Вінничанам розповіли історію літературного критика Миколи Євшана

У листопаді 1919 року у Вінниці від тифу помер один із найвизначніших інтелектуалів свого часу, літературний критик, перекладач та борець за українську державність Микола Євшан.

Нове знайомство містян з Євшаном вирішили організувати працівники Центру історії Вінниці у рамках завершальної події онлайн-фестивалю “Вінниця-столиця УНР”.

Попри численні досягнення і вагомий внесок у розвиток української культури, для багатьох вінничан постать літератрного критика залишається маловідомою.

Літературний критик та літературознавець Євгеній Стасіневич зазначив, що Микола Євшан – приклад справжнього інтелектуала, який уже в 20 років перевершив багатьох культурних діячів.

– Євшан – патентований інтелектуал, – переконаний Євгеній Стасіневич. – Сільська дитина з Калуського району, яку спочатку “закинуло” у Львів, де він став секретарем Грушевського й працював довкола Наукового товариства імені Шевченка. А потім через те, що він виступав за ідею українського університету, був змушений фактично втекти до Відня. У його роботах дуже багато посилань на німецькомовні джерела – це перші побічні штрихи до його інтелектуального виміру. Він цілком переконливий і компетентний літературний критик уже у 20 років. Тут треба подумати чи були у нас в принципі такі прецеденти, чи був хтось у такій формі у 21 рік.

Менше ніж за 10 років активної творчості Євшан написав унікальні праці, серед яких “Під прапором мистецтва” й “Великі роковини України”, аналізував творчість Михайла Коцюбинського, Ольги Кобилянської, Лесі Українки, Василя Стефаника та багатьох інших. Він перекладав українською визначні роботи тогочасних філософів та публіцистів і був біля джерел “Української хати” (українського літературно-критичного часопису).

– Євшан ходив до першоджерел, він справді думав над тими напівтонами і напіввідтінками. Він читав в оригіналі ключових мислителів доби і потім продукував щось таке химерне, але вкрай оригінальне. Мені симпатичний не лише його бекграунд, а й те, у що він його конвертує. Він говорить “давайте подумаємо”, “давайте розбудовувати націю, але не забувати про індивідуальність”. Оцей його індивідуалістичний націоналізм – страшенно цікава річ. Навіть у своїх помилках, у своїх глухих інтелектуально-публіцистичних кутах він теж виглядає сильно. У нас не було такого типу серед інтелектуалів, бо він не Маланюк, не Юрій Клен і не Хвильовий, він якийсь інший тип з великою внутрішньою компетенцією. Його сила і професійна тонкість – такої комбінації не так уже й багато в українській культурі, – розмірковує Євгеній Стасіневич.

Крім того, Микола Євшан не зміг залишитися осторонь воєнних подій і вирішив піти в Українське галицьке військо. Саме це рішення, напевно, привело його до Вінниці, де він і загинув.

У вересні цього року дослідники віднайшли військовий цвинтар по вулиці Стрілецькій – місце останнього спочинку, ймовірно, десятки тисяч вояків, і Євшан – це, безумовно, найвідоміша людина, похована там.

Завдяки історичним документам й спогадам відомо, що літературознавець помер у віці 30 років після виснажливої хвороби. Його з іншими старшинами поховали за Кримськими казармами, а на могилі встановили великий хрест, зроблений зі старого телеграфного стовпа.

– Я не можу стверджувати, що нам вдасться віднайти цю могилу. В мене є, на жаль, таке передчуття, що коли розбудовувалась промзона військового підприємства 45-го заводу, частина, де були поховані старшини, себто, офіцери галицької армії, була забудована. Тоді за спогадами низки вінницьких колекціонерів, чорний ринок був масивно наповнений нагородами цісарсько-королівського війська Австро-Угорщини. Я передчуваю, що ті 20 поховань, які віднайшли для локалізації меж однієї частини цвинтаря у вересні цього року – вони стосуються поховання стрільців, тобто не офіцерської частини, не частини, де б міг спочивати Євшан, – розповідає директор Центру історії Вінниці Олександр Федоришен.

На його думку, коли прийде час створення меморіалу загиблим воякам, Миколу Євшана слід буде вшанувати окремо.

– Він на це заслуговує, якк незримий янгол-охоронець через біографію якого постає життєвий шлях сотень і тисяч українців, які пішли сюди визволяти і дати братню руку своїм наддніпрянським братам. Про нього варто говорити і пам’ятати, – наголосив Олександр Федоришен.

Авторка – Дарина ДІДИК

Нагадаємо, кінний похід на Запорізьку Січ: спогади учасників 30 років по тому.

Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook

430 0

Залишити коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікована.