У Вінниці відкрили стелу з іменами 14 загиблих випускників

У дворі вінницького ліцею №2 відкрили пам’ятний знак на честь випускників, які загинули, захищаючи Україну. На його відкриття зібралися рідні, друзі, вчителі та учні, щоб вшанувати пам’ять тих, чиї імена назавжди залишаться частиною історії ліцею.

Про це пише Місто з посиланням на сайт Вінницької міської ради.

На стелі – 14 прізвищ Героїв – випускників, яких не дочекались рідні з російсько-української війни. І сьогодні на шкільному подвірї називають їх імена.

Віталій Антонюк – солдат. Загинув 14 липня 2022 року біля Степової Долини на Миколаївщині.

Дмитро Лізавенко – лейтенант. Загинув 11 червня 2022 року в Сєвєродонецьку на Луганщині.

Олександр Любчак – молодший сержант. Загинув 10 травня 2023 року біля Спірного на Донеччині.

Олександр Дворський – солдат. Загинув 20 жовтня 2023 року біля Синьківки на Харківщині.

Сергій Ярмоленко – молодший лейтенант. Загинув 14 червня 2023 року біля Роздолівки на Донеччині.

Павло Загниборода – майор. Загинув 21 січня 2023 року біля Красного на Донеччині.

Артур Іванішин – капрал поліції. Загинув 14 лютого 2024 року в Григорівці на Донеччині.

Юрій Швець – солдат. Загинув 15 березня 2026 року біля Воздвижівки на Запоріжжі.

Юрій Білий – старший солдат. Загинув 8 квітня 2025 року біля Юнаківки на Сумщині.

Петро Худик – солдат. Загинув 27 липня 2025 року біля Бойківки на Донеччині.

Сергій Жук – сержант. Загинув 27 листопада 2025 року в Степовому на Харківщині.

Сергій Карпенко – старший сержант. Загинув 17 лютого 2026 року в Металівці на Харківщині.

Костянтин Добрянський – солдат. Загинув 14 квітня 2026 року біля Межової на Дніпропетровщині.

Євгеній Жилинський – солдат. Загинув 11 липня 2026 року на Покровському напрямку.

Кожне ім’я випускника-Захисника – це історія мужності, відваги та любові до рідної землі. За кожним із них – життя людини, родина, друзі та мрії, які вона не встигла здійснити.

«Сучасна молодь має знати ці історії, бачити й цінувати подвиг людей, які віддали за Україну найцінніше – своє життя. Пам’ятний знак на подвір’ї другого ліцею берегтиме імена 14-ох його випускників. Загалом знаки пам’яті загиблим Захисникам відкрили вже у 24-ох вінницьких школах. Для нас важливо, щоб учні, читаючи їхні імена, дізнавалися від рідних, друзів та вчителів, якими були», – розповідає директорка департаменту освіти Вінницької міської ради Оксана Яценко.

Про одного з випускників розповіла його однокласниця Анастасія Корупчук. Вона навчалася з Костянтином Добрянським від першого до дев’ятого класу. Каже, до нього можна було звернутися по допомогу й бути певною, що він підтримає.

«Костя завжди був веселий, добрий, усім допомагав. Не було такого, щоб його про щось попросили, а він сказав “ні”. Він умів підтримати та був веселуном нашого класу. Я, напевно, на все життя запам’ятаю його усмішку. Костя був настільки життєрадісним, що передавав цю енергію іншим – однокласникам й учителям», – згадує Анастасія.

Дружина Юрія Швеця згадує: він міг серед ночі поїхати на допомогу, якщо хтось її потребував. Любив сина, батьків і брата. З перших днів повномасштабного вторгнення став на захист України. Спочатку служив стрільцем, згодом став оператором БПЛА. А коли приїздив додому, цікавився, як справляються побратими без нього, і казав дружині: «Я не можу залишити своїх хлопців».

«Коли він приїхав у відпустку після поранення, ми багато говорили про майбутнє. Він казав, що ніколи так сильно не хотів жити та стільки всього планувати. У нього була велика жага до життя, до чогось нового. У нас росте прекрасний синочок. Я намагатимуся втілити мрії та плани, які ми будували разом», – розповіла дружина захисника.

Директорка ліцею Ірина Михайлова каже, що школа підтримує постійний зв’язок із родинами загиблих випускників.

«Вони були учнями нашої школи. Для когось – однокласниками й друзями, для когось – братами, синами, чоловіками. Для всіх нас – захисниками України. Сьогодні їхні імена назавжди повертаються до рідної школи. Коли війна торкається шкільної родини, це вже не просто статистика. Це жива рана», – говорить Ірина Михайлова.

Мама Віталія Антонюка, Світлана Михайлівна, попросила учнів і вчителів згадувати випускників не лише у визначені дні. Вона розповіла про слова, які висіли над робочим столом її сина: «Хто хоче, той і може». А коли маленька сестра вагалася, Віталій брав її за руку й казав: «Коли страшно – зроби крок вперед». Тепер ці слова викарбувані на його пам’ятнику.

«Чотирнадцять прізвищ. Чотирнадцять доль. Чотирнадцять життів, які мали тривати. Чотирнадцять прекрасних людей, які повинні були творити, будувати плани й реалізовувати їх. Для нас вони – цілий світ. Я дуже хочу, щоб їх згадували не тільки в офіційні пам’ятні дні. Коли вам сутужно, підійдіть, подивіться на ці імена. Нехай ця стела стане місцем сили», – сказала Світлана Михайлівна.

До 125-річчя ліцею для родин загиблих випускників створили нагрудний знак із зображенням матері-берегині, яка випускає двох журавлів у вирій. Тоді його передали батькам полеглих захисників, а нині знак отримала ще одна мама.

Читайте також: Мешканці будинку на Келецькій поскаржилися на заклад харчування: проведуть перевірку