"Ще перед взяттям Іловайська наші хлопці казали командиру - це місто не варто зараз чіпати, ви усіх штовхаєте на загибель"

"Ще перед взяттям Іловайська наші хлопці казали командиру - це місто не варто зараз чіпати, ви усіх штовхаєте на загибель"

Іловайський котел, який став пеклом для українських військових, ще довго нагадуватиме про себе. Гранатометник Олександр Прохоренко був у самому епіцентрі тих подій. Зараз Олександр лікується у вінницькому шпиталі, у нього попереду ще операції і довга реабілітація. До нашого міста бійця привезли із донецької лікарні - там його, пораненого, викрали у сепаратистів.
Олександру - 29 років, він родом із Кривого Рогу, одружений, має сина. У зоні АТО перебував у складі 40-го батальйону територіальної оборони "Кривбас". Під час прориву з котла він з товаришами наштовхнулися на російську дивізію. У тому, що то були не сепаратисти, не бойовики, а саме російська дивізія, Олександр упевнений. Далі - полон. Бойовий побратим Олександра мав при собі телефон, і саме завдяки цьому і вдалося таємно дати звістку нашим військовим, які знайшли і врятували Олександра, а також витягнули з полону ще кількох поранених бійців.
- Коли ви поїхали в зону АТО?
- Зважаючи на те, яка в Україні ситуація, не міг спокійно сидіти вдома. Служив дев\'ять років тому, мене мобілізували. Коли прийшла повістка з військкомату, одразу поїхав на полігон. Там нас тренували два тижні, а потім прийшов командир 40-го батальйону територіальної оборони, вишикував нас і сказав: хто не хоче в їхати зону АТО - вийти зі строю. Із майже 500 чоловік вийшли 15. Нам дали команду збиратися. Спочатку ми поїхали під Сніжне, потім - під Успенку й Амвросіївку, а там надійшла команда зняти з Амвросіївки блокпост і їхати на зачистку Іловайська.
- Яким ви застали Іловайськ?
- Напівпорожнім і розбитим. Ми знали, що там ще достатньо росіян і проросійських бойовиків. Зачистили частину міста, побили, вигнали сепаратистів, їхній блокпост взяли під свій контроль, наші там облаштувались. Потім по 150 чоловік групами роз\'їхались по місту займати оборону. Ми з хлопцями стояли по правий бік від Іловайська. Тримали висоту на підступах до міста до останнього - був такий наказ від командування. Як тільки приїхали на цю висоту, нас почали накривати "градами". За годину по дев\'ять разів обстрілювали, били чітко, вони знали точно, де ми стоїмо, але звідки у них була інформація про наше точне розташування - невідомо.
- Чи достатньо було боєприпасів, щоб утримати оборону і не дати бойовикам прорватися на зайняті позиції?
- Я був гранатометником, у мене був гранатомет і автомат АКС-74У. Я розумів, що цього надовго не вистачить. Згодом командування почало говорити про те, що надійшли відомості, нібито ми в кільці. Але, кажуть, не переживайте, ніякого оточення немає, йде підкріплення. Через пару годин подзвонили командиру і сказали: кільце зімкнуте. Телефонували командиру ті, хто йшов нам на допомогу. Сказали: хлопці, нереально до вас під\'їхати, щоб привезти боєприпаси. Останній раз до нас прорвалися, привезли гроші, а коли вони виїхали за місто і потрапили під обстріл, шансів на порятунок не було. Говорили, що до нас їхала колона до тисячі чоловік, везли і боєприпаси. Але потім повідомили: допомоги не чекайте, росіяни розбили всю колону, вціліли тільки ті, що не встигли під\'їхати під саме місто.
- Що вирішили робити після таких новин? Були якісь домовленості про вихід українських частин з Іловайська?
- Нам нічого не залишалося, як виходити звідти. Ще перед взяттям Іловайська наші хлопці казали командиру: це місто не варто зараз чіпати, ви усіх штовхаєте на загибель. Але команда надійшла така: не візьмете місто - не буде ні ротації, ні відпусток. Потім наказ: виходити малими групами. Ішли коридором спочатку колонами. Якась наче з ДНР домовленість була, ми про це ще тоді не знали конкретно. Поїхала з міста перша колона наших солдатів - бойовики її розбили. Друга поїхала - теж розбили. У третю - збилися всі, хто залишався з наших у Іловайську. Це були залишки різних частин - і 40-ї, і 51-ї, десантники, батальйон "Донбас". Але при виході нас теж почали розстрілювати з двох боків, всі розсипалися хто куди, легко поранених взяли з собою.
