Автору в попередні роки не раз доводилось писати про правопорушення, скоєні в такому популярному місці миття і релаксації, як сауна. Але жодного разу їх не скоювали першого квітня!
Події, про які піде мова, цілком би могли бути першоквітневим жартом. Потерпілий у справі спершу так і подумав. Однак поступово з’ясувалось, що то ніякий не розіграш.
Стартувала наша історія тоді, коли господар однієї з вінницьких саун прийняв на роботу Зосю Озолочену (анкетні дані змінено). Як заведено, взяв жінку з місячним іспитовим терміном. Та не минуло й місяця, і Зося відзначилась так, що її пора було звільняти.
Першого квітня до господаря сауни прийшли кілька друзів: помитись, попаритись, поспілкуватись. Звісна річ, він приєднався до компанії. А далі – надамо слово господарю (він же потерпілий): «Приміщення сауни складається з першої кімнати – це роздягальня та басейн, друга кімната – це коридор та парилка, і третя кімната – це кімната відпочинку. Коли вони зайшли в роздягальню, то він роздягнувся і золотий ланцюжок з хрестиком, який йому подарували на 50-річчя його родичі, поклав зверху на одяг для того, щоб коли прийшов з сауни, одразу його одягнув. Однак коли повернувся із сауни, він одразу ж виявив відсутність золотого ланцюжка з хрестиком. Зважаючи, що це було 1 квітня (день сміху), він одразу ж звернувся до друзів із запитанням, чи вони не брали золотий ланцюжок з хрестиком…» (цитата з вироку).
Друзі тільки знизали плечима: ланцюжок не брали і його не розігрували. Не вірити їм не було підстав, бо знав те товариство багато років.
Відтак підозра впала на Зосю, яка тоді була на роботі, мала доступ до всіх ключів готельного комплексу і могла безперешкодно зайти в роздягальню в момент, коли там нікого не було. Він запитав Озолочену, але «остання повідомила йому, що не бачила та не брала вказаних золотих виробів, на що він її також повірив» (цитата з вироку).
Оскільки вартість ланцюжка й хрестика становила майже 53 тисячі гривень, потерпілий звернувся в поліцію. Коли оперативники, вивчаючи обставини злочину, вийшли на Зосю, вона не стала відпиратись: так, вона взяла коштовності, бо, мовляв, син потрапив у лікарню, а тому треба гроші. Навіть написала розписку, в якій зобов’язалась повернути вартість украденого. Цінності вона повернути не могла, бо здала в ломбард.
Щоправда, згодом у неї з’явилась версія, ніби вона здала в ломбард ті ланцюжок і хрестик, які знайшла біля сходів сауни, але віри їй, звісно, не було.
Вінницький міський суд визнав винною і засудив Зосю Озолочену до двохсот годин громадських робіт і постановив стягнути з неї повну вартість ланцюжка й хрестика, а на додачу – 5 тисяч гривень за завдану моральну шкоду та 5 тисяч гривень на відшкодування процесуальних витрат.
Хотіла озолотитись – доведеться роздягнутись…
Автор Леонтій Краснопільський