У Вінниці нагородили захисників Донецького аеропорту

У Вінниці нагородили захисників Донецького аеропорту

Спогади незламних "кіборгів": що давало сили вистояти під обстрілами і що болить зараз
У День пам'яті захисників Донецького аеропорту, 20 січня, у Вінниці нагородили медалями захисників цього летовища. Нагороди "За оборону Донецького аеропорту" отримали майже 50 вінничан, дев'ятьом відзнаку присвоїли посмертно. За загиблих медалі отримували дружини із маленькими дітьми і бойові побратими. Отримали медалі й волонтери, які підтримували бійців, - "Сильному духом". Ініціатором таких відзнак стала громадська організація "Вінницький союз учасників АТО". Того дня до Вінниці приїхали 88 "кіборгів" із усієї України.
Оборона Донецького аеропорту тривала 242 дні. Вона стала символом незламності і мужності українських воїнів. Скільки наших бійців утримували ДАП, скільки загинули у тих жорстоких боях - здається, правдивих даних, і досі немає. Ті, що вижили і повернулись, зараз намагаються адаптуються до мирного життя. Про аеропорт хтось намагається забути, а хтось бачить його щоночі у снах.
"Особисто для мене війна почалась тоді, коли почали "віджимати" Крим"
Анатолій Глемейда - один із тих легендарних "кіборгів", якому вдалося вийти живим із летовища. До війни працював торговим агентом - продавав чаї. Каже, що особисто для нього війна почалася тоді, коли в України "віджимали" Крим. І він ще тоді сказав батьку, що піде захищати Батьківщину. Тато просив не гарячкувати. Повістка Анатолію прийшла у третю хвилю мобілізації.
- Перед тим, як відправити на Схід, у нас була відмінна підготовка. Нас тренували спеціалісти із спецпідрозділу "Альфа", приїжджали фахівці із інших країн. Просто на підготовці воно одне, а на війні зовсім інше, - розповідає Анатолій Глемейда. - Зброю і боєприпаси дала держава, все решту - волонтери. На країну нічого ображатися, для неї зараз це дуже важко, вона й так стоїть на колінах.
8 листопада ми заїхали у зону АТО і 25-го поїхали у село, поблизу аеропорту. Коли їхали, то чули війну. Згодом нас почали накривати "градами". Усвідомив, що це війна, коли почали привозити перших загиблих хлопців. Я ніколи не забуду війну. У моїй пам'яті назавжди залишаться ті пацани, із якими нас разом призвали, із якими разом були у бою… У грудні місяці там були жорстокі бої... Не хочу говорити про аеропорт. Там була важка ситуація. Були проблеми із водою, їли кусочки льоду. Бронежилети не знімали. Всім було тяжко, один одного підтримували. Із батальйону загинули близько 50 чоловік, у нашій роті загинули дев'ятеро.
Сили пережити усе те пекло давав мій синочок, якому всього 2,8 року. Його фото завжди було зі мною. Я молився і просив Боженьку, щоб ще раз обійняти свого сина. А ще мені хрещений батько вручив медаль свого батька "За відвагу" і сказав, що коли прийду додому, щоб віддав. Після повернення медаль залишилася у мене.
Зараз боєць оговтується після усього пережитого. Виховує сина, намагається влаштуватися на роботу. На колишню роботу торговим агентом не повернувся. Пояснює, поки що не готовий до активного спілкування із людьми. Стажувався на іншу роботу. Але після двох тижнів стажування чоловіку повідомили, що він не підходить компанії.
"Стояли разом, пліч-о-пліч, і це нам давало сили"
Олександр Осаволюк із позивним "Тихий" прийшов отримувати медаль "За оборону Донецького аеропорту" у цивільному, військовий форму сховав у шафу. Чоловік каже, що про пережите намагається забути, але щоночі війна нагадує про себе.
- Найважчим був аеропорт, термінал. Зараз важко про це говорити. Минув час - і здається, що не все уже й так важко там було. В аеропорту я був 24 доби. Були різні провокації зі сторони ворога, різні підриви. Нам здавалося, що час зупинився, все зрівнялося: і день і ніч. Патронів на той час вистачало. Але наші вороги були озброєні добре.
Коли потрапив у аеропорт, то те, що насправді там відбувалося, навіть не міг уявити у самих страшних снах. Це зовсім інша планета, це не можна передати словами і навіть усвідомити, там навіть запах інший. Стояли разом, пліч-о-пліч, і це нам давало сили. Ми розуміли, що ми маємо це робити, - розповідає Олександр Осаволюк. - Після війни у нас, мабуть, у кожного своя історія. Намагаємося допомагати один одному, хто як може. Незрозумілий стан, не зрозуміло: час лікує чи ні. Просто стараєшся про це не пам'ятати. Але пам'ятаєш, бо кожну ніч війну бачу у снах. Сьогодні поки що відновлююсь після війни. Зараз мене підтримують друзі, рідні і 13-річна дочка. Можливо, ми й змінилися після цієї війни, але у нашій державі нічого не змінилося. Тому це дуже прикро, прикро дивитися у вічі тим, хто поховав своїх рідних. Я не шкодую, що пішов на війну, ще хочу поїхати. У цивільному житті себе бачу, але не хочеться, аби туди брали зовсім молодих хлопців.
"Думаю, нам вдалося розвінчати міф про непереможність російської армії"
До війни Ігор Гофман був приватним підприємцем. На фронт пішов добровольцем, служив у 93-ій бригаді кулеметником. Ігор зізнається, що після Іловайського котла уже не міг залишатися вдома. Пригадує, що коли вони їхали у аеропорт, їм дали дві машини, обидві поламані, тож ремонтували їх самостійно. Ми навіть жартували, що одна із них їде, а інша стріляє, розповідає Ігор.
- Ця нагорода, яку я сьогодні отримав, значить для мене набагато більше, ніж державна. Адже ми воювали за людей, а не за чиновників, які вирішують, якою ступінню мужності відзначити того чи іншого бійця. Хлопці загинули за людей, щоб у них було нормальне життя і до них не прийшли російські негідники і не почали встановлювати свої порядки. Я не люблю носити всі ці речі (нагороди. - Авт.) на грудях, для мене це цінно, але вони лежать вдома у шафі. Більш цінна - увага до моїх хлопців, - каже Ігор Гофман. - На старому терміналі у аеропорту хлопці кілька днів сиділи без води і їжі, вони вимушені були зливати воду із труб і каналізацій. Сьогодні я отримував нагороди також і за своїх загиблих товаришів. Дехто із них пішов у аеропорт на допомогу у той момент, коли уже було зрозуміло, що це смерть. Знаєте, будь-який боєць, який туди зайшов, заслуговує на повагу. І думаю, нам вдалося розвінчати міф про непереможність російської армії.
 


Інна МАРТОНІКОВА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

517

Із 20 по 22 вересня на Вінниччині триватиме Всеукраїнський Конгрес сімей. Його організовують Рада церков та Рада національно-культурних ...

357

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у червні задоволено позовну заяву керівника Могилів-Подільської місцевої ...

217

Завтра у Вінниці представлять нового голову обласної державної адміністрації. Відповідна інформація міститься на сайті Вінницької ...

216

Усі приміщення і прилеглу територію двох вінницьких університетів, про замінування яких зранку повідомили поліцію, уже обстежено. - ...

210

Гучну заяву сьогодні у Києві зробили представники Вінницької обласної громадської організації "Батьківщина молода". Вони закликали ...