У межах міської програми підтримки книговидання світ побачить нова праця краєзнавця Вадима Вітковського. В інтерв’ю автор розповів про зустріч із безпосереднім свідком подій у Німеччині, інженерні розрахунки та те, чому реальна історія ставки виявилася цікавішою за вигадки.

Про це пише Місто з посиланням на сайт Вінницької міської ради.

Колишня ставка Гітлера поблизу Стрижавки вже понад пів століття залишається однією з найзагадковіших локацій Вінниччини. Розвіяти вигадки довкола цього об’єкта та розставити всі крапки над «і» покликана нова книжка Вадима Вітковського «Правда про Вервольф».

Її автор – письменник, керівник Видавничого дому «Моя Вінниччина» й дослідник із багаторічним досвідом краєзнавчої роботи – досліджував закриті архівні матеріали спецслужб та особисто спілкувався з живим свідком: німецьким пілотом, який перебував на Вервольфі за часів Другої світової війни.

Про те, чому довкола ставки виникло стільки міфів і чому реальна історія виявилася цікавішою за будь-які легенди – читайте в інтерв’ю Вадима Вітковського для Туристичного сайту Вінниці.

Довідка: Літературно-художнє видання «Правда про Вервольф» вийде друком у межах міського Конкурсу підтримки книговидання про Вінницю 2026 року та буде презентоване книжковому фестивалі VinBookFest у вересні. Видавець – ФОП Балюк Віктор Борисович.

Про що ваша книжка, і яка роль самої Вінниці у створенні задуму?

У Вінниці є дві локації, які завжди притягуватимуть інтерес людей. Одна з них – колишня ставка «Вервольф». А там, де є таємниці, завжди народжуються міфи, легенди і чутки. Щоб розвіяти ці вигадки й розставити всі крапки над «і», я написав книжку, яка так і називається – «Правда про Вервольф».

Відштовхуючись від назви, які міфи чи стереотипи розвінчує це видання?

Головний міф – що на Вервольфі були підземелля (кілька рівнів з перекриттями, ліфти, секретні бункери…). Насправді ж уся ставка була на поверхні. А три залізобетонні укриття з триметровими стінами німці збудували як перестраховку, на випадок бомбардувань. От і все.

Я – єдиний в Україні письменник і журналіст, якому вдалося особисто поспілкуватися з німецьким пілотом Францом Беренброком. Він отримував нагороду з рук Гітлера й цілий тиждень офіційно перебував із ним на Вервольфі, бачивши все на власні очі.

За радянських часів, працюючи в комітеті державної безпеки, я супроводжував на Вервольф групу німецьких бізнесменів. Серед них був граф Максиміліан фон Корфф-Шмізінг. І коли під час екскурсії я згадав ім’я Беренброка, виявилося, що вони товаришують. Я сказав, що цікаво було б з ним зустрітися. Сказав і забув. Але згодом мені прийшло офіційне запрошення, і я отримав дозвіл на поїздку до Західної Німеччини. Франц Беренброк детально