Мальовнича Гопчиця, на відміну від інших невеликих сіл, не депресує, а активно діджиталізується. Безкоштовним wi-fi тут можна скористатися не лише у бібліотеці чи будинку культури, його роздають магазини і кафе. А сільський музей – єдиний в районі, який має 3D-тур. На всі ці процеси громада зі свого бюджету не виділила жодної копійки – витрати взяли на себе вихідці із села та соціально відповідальний бізнес.
Усе розпочалося після Революції Гідності, розповідає сільський голова Роман Прилуцький. Після тих буремних подій він “перекваліфікувався” зі зварювальника на сільського голову. Він почав потроху перетворювати непримітне село на привабливе для туристів. Так, за останні два роки Гопчиця з розряду вимираючого села перейшла у категорію прогресивного. Дороги ремонтують, освітлення встановлюють, а старий клуб перетворюють на багатопрофільний комплекс. Тепер селяни щотижня дивляться фільми, відвідують фітнес-зал, а до свят організовують концерти. І все це – висвітлюється на сайті, у соціальних мережах.
- Наш девіз, яким і відкривається сайт, – “Малими кроками до великих змін”. Прагнемо зробити Гопчицю відкритою для туризму та бізнесу, з новими можливостями для мешканців та перспективою для молоді. Потроху ремонтуємо приміщення, налагоджуємо інфраструктуру, виводимо село в Інтернет, щоб всі знали, як ми живемо і що робимо, – розповідає сільський голова. – Зараз на сайт Гопчиці заходять навіть з-за кордону. За останніми даними, маємо відвідувачів із 12 країн. Серед них багато людей родом із Гопчиці, з якими ведеться активна комунікація у соціальних мережах. Власне, саме гопчицькі вихідці і відкрили вікно до всесвітньої мережі. Усе що ми маємо з діджиталізації – це заслуга активних молодих людей, які, попри те, що працюють в різних місцях, не забувають про рідну Гопчицю.
- Драйвером молодих ентузіастів є Олександр Саліженко. Він засновник ініціативної групи ReLoad, живе і працює в Києві, а за сумісництвом брат дружини сільського голови Романа Прилуцького. Саме Сашко керує онлайн-життям села, веде сторінки Гопчиці у соцмережах, займається наповненням сайту. А ще – шукає архівні документи, публікує статті про історію села та стежить за статистикою.
- Ми не стали вигадувати велосипед і почали з логотипу, щоб він був упізнаваний і одразу асоціювався з Гопчицею, – розповідає Сашко. – Звернулися до Національного музею народної архітектури і побуту імені Івана Гончара. Етнографи підказали взяти елемент із вишивки Східного Поділля, яка була характерна для Гопчиці, зокрема восьмикутну зірку. І вона ідеально підійшла. Потім розробили сайт, зробили сторінки у соцмережах. І почали працювати. Після сайту вирішили зробити візуалізацію місцевого краєзнавчого музею, який має аж сім залів. Оцифрували понад 300 фотографій та матеріалів. Ознайомитися з його експозицією зараз можна на сайті села та на панорамах Google Maps. Уже кілька років утримуємо ресурси за власні кошти, бо хочемо, щоб село розвивалося.
- Паралельно із сучасними технологіями у селі приводять до належного стану інфраструктуру. Триває ремонт у сільському клубі. Тепер тут щодня займаються діти, безоплатно відвідують музичний і вокальний гуртки. У вільному доступі фітнес-зал, де для відвідувачів нещодавно встановили новий багатофункціональний тренажер, що придбав місцевий підприємець. Надвечір на репетиції приходять старші люди, здебільшого вчителі, які співають у аматорському колективі “Мальви”. У планах – відкрити гостьову кімнату, щоб приймати туристів.
- Та чи не найбільше болить людям недобудована школа. Зараз діти змушені навчатися у старій, зведеній ще у 1920-х роках. А довгобуд 1989 року стоїть порожній. Але нещодавно школа в Гопчиці потрапила до короткого переліку об’єктів, які потребують державної субвенції на будівництво та реконструкцію. Тож є надія, що школа, на яку чекають діти, все-таки відчинить для них свої двері.
Олеся Шуткевич
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook