Втратив ногу, а тепер допомагає іншим ходити: історія вінницького ветерана
28-річний ветеран Сергій Індрик у 2025 році втратив ногу під час бойового завдання на Бахмутському напрямку. Після лікування та протезування у Вінниці він опанував нову професію — став протезистом. Тепер колишній сапер допомагає іншим військовослужбовцям адаптуватися до протезів, спираючись на власний досвід і розуміючи пацієнтів без зайвих слів.
Про це повідомляє Суспільне, пише Місто.
Від фронту до майстерні
Сергій родом із Кіровоградщини. Після строкової служби підписав контракт із ЗСУ та служив у 101-й окремій бригаді охорони Генштабу. З початком повномасштабного вторгнення пройшов закордонне навчання і став сапером, брав участь у боях під Часовим Яром та Костянтинівкою.
Травму отримав під час виконання завдання: ворожий дрон атакував машину, у якій він їхав із позицій.
«Ми їхали з позицій, завозили боєкомплект, і чекав “дрон-ждун”. Я побачив лише спалах блакитного світла… Вибух, іскри по машині. Вистрибнув, поповз на іншу сторону… Пощастило, що суміжники забрали на стабпункт. Доїхав, там відтяли те, що залишилося… Я розумів: вижив — це головне», — згадує Сергій.
Після госпіталю на Хмельниччині він приїхав на протезування до Вінниці, у «Ортопедсервісцентр». Завзятості ветерана можна було лише позаздрити: вже за кілька днів після отримання штучної кінцівки він почав самостійно долати кілометрові дистанції, тренуючись на нерівній місцевості.
«Хлопці дивляться на мене і розуміють, що є шанс на повноцінне життя»
Під час протезування завзяття Сергія помітив його майбутній наставник, протезист Павло Михайлюк, і запропонував опанувати професію. За пів року ветеран успішно освоїв усі тонкощі ремесла.
Сьогодні Сергій працює протезистом і допомагає таким же побратимам. Його першим пацієнтом став 30-річний штурмовик із Полтавщини Сергій Данко, який також втратив ногу на фронті. За словами пацієнта, спільний бойовий досвід допомагає їм знайти спільну мову з перших хвилин.
«Основи протезування — знати анатомію людини. Я мушу знати, де піджимати, де тиснути, щоб полегшити пацієнту освоєння протеза», — пояснює Сергій Індрик.
Ветеран переконаний, що протез — це не вирок і не привід ховатися. А щоб діти під час зустрічей реагували більш розслаблено і позитивно, на власному протезі він обрав яскравий і незвичний дизайн із зображенням червоної панди.
читайте також:
