Роман Смішний: це не антитерористична операція, це - війна. І вона триває!

Роман Смішний: це не антитерористична операція, це - війна. І вона триває!

  Виставку відомого фотографа Сергія Лойка, військового кореспондента "Los Angeles Times", який провів у Донецькому аеропорту чотири дні та зафіксував усі подробиці захисту цього об\'єкта, вже бачили багато вінничан. А у день закриття експозиції до Вінницького будинку офіцерів завітали й живі герої зображених на світлинах подій. Кілька із "кіборгів"-вінничан або тих, хто нині лікує поранення у Вінницькому військовому шпиталі, прийшли, щоб віддати данину пам\'яті загиблим побратимам.
У той день почесними відзнаками нагороджували родини, які у тому страшному й запеклому протистоянні втратили синів, братів, татусів.
Серед тих, хто першим зустрічав згорьованих рідних у холі Будинку офіцерів, обнімав, знаходив слова підтримки та співчуття, особливо виділявся заступник командира роти окремого десантно-штурмового батальйону Роман Смішний - кремезний, високий чоловік із відкритим обличчям.
Згадуючи ті дні, він говорить повільно, обережно добираючи слова. Відчутно, що кожне із них і досі болить йому десь глибоко всередині. Адже ціна кожного слова - кров втрачених там, на донецькій землі, братів по зброї.
- Прибув у аеропорт у грудні. А 20 січня під час масованого обстрілу отримав поранення, потрапив у госпіталь. Залишився живий, а багато моїх хлопців полягло смертю хоробрих. І слів співчуття не вистачає, - каже Роман Смішний і додає. - Маємо зберегти у пам\'яті людей цей героїчний подвиг. Аби імена хлопців ніколи не забули. Аби їх рідні відчували підтримку та належну допомогу від держави. Та й ми, побратими загиблих, поки живі, будемо підтримувати родини хлопців, які віддали життя за Україну. Більше нічого...

Після цих слів чоловік надовго замовкає і розговорити його знову досить складно.


- Чи ідентифіковані імена всіх, хто захищав Донецький аеропорт?


- Ми намагалися знаходити всіх, за максимумом. Але на війні трапляються дуже різні події. Часто після того, як люди гинули, можна було з\'ясувати, хто це, тільки за номером автомата. А бувало, що додому повертались живими хлопці, яких вважали мертвими.


- Відомо, що одного із тих, кого фотоапарат Сергія Лойко зафіксував ще живим, згодом змогли ідентифікувати лише за годинником...


- Так, це правда, і такі ситуації, на жаль, не поодинокі. Там було справжнє пекло. Особливо під час штурму. Це не антитерористична операція, це повномасштабна війна. І вона триває.


- Ситуація у аеропорту одразу стала складною?


- Так. Заходили ми у аеропорт ще під прикриттям української артилерії та "градів". А виводили на першу ротацію бійців вже знаючи, що є домовленості із Гіві та Моторолою вести наших через донецькі блокпости.


- Вас забезпечили усім необхідним для оборони?


- Хлопці заходили у аеропорт із одним автоматом і одним магазином до нього. Дуже неприємно про це згадувати...


- Скільки Ви cамі провоювали в аеропорту?


- Три ротації, із 4 по 30 грудня. Наш підрозділ займав диспетчерську вишку. Зазвичай міняли людей там щотижня. Війна - це не лише кулі, це ще й мороз, коли мінус двадцять п\'ять - воювати не так вже й просто. Вивозили звідти хлопців щотижня, щоб хоч трохи відігрітись могли.


- Кажуть, після такого складають легенди та фронтові пісні?


- Не знаю як пісні, але у АТО дуже багато воїнів пишуть вірші. А ще кожен солдат у вільну хвилину бере до рук як не Біблію, так книгу. Читають люди на війні багато. І ще дуже часто розглядають дитячі малюнки. Ті, які діти вкладають у листи солдатам на фронт. Є у цьому щось дуже щире.


- Чи підтримуєте і як саме сім\'ї загиблих побратимів?


- Так, бо життя не стоїть на місці. Поки ми живі, мусимо їх підтримувати. Їхня доля лише дивом минула нас. Тож це наш обов\'язок - допомогти вдовам, дітям, батькам. Комусь фінансово, комусь допомагаємо вирішити те чи інше питання. Їх насправді дуже багато: із по працевлаштуванням, психологічною реабілітацією - дитинки або її матері.


- Допомога психолога у таких ситуаціях обов\'язкова?


- Вона необхідна. Але ми й самі намагаємося усіма силами не поривати зв\'язок із сім\'ями загиблих товаришів, не давати їм замикатись у собі та залишатись наодинці із горем. Жодна родина не прийме просто так допомогу психолога. Її до того треба підготувати. Маю надію, що мені й моїм товаришам це вдається.
 


Максим ЗОТОВ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

450

Сьогодні основні напрямки розвитку людського суспільства визначають інформаційні технології. Стрімко розвивається робототехніка, ...

319

Вінниччина запрошує усю Україну на ІІІ міжнародний open air фестиваль Operafest Tulchyn, який з 4 по 9 червня пройде на території «Подільського ...

210

У Вінниці посилено патрулі, а поліція розшукує чоловіка, який коле жінок невідомим предметом. У поліції повідомляють про чотири ...

164

Через скарги населення на газ, який горить то жовтим, то червоним, провели аналіз блакитного палива. Своєрідний флеш-моб із забору й ...

148

Щоб допомогти батькам виплачувати аліменти - їм навіть знайдуть роботу У Вінницькій області в рамках дії пакету законів "Чужих дітей на...