж нам проштовхують, кажуть: от ці майдануті зробили)… – а люди готові були приймати рішення і брати на себе відповідальність?
Зараз кажуть: давайте мир любою ціною. А у мене питання: що вони готові заплати для того, щоб цей мир зробити?
-А якою ціною? Яку ціну ти не приймеш?
-Я не хочу приймати мир здачею територій, марною загибеллю людей. Я хочу, щоб ми виграли цю війну. У війні ж не можна просто взяти і розвернутися – все, ми пішли по домах. Це відкритий конфлікт, збройний, з гарматами, гранатами, автоматами. Мирні жителі також загинули. Але у мене питання: мирні жителі також могли щось зробити… Це все дуже циклічна штука. …Зараз у країні відбувається зміна політичної системи. Принаймні, так нам кажуть. І знову питання: чи готові ці люди брати на себе відповідальність приймати дуже складні непопулярні рішення? Так, у нової влади велика підтримка. Але ми маємо розуміти: якщо нова влада не зробить того, що вимагає суспільство, їй доведеться піти набагато швидше, ніж попереднім. Тому що ті люди, які пройшли майдан, АТО, війну…
-Здається, ці люди зараз у меншості.
-Це не так. Люди втомилися від гасел, втомилися від безсилля. У 2013 році була Врадіївка. Для мене це був показник того, що зараз має рванути. Рвануло. Але не влітку, восени. І коли люди побачать, що щось відбувається не так, ми йдемо у якийсь інший бік – майдан не буде тривати тижні, місяці. Дні. Хвиля! Винесуть – і все. Так, це знову коливання для країни, це знову проблеми. Але треба розуміти – що треба буде діяти. Є підтримка людей – дій, покажи. Не можеш – іди. Сам не підеш – тебе винесуть.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook