Роман Смішний: це не антитерористична операція, це - війна. І вона триває!

Роман Смішний: це не антитерористична операція, це - війна. І вона триває!

  Виставку відомого фотографа Сергія Лойка, військового кореспондента "Los Angeles Times", який провів у Донецькому аеропорту чотири дні та зафіксував усі подробиці захисту цього об\'єкта, вже бачили багато вінничан. А у день закриття експозиції до Вінницького будинку офіцерів завітали й живі герої зображених на світлинах подій. Кілька із "кіборгів"-вінничан або тих, хто нині лікує поранення у Вінницькому військовому шпиталі, прийшли, щоб віддати данину пам\'яті загиблим побратимам.
У той день почесними відзнаками нагороджували родини, які у тому страшному й запеклому протистоянні втратили синів, братів, татусів.
Серед тих, хто першим зустрічав згорьованих рідних у холі Будинку офіцерів, обнімав, знаходив слова підтримки та співчуття, особливо виділявся заступник командира роти окремого десантно-штурмового батальйону Роман Смішний - кремезний, високий чоловік із відкритим обличчям.
Згадуючи ті дні, він говорить повільно, обережно добираючи слова. Відчутно, що кожне із них і досі болить йому десь глибоко всередині. Адже ціна кожного слова - кров втрачених там, на донецькій землі, братів по зброї.
- Прибув у аеропорт у грудні. А 20 січня під час масованого обстрілу отримав поранення, потрапив у госпіталь. Залишився живий, а багато моїх хлопців полягло смертю хоробрих. І слів співчуття не вистачає, - каже Роман Смішний і додає. - Маємо зберегти у пам\'яті людей цей героїчний подвиг. Аби імена хлопців ніколи не забули. Аби їх рідні відчували підтримку та належну допомогу від держави. Та й ми, побратими загиблих, поки живі, будемо підтримувати родини хлопців, які віддали життя за Україну. Більше нічого...

Після цих слів чоловік надовго замовкає і розговорити його знову досить складно.


- Чи ідентифіковані імена всіх, хто захищав Донецький аеропорт?


- Ми намагалися знаходити всіх, за максимумом. Але на війні трапляються дуже різні події. Часто після того, як люди гинули, можна було з\'ясувати, хто це, тільки за номером автомата. А бувало, що додому повертались живими хлопці, яких вважали мертвими.


- Відомо, що одного із тих, кого фотоапарат Сергія Лойко зафіксував ще живим, згодом змогли ідентифікувати лише за годинником...


- Так, це правда, і такі ситуації, на жаль, не поодинокі. Там було справжнє пекло. Особливо під час штурму. Це не антитерористична операція, це повномасштабна війна. І вона триває.


- Ситуація у аеропорту одразу стала складною?


- Так. Заходили ми у аеропорт ще під прикриттям української артилерії та "градів". А виводили на першу ротацію бійців вже знаючи, що є домовленості із Гіві та Моторолою вести наших через донецькі блокпости.


- Вас забезпечили усім необхідним для оборони?


- Хлопці заходили у аеропорт із одним автоматом і одним магазином до нього. Дуже неприємно про це згадувати...


- Скільки Ви cамі провоювали в аеропорту?


- Три ротації, із 4 по 30 грудня. Наш підрозділ займав диспетчерську вишку. Зазвичай міняли людей там щотижня. Війна - це не лише кулі, це ще й мороз, коли мінус двадцять п\'ять - воювати не так вже й просто. Вивозили звідти хлопців щотижня, щоб хоч трохи відігрітись могли.


- Кажуть, після такого складають легенди та фронтові пісні?


- Не знаю як пісні, але у АТО дуже багато воїнів пишуть вірші. А ще кожен солдат у вільну хвилину бере до рук як не Біблію, так книгу. Читають люди на війні багато. І ще дуже часто розглядають дитячі малюнки. Ті, які діти вкладають у листи солдатам на фронт. Є у цьому щось дуже щире.


- Чи підтримуєте і як саме сім\'ї загиблих побратимів?


- Так, бо життя не стоїть на місці. Поки ми живі, мусимо їх підтримувати. Їхня доля лише дивом минула нас. Тож це наш обов\'язок - допомогти вдовам, дітям, батькам. Комусь фінансово, комусь допомагаємо вирішити те чи інше питання. Їх насправді дуже багато: із по працевлаштуванням, психологічною реабілітацією - дитинки або її матері.


- Допомога психолога у таких ситуаціях обов\'язкова?


- Вона необхідна. Але ми й самі намагаємося усіма силами не поривати зв\'язок із сім\'ями загиблих товаришів, не давати їм замикатись у собі та залишатись наодинці із горем. Жодна родина не прийме просто так допомогу психолога. Її до того треба підготувати. Маю надію, що мені й моїм товаришам це вдається.
 


Максим ЗОТОВ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

205

Мера Могилева-Подільського також відсторонили від посади до 8 квітня Наступні два місяці підозрюваний у хабарництві мер ...

203

Поки два монополісти з'ясовують стосунки - страждають вінничани Одразу два мікрорайони Вінниці 11 лютого залишились без водопостачання....

203

Студент-медик, який помер від кору, міг бути не щепленим, - каже головний інфекціоніст області Лариса Мороз Після смерті від кору ...

201

Вінничани, які вперше звернулися за субсидією з початку цього року, уже в березі отримають "живі" гроші. Це монетизація субсидій. Тим, ...

200

У прокуратурі розповіли про найбільш розповсюджені схеми розкрадання бюджетних коштів У прокуратурі Вінницької області, спираючись ...