Виходили з оточення малими групами, чотири доби йшли, три кільця оточення прорвали. Уночі йшли, вдень сиділи у посадках. Четверте кільце почали проривати, вийшли десь о дванадцятій годині ночі. Може, ми поспішили, може, вийшли запізно, але натрапили якраз на російську дивізію: вони нас засікли вночі, мабуть, побачили з допомогою тепловізора, як ми поле перебігали. Дванадцять чоловік нас залишалось.
- І ви потрапили у полон…
- Вони нас затиснули з усіх сторін, почали стріляти. Погрожували, що вишикують усіх і розстріляють. Потім взяли в полон, привезли кудись, невідомо куди, бо очі були зав\'язані і руки зв\'язані. Потім виставили перед нами кулемет - знову говорили, що розстріляють. Але щось у них змінилося, поговорили з керівниками ДНРівців і передали нас їм.
- Що відбувалося в полоні у ДНРівців? Ви знали, де перебуваєте?
- Ні, нас знову кудись везли зв\'язаними. Потім сиділи в підвалі. Одну добу, другу… А на третю вночі відчинили двері і сказали - десять чоловік бажаючих на вихід. Ніхто не знав куди і навіщо. Я почав виходити, тільки вийшов на вулицю - почали по мені стріляти. Одразу пригрозили: стрілятимемо навмання по ногах, хто впаде - будемо добивати. Мені роздробили стегно повністю, куля зайшла, кістку перебила, на вильоті застрягла. Потім ще одна куля в коліно потрапила. Чотири секунди простояв - упав, намагався встати разів чотири, не зміг. Потім запитали у старшого - що з ним, тобто зі мною, робити. Той каже: добийте його. Мене кудись поволокли, я почав втрачати свідомість. Ще пам\'ятаю, що підняв очі, подивився на своїх, які там стояли, а сепари вже стріляли по них.
- Як вдалося врятуватися?
- Отямився я вже у лікарні у Донецьку, коли мені свердлили коліно, діставали кулі. Там я пролежав місяць, тоді мене таємний шляхом наші люди вивезли з лікарні. Як виявилося, мене врятували від сепаратистів наші військові, які шляхом переговорів, без викупу, "витягнули" мене з полону. Згодом від когось з лікарів бойовики дізналися де я, прийшли у лікарню за мною, але наші волонтери викрали мене. Їх було двоє людей, один з них - водій "швидкої".
- Куди вас повезли волонтери з лікарні?
- Вони передали мене на перший блокпост. Коли проривалися звідти, то по нас били знову "Гради" сепаратистів, не хотіли пропускати. Потім вже літаком переправили мене у Вінницю.
- Як почуваєтеся нині, що кажуть лікарі?
- Зараз я постійно у лежачому положенні. Вінницькі лікарі зробили одну операцію, попереду ще одна чи дві. Я не можу вставати, замість кістки - пластина. Осколки стегнової кістки збирали по частинках. Зрізали 20 сантиметрів м\'язів, зібрали осколки кістки, потім м\'язи назад натягнули. У Вінниці ставлення хороше, лікарі завжди поруч, постійно приходять волонтери.
- Чи маєте довідку про поранення? Ваше командування сприяє допомозі, зарплату отримуєте?
- Ні, не маю довідки. Це єдина проблема. Хотів узяти довідку про поранення, не видають дружині у Донецьку. Зарплату я теж не отримую. Вже три місяці. Ми дзвонимо командуванню, мені кажуть: ви у нас не одні такі. Тому зараз ніякої реакції немає, тільки обіцянки. Дзвоню, наприклад, керівнику частини, він каже: передзвоніть об 11, передзвонюю - не бере слухавку.
Зараз поряд з Олександром постійно перебуває його дружина Наталя. Жінка розповідає, що уже не раз зверталася до керівництва батальйону, де служив її чоловік, просила нарахувати чоловіку зарплатню за три місяці. Але, за словами Наталі, комбат посилається на те, що у нього, крім Олександра, безліч справ, а за виплату коштів пораненому візьметься пізніше.
Нині Олександр Прохоренко перебуває у відділенні невідкладної хірургії Вінницького військово-медичного клінічного центру Центрального регіону, попереду - довгі місяці реабілітації. Сам Олександр каже, що за першої ж можливості знову поїхав би на Схід. Але найближчим часом йому у прямому сенсі слова доведеться спробувати стати на ноги і навчитися знову ходити.
 


Вікторія МАМАЙ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

522

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

389

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

199

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

196

Через те, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» надіслала побутовим споживачам Вінниці листи-попередження щодо заборгованності за спожиту ...

186

Якщо у когось зупиниться серце десь у натовпі або транспорті, врятувати його зможуть лише ті, хто поруч. Про те, як правильно надавати ...