«Він робив те, що за межами людських можливостей»: Вінниця прощається з Олександром Хвостицьким

У перший день повномасштабного вторгнення він без ваганок змінив мирне життя на фронт. Олександр Хвостицький із позивним «RAL» пройшов найгарячіші точки від Херсона до Бахмута, врятувавши сотні життів. 7 жовтня громада проводжає Героя в останню путь.

Про це пише Місто з посиланням на сайт Вінницької міської ради.

Він без вагань став на захист Батьківщини у перший день повномасштабного російського вторгнення. Виконував бойові завдання на посаді водія евакуаційної машини у лавах 120-ї окремої бригади територіальної оборони. Олександр рятував побратимів у найгарячіших точках цієї війни – від Херсона та Харкова до Бахмута, Ізюма та Торецька. Серце мужнього Захисника зупинилося 14 грудня 2024 року у бою поблизу села Іванівка Краматорського району Донецької області. Герою назавжди залишилося 42 роки.

За відвагу на передовій Олександр Хвостицький неодноразово отримував відзнаки командування бойового підрозділу. Серед його нагород – медаль Командувача Сил територіальної оборони «За вірну службу» III ступеня, а також медаль Київського міського голови «Честь. Слава. Держава».

Побратими Олександра й досі не можуть оговтатися від важкої втрати. Дружина полеглого воїна Ірина ділиться: щоб доставити боєприпаси та евакуювати поранених, чоловік був ладен на все. Він часто робив те, що здавалося за межами людських можливостей.

«На передовій Олександра знали як водія від Бога. Казали, що такої майстерності, помноженої на відвагу, ніколи раніше не бачили. Щоб витягти поранених з-під обстрілу, він не зупинявся ні перед чим: розбирав стіни, прикривав собою і знову йшов у саме пекло… На його рахунку сотні врятованих життів, – згадує Ірина. – Здавалося, за неймовірну сміливість кулі його оминали, дозволяючи щоразу повертатися з бою майже неушкодженим. На жаль, під час останнього виїзду удача залишила Олександра…»

Олександр Васильович Хвостицький народився 9 квітня 1982 року у Вінниці. Після здобуття базової загальної освіти у середній школі №32 він закінчив професійно-технічне училище №1 за спеціальністю «механік». Працював монтажником на фірмі з виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій. У щасливому шлюбі виховував двох доньок, яким зараз 20 та 14 років.

«Усе своє життя Олександр був щирим патріотом рідної землі – справжнім і відданим. Його головною мрією була вільна і сильна Україна, де діти ростимуть у безпеці, зможуть реалізовувати себе та вільно мандрувати краєм, — розповідає дружина полеглого Героя. – 24 лютого 2022 року, прокинувшись о 6-й ранку, я побачила Олександра одягненим, а поруч стояв зібраний рюкзак. Помітивши мій розгублений погляд, чоловік лише тихо сказав: “Війна почалася. Я маю йти. Це мій обов’язок”…»

Чин поховання воїна відбудеться об 11:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.

Висловлюємо співчуття рідним і близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!

читайте також