«Я – водій-меломан», – так називає себе суддя Вінницького апеляційного суду Тарас Сало. Чоловік – колишній слідчий та адвокат, а зараз – служитель Феміди.
Своїми найбільшими пристрастями вважає автомобілі й музику. В дитинстві навіть мріяв стати далекобійником, але пожалів маму і пішов навчатися в педучилище. Утім, про свій вибір не пошкодував: знайшов там віддушину – музику і танці.
Усе це пресслужба Вінницького апеляційного суду оприлюднює у проєкті «Без мантії».
– Тарасе Богдановичу, з якою музикою у Вас асоціюється діяльність судді?
– З піснею «Іt’s my life» рок-гурту Bon Jovi. Часто навіть рішення пишу під таку музику.
– Яку одну річ Ви хотіли б навчитися робити добре?
– Ремонтувати взуття. Але не як звичайний ремісник, а як ювелір. Можливо, цим і займуся, коли піду у відставку.
– Яка Ваша перша робота?
– Учитель початкових класів у Вінницькій школі №32. Працював там два з половиною роки після педучилища. Своїх учнів дуже любив. Деяких, до речі, вже розлучав як суддя.
– Про що любите мріяти?
– Про багато вільного часу і подорожі. Люблю далеку дорогу. Якось практично без перепочинку проїхав за кермом 1300 кілометрів. Це – мій водійський рекорд.
– Яке Ваше місце сили?
– Церква. Ходжу туди щонеділі і на великі релігійні свята. Після причастя навіть не хочеться говорити, щоб не нагрішити.
– Уявіть, що суд закрили. Куди пішли б працювати?
– У Вінниці є таксі, пасажири якого співають у караоке, а я став би таксистом-юристом.
– Ваш улюблений вислів?
– Митрополит Київський і всієї України Володимир казав: «Не їжте один одного навіть після посту». Люблю ще слова з пісні «Sweet dreams» британського дуету Eurythmics. Я їх колись надряпав на шкільній парті: «Everybody’s looking for something”. Кожен щось шукає. Зичу всім гарних знахідок!
Нагадаємо, у Вінниці тривають судові засідання по Е-квитку.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook