Про ветеранський бізнес з нуля – історія вінничанки Богдани Сидоренко
Уже понад двісті бізнесів започаткували ветерани АТО/ООС у багатьох кутках України. Серед найпопулярніших – відкриття і робота закладів харчування (піцерії, кав’ярні), випуску сувенірів (від шкіряних виробів до ювелірної продукції), виготовлення екологічно чистих іграшок, виробництво екопродуктів, фермерство. Чимало ветеранів, які вирішили відкрити свій бізнес, мешкають і на Вінниччині, яка на сьогодні посідає перше місце серед регіонів України з працевлаштування учасників АТО/ООС. Торік обласна служба зайнятості надала послуги 1768 учасникам бойових дій, із них 474 працевлаштовані, а 21 ветеран отримав допомогу по безробіттю на відкриття власної справи. Серед них і Богдана Сидоренко з Могилева-Подільського, яка у свої 23 роки відкрила у Ямполі пошиття військового одягу.
Її військова історія розпочалася літом 2014 року. Богдана закінчила другий курс Одеської юридичної академії і збиралася на канікули додому, та коли дізналася, що у підрозділі, де служить знайомий, бракує медиків, вирішила поїхати і допомогти. “Хоча б на літо”, – думала вона тоді, а залишилася в “Айдарі” на цілий рік. Своє 18-річчя дівчина зустрічала не на гламурній вечірці, а під свист куль і розриви снарядів у Кримському. Не приховує, що було страшно… і не раз. Та саме військовий досвід додав їй сили та наснаги.
- Якби я не відслужила в “Айдарі” у найгарячіший період, то не знаю, чи зуміла б стати тим, ким є зараз, – визнає Богдана. – Рік я виконувала обов’язки медика. Чи було складно і страшно? Безумовно! Адже не раз доводилося виїжджати за пораненими після шквального обстрілу, брати участь у бойових завданнях і доставляти важких у шпиталі. Власне, саме на передовій я зрозуміла, настільки важливо, щоб екіпіровка була зручною, починаючи від виду тканини, її складу і закінчуючи технічними особливостями моделей. А головне – вона має бути якісна, легка і зручна. Тому ще під час служби не раз думала про комфортний військовий одяг, але навіть припустити не могла, що після служби буду його шити, адже першочерговим завданням було поновитися на навчанні та підтягнути “хвости” в академії.
Богдана здала академзаборгованість, догнала однокурсників і, зрештою, здобула спеціальність юриста кримінальної юстиції, та за фахом працювати не пішла. Різкий поворот долі стався через випадок. Богдану запросили на зустріч з молоддю, громадою Ямполя (це містечко по сусідству з Могилевом-Подільським). Під час зустрічі люди жалілися, бо молодь втікає у великі міста, а розвивати малі нема кому. Колишні підприємства стоять пусткою. Як приклад навели закинуті приміщення колишнього сільськогосподарського господарства, що на околиці. - Коли ми з батьками поверталися додому, то вирішили подивитися, що ж це там за господарство. Вразила понівечена будівля, де свого часу був колгоспний садочок… Направду ідея започаткувати власну справу крутилася у моїй голові давно, бо я ніколи не хотіла працювати на когось, просто не можу підлаштовуватися під чужі правила, маючи такий жорсткий бекграунд, – продовжує дівчина. – Але, відверто, і подумати не могла, що будуватиму кар’єру в Ямполі, де практично з нуля довелося відбудувати приміщення садочка і перетворити його на швейних цех із пошиття військового одягу. Міська влада багато в чому допомогла і підтримала. Її фахівці підказали, як оформити оренду з правом викупу, служба зайнятості підібрала кадри. Це дозволило заощадити певні кошти, адже держава компенсує єдиний соціальний внесок за працевлаштування безробітних. І так з’явилося швейне підприємство “Ніка-Текст Плюс”, яке працює вже рік.
- Зараз компанія Богдани нарощує потужність, на підприємстві працює майже сотня людей. Не забуває молода керівниця і про волонтерство, допомагає бійцям, які тримають лінію оборони. У планах на найближчі п’ять років – розширення виробництва і збільшення кількості робочих місць щонайменше до п’ятисот.
Автор Олександра Маковецька
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook