Вахтанг Кіпіані: Політика, яка вона є зараз, не цікава

Вахтанг Кіпіані: Політика, яка вона є зараз, не цікава

  Відомий український журналіст розповів про свою колекцію преси і поділився думками щодо того, чого не вистачає сучасній журналістиці

   У Вінниці редактор "Історичної правди" Вахтанг Кіпіані побував
17 лютого. У Донецькому національному університеті
ім.Василя Стуса він презентував свою книгу "Українська Канадіана". До презентації книги у "Міста" видалась нагода поспілкуватись із відомим журналістом. В ексклюзивному інтерв'ю нашій газеті Вахтанг Кіпіані розповів, чому більше не хоче писати про політику, про свою колекцію друкованої преси, а також, на що йому не вистачило сміливості.
Про зустріч ми домовилися у одній із кав'ярень у центрі міста.
На інтерв’ю Вахтанг Кіпіані прийшов після короткої прогулянки Вінницею:

- Вінниця доволі світле і хороше місто. Воно таке, у дуже хорошому сенсі, провінційне. І навіть ті величезні відстані, які люди долають на таксі або на громадському транспорті, я проходжу пішки. У міста є потенціал для того, аби сюди приїхати і провести добре кілька днів, погуляти по парку, сходити у музеї і відпочити.

- Вахтанге, чому вирішили зайнятися історичною журналістикою?

- Уже шість років я редактор сайту "Історична правда", три роки роблю передачу "Історична правда". Ми видаємо книжки, читаємо публічні лекції. Я вважаю, що у цьому напрямку є непахане поле. Раніше писав про політику. Але політика, яка вона є зараз, не цікава. Вона фактично уся кулуарна, а писати про те, як у кабінетах щось вирішується, не маючи безпосередньої змоги перевірити це, не годиться. На початку 90-х, коли я прийшов у журналістику, вся політика була публічною. Як би ми не ставилися до тих часів, але тоді політика була справжня. Всі події відбувалися у парламенті, з'їзди партій, прес-конференції теж. Раніше партії із своєю символікою влаштовували пікети, а тепер наймають людей, які за 100 гривень стоять із вудочками. Мені краще витратити час і написати про життя Василя Стуса, ніж про життя народного депутата. Як журналіст я вирішив не витрачати час на тих, хто не вартує зусиль. У режимі реплік у соцмережах я на політику реагую, але витрачати на це свій життєвий час не ефективно

- Часто можна почути від студентів, що вони не розуміють, для чого вивчають історію, адже у них інша спеціальність. Чи треба, наприклад, медику вивчати історію?

- Тут питання у тому, якого роду еліта потрібна Україні. Медики, журналісти, за визначенням, мають належати до еліти. Історія є частиною того знання, яке допомагає бути громадянином. Чи ти слюсар, чи ти медик, журналіст, держчиновник… якщо ти не володієш розумінням того, як розвивається суспільство і які обставини призводять до війни, це не дуже добре. От наприклад, якщо зараз хтось думає, що Порошенко там "перетирає" і це їхній бізнес - це не розуміння суті проблеми, суті того, що Росія - імперія, яка завжди за допомогою зброї розширювала свої кордони, підпорядковуючи нації, держави. Ми просто перебуваємо на черговому витку такого процесу. У 2008 році це було із Грузією, у 1993-му - у Придністров'ї із Молдовою. Якщо людина це знає, то вона принаймні може осмислено робити кроки - емігрувати, купувати гречку чи цукор. Функція вищої освіти - дати людям розуміння, ніхто ж не вимагає, щоб медик був кандидатом історичних наук, але варто як людина розуміти історію.

- У Вас є власна колекція преси, як давно її почали збирати?

- Газети збираю уже 33 рік. У моїй колекції є найперша українська газета "Зоря Галицька" 1848 року, а остання - це вінницька газета, якої у мене у колекції не було, "Правди сила". Решта вінницьких газет у мене вже є. Вінниця - газетне місто. Тут є газети, які виглядають не провінційно, і їх можна читати, у багатьох містах цього немає. У Вінниці я б відмітив газети "Місто" і "РІА", вони виглядають зовсім не провінційно і їх можна читати. Зараз у кіосках все рідше з'являються нові газети, як правило, помирають ті, що уже є. А нові з'являються перед виборами, як метелики, із якоюсь мутною метою. У будь-якому разі я все це намагаюся збирати. Ясна річ, що друкована преса поступово помирає, і функція, яка була закладена у щоденну пресу - інформувати, вона не виконується. 60% людей щоденно заходять у Інтернет. Інша справа, що не всі дивляться новини, а шукають розваги. Преса має набувати нових якостей, переходити у функцію пояснення. Люди знають, що відбулося сьогодні чи вчора, а як це розуміти, добре чи це погано - не знають. Бігти долари купувати чи продавати? Йти у армію чи не йти? Все пропало чи ні? Всі ці речі треба комусь пояснювати. І доля сьогоднішньої преси - це пояснювати людям всі ці процеси.

- Чого зараз не вистачає українській пресі?

- На загал є такі проблеми як наукова і фінансова. Українська преса дуже бідна. І тут виникає проблема: преса бідна, бо її не читають, чи її не читають тому, що вона погана і читач не хоче витрачати навіть ту одну гривню. Це як курка і яйце: преса бідна, бо народ дурний, чи народ дурний тому, що преса бідна і не дає те, що потрібно людям. Головна проблема у тому, що преса не стала незалежною. Вона не є багатою і не живе у бізнес-форматі. Ця преса не є самодостатньою, тому вона не дбає за репутацію, за яку люди платять гроші. Ми мусимо для того, щоб зрозуміти, що відбувається, прочитати кілька сайтів, кілька газет. Людина у Америці стабільно купує одну газету і отримує усю інформацію, яка їй потрібна. Вона, звісно, може купувати ще, але у принципі, їй достатньо купити одну газету, де є вся інформація від економіки до погоди. У нас такої газети немає, тому ми маємо ширше дивитися на поле.

- На що б порадили звертати увагу журналістам у своїх роботах?

- Часто, прочитавши статтю, хочеться або повіситися, або емігрувати, або прочитав і стоїть питання: що далі? Ми маємо пояснювати, що не всі і не все погано. Серед людей у освіті, політиці і медицині, журналістиці є різні люди із різними інтересами. Один є мародер, і він є у кожній професії. У журналістиці є місія - ми маємо пояснювати суспільству, що відбувається. Виробник бетонних чушок, живучи у ДНР, так само їх робить, і до нього немає претензій. А людина, яка пише у вільній країні, якою є Україна, і людина, яка пише у Росії - дві різні людини. У Росії є політична цензура, там ви не можете написати, хто є глава держави і його оточення. У нас ви це написати можете. Є купа тем, які люди мають знати, але не знають.

- На Вашу думку, як журналіста, який раніше висвітлював політичні теми, наскільки Україні зараз потрібні вибори до парламенту?

- Важко відповісти на це питання, бо довіра до народних депутатів, які є, низька. Сказати, що вони добре працюють - це буде велике перебільшення. У принципі, вони як займалися бізнесом чи іншими справами, так і займаються. Сказати, що це парламент військового часу, який ухвалює потрібні закони, екстрено збирається на засідання, реагуючи на виклики, це не правда. Звичайно (і це багато хто із моїх знайомих відзначає), цей парламент кращий за попередній, бо у нього прийшли люди, які хотіли справді робити політику, а не вирішувати свої справи. З огляду на це й на ту соціологію, яку ми маємо, наступний парламент буде більш популістським і ще менш ефективним. Треба критикувати і тиснути на нинішній склад. Але тиснути так, щоб ці хлопці і дівчата забралися геть і прийшли наступні, я не готовий. Дестабілізація - це те, що потрібно Росії. Не прийдуть до парламенту нові, прийдуть учорашні, у вигляді "Опоблоку" або корупціонери у вигляді "аля Бют", Радикальна партія чи ще якісь гіперпопулісти. Вибори проводяться для того, аби перезапустити політичний процес. Якщо це перезапущення принесе тільки мінуси, або точно не плюси, то тоді навіщо це? У нас, на жаль, немає доброї ситуації, у нас стоять виклики між поганим і дуже поганим.

- Коли можуть зайти у парламент нові сили?

- Коли суспільство їх захоче. Жодна людина у нашій політиці не є продуктом космічної діяльності, це все є продукт українського суспільства.

- У Вас є власний секрет успіху?

- Ніякого секрету немає, це просто химерія. Потрібно просто робити свою справу. Були часи, коли я працював у маленькій газеті, працював на центральних каналах, де у одну хвилину тебе дивилися мільйони глядачів. Зараз працюю на маленькому каналі, який дивляться сотні тисяч глядачів. Працюю на сайті, який спочатку мав маленьку відвідуваність, а зараз кілька сотень тисяч. Для журналіста, який працює у районній газеті, мають бути ті самі виклики і стандарти, що й для того, хто працює на CNN.

- Чи є у Вашому житті щось таке, на що не вистачило сміливості?

- Ви мене здивували запитанням. Я б сказав так - я був у міру радикальний у молодості. Коли Україна боролася за Незалежність, я був всюди, де треба було бути. Коли голодували студенти - я був там. Коли йшли колоною на омон - я був там і отримав кийками по спині. Я був єдиним у інституті, хто носив український прапорець, і був першим, хто вийшов із комсомолу. Загалом, робив такі речі, за які у ті часи точно по голові не погладили б. Можливо, мені не вистачило сміливості два роки тому піти на війну. Я пішов у військкомат у перший же день, коли зрозумів, що це вже всерйоз війна. Я звірив всі свої дані, дав контакти, я не дуже довіряю державі, але таким командирам, як Семенченко, я не довіряю ще більше. Подумав, що йти у добровольчий батальйон невідомо до кого із невідомими ресурсами і так далі - це неправильно. Я молодший сержант Збройних сил України, служив у війську, і якщо держава вимагатиме - готовий піти на службу. Я схиляю голову перед тими людьми, які не думали ні секунди і записалися у добровольчі батальйони чи ЗСУ і воювали. Ми всі у боргу перед тими, хто на цій війні втратив своє життя. Я фаталіст. І подумав, що треба працювати там, де ти можеш принести найбільше користі. Людина мого типу мало може принести користі у армії. Є ситуації, коли не треба думати, і мої друзі, які загинули на Сході, вони не думали.
Сміливості не думати про наслідки не вистачило.

 


Інна МАРТОНІКОВА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

410

Брацлавський селищний голова Віталій Мазур розповів, чому хоче, аби процес об'єднання громад тривав, і як переконував людей у сусідніх ...

276

Поспішні закиди про винуватців з боку інформагенції, засновником якої є пан Воловодюк, обурили активістів і волонтерів, а лідер «ДК ...

256

Одного - із Радикальної партії Олега Ляшка, другого - із "Самопомочі"   Депутати Вінницької облради на позачерговій сесії 18 липня обрали ...

213

Дитяча Планета – мережа парків святкування днів народження Адреса: м. Вінниця, вул. Келецька 117б Телефон: 097 99 03 399, 098 99 03 399 Лінія ...

212

С виду это похоже на компьютерную игру.   Мальчик лет восьми сидит перед монитором, у него на голове шлем виртуальной реальности, ...