Від поранення до паралімпійської мрії: історія незламного вінницького ветерана Івана Лавренюка
Втрата зору під підрозділом на Донеччині не зупинила вінничанина Івана Лавренюка, а стала точкою відліку для нових перемог. Сьогодні ветеран російсько-української війни підкорює міжнародні арени, виборює медалі на змаганнях у Канаді та Австрії й готується здобути паралімпійське «золото» з дзюдо. Про підтримку сім’ї, яка стала його головною опорою та тренерським штабом, і про шлях від важкого поранення до спортивних вершин — у нашій історії.
Про це повідомляє Вінницька міська рада, передає Місто.
Війна забрала у нього можливість бачити світ, але не змогла позбавити жаги до життя та прагнення перемагати. Вінничанин Іван Лавренюк – військовослужбовець Збройних Сил України, ветеран російсько-української війни, який після важкого поранення знайшов у собі сили не лише повернутися до активного життя, а й підкорювати спортивні вершини. Сьогодні за його рахунку – перемоги на всеукраїнських та міжнародних змаганнях, особисті рекорди й велика мрія – здобути паралімпійське золото з дзюдо.
Іван народився та виріс у Вінниці, навчався у школі № 27. З дитинства захоплювався спортом, а вже з п’ятирічного віку почав займатися футболом. Любов до фізичної активності супроводжувала його завжди. Проте повномасштабне російське вторгнення принесло в долю чоловікова надзвичайно важке випробування.
У березні 2024 року під час бою поблизу селища Очеретине Донецької області Іван потрапив під ворожий артилерійський обстріл. Унаслідок важкого поранення військовослужбовець втратив зір. Ця трагедія назавжди змінила його реальність, однак не зламала міцного характеру та бажання рухатися вперед.
Надійною опорою для Івана стала його родина. Поруч із ним завжди дружина Тетяна, яка не лише підтримує чоловіка у повсякденному житті, а й супроводжує його на спортивних змаганнях в Україні та за кордоном, адже вона – його тренерка. Разом вони виховують двох донечок, для яких батько залишається прикладом сили, наполегливості та любові. Попри втрату зору, він знаходить можливості навчати дівчат нових і корисних справ, проводити з ними час та дарувати найцінніше – батьківську турботу й увагу.
Саме спорт став для ветерана одним зі шляхів до відновлення, нових знайомств та особистих досягнень. Іван дедалі більше часу присвячує тренуванням, випробовує власні можливості та щоразу прагне перевершити попередні результати.
Одним із найвагоміших досягнень вінничанина стала участь у міжнародних Іграх Нескорених Invictus Games Vancouver Whistler 2025, які відбулися в Канаді. На відкритті цього турніру Іван ніс прапор України, а у підсумку зиагань виборов срібну медаль у біатлоні.
Не менш успішним став і 2026 рік. На міжнародних змаганнях Strong Spirit’s Games 2026 в Австрії ветеран поповнив медальну скарбничку української збірної трьома нагородами – золотою та двома срібними.
Окреме місце в його спортивному житті посідає парадзюдо. Іван уже став срібним призером чемпіонату України з цього виду спорту, однак не планує зупинятися на досягнутому. Попереду – ще амбітніша мета: виступити на Паралімпійських іграх та здобути омріяне «золото».
За кожною медаллю стоять наполегливі тренування, щоденна праця над собою та підтримка найближчих людей. Водночас сам ветеран переконаний, що найважливіше – не боятися труднощів і знаходити сили продовжувати свій шлях.
«Сьогодні найбільше мене мотивують родина та прагнення до життя. Немає складнощів, які неможливо подолати. Головне – рухатися вперед», – говорить Іван Лавренюк.
Втім, його життя не обмежується спортивними майданчиками й тренуваннями. У вільний час він любить риболовлю, подорожі та сімейний відпочинок. А численні змагання, які майже щомісяця відбуваються в різних областях України, стають для нього не лише можливістю перевірити власні сили, а й нагодою зустрітися з побратимами, поспілкуватися з іншими ветеранами та ветеранками, обмінятися досвідом і відкрити для себе нові горизонти.
Попри спортивні амбіції, найбільша мрія Івана не пов’язана з медалями чи чемпіонськими титулами. Він понад усе прагне, щоб у світі запанували мир, любов і добро, а його донечки зростали під мирним небом.
