Незвичний особистий рекорд влітку поставив мешканець Бару – Андрій Боднар. За трохи більше ніж двадцять три години він пішки здолав дистанцію понад ста кілометрів маршрутом Бар – Кам’янець-Подільський.
Що спонукало його до цього і свої враження від подорожі Андрій розповів журналістам БарNews.City.
“Ідея зародилася певне років десять назад, але я її відкладав через зайнятість. Нещодавно повернувся до задуму, точніше вирішив змінити своє ставлення до деяких речей і розпочав із закриття минулих боргів. Один із них – здійснити такий піший похід. У мене було відчуття, що я пройду, це була свого роду перевірка сил, плюс робота над собою у плані перестати відкладати справи у довгий ящик. Якщо замислитися, то значну частину життя ми витрачаємо на сон та їжу, а ще одну частину – на навчання чи роботу. Тому, вважаю, що найцінніше, що у нас є – час”, – розповів Андрій Боднар.
Під Кам’янцем-Подільським живуть батьки Андрія, він там народився. Тож для нього цей маршрут був особливим.
“Його я близько двадцяти п’яти років від’їздив різними видами транспорту. А в якийсь момент мені його захотілося пройти. Чому пройти? Бо транспорт їде дуже швидко і ти не встигаєш побачити всю красу навколо. На жаль, ти не можеш сказати водію: «Зупиніться, я хочу подивитися на захід сонця, або роздивитися уважніше гірську породу». Мені було цікаво чи зможе зробити такий перехід пересічна людина. Навіть говорив собі: «Якщо зроблю це я, то зможе зробити будь-хто». Аби було бажання”, – розповів барчанин.
Андрій каже, що його завжди вражали історії літніх людей, які із далеких сіл пішки ходили у Київ.
“Раніше коні були не у всіх, місця на возі були обмежені. Люди ходили, не маючи ні навігаторів, ні телефонів з підказками. Це змусило замислитися: «Якщо це робили тоді, то чому я не можу зробити це зараз». Ще про один цікавий приклад стійкості духу я почув у районному музеї. Там діє виставка предметів пов’язаних з радянськими політв’язнями. Зокрема, є речі людини, що тричі тікала з Сибіру і пішки доходила до України, після чого її знову повертали назад до в’язниці. Але це не зламало стійкість духу. Частково мотивував Валерій Ананьєв – атовець та мандрівник. Тривалий час читаю його блог. Головне чим надихнула ця людина – своєю силою волі. У нього значно довші відстані: по одній – дві тисячі кілометрів”, – каже Андрій.
Зізнається, що намагався вирахувати скільки максимально може пройти людина. Визначив, що по ґрунтовій дорозі йти легше, ніж по асфальтованій. Для людської стопи асфальт, особливо з камінням і ямами, уповільнює проходження маршруту.
“Уся дорога зайняла 23 години та 32 хвилини (рахував «від дверей до дверей»). З дому я взяв з собою секундомір і намагався максимально підійти до задуму з наукової точки зору. Вийшов з дому о четвертій годині ранку, а дійшов до порога батьків о 3.32 ночі. За подорож спожив: 4,5 літри води, 1 бутерброд і 4 енергетичні батончики. Хоча загалом міг і не їсти, голоду не відчував… Найскладніша частину шляху – п’ять кілометрів до фінішу. Якщо на початку свого шляху робив зупинки раз на годину, виділяв хвилин десять, щоб відпочити, то останні п’ять кілометрів – зупинявся вже частіше, ніж йшов”, – пригадує Андрій.
Каже, що увесь час підтримував зв’язок з рідними.
“Вони хвилювалися. Тому після долання найважчих ділянок свого шляху я їм телефонував. Але, після такого тривалого відпочинку потім було важко йти. Краще все ж не робити такі довгі перерви”, – зізнається ентузіаст пішохідних прогулянок.
Нагадаємо, у Барському ліцеї облаштують кімнату для дітей з особливими потребами.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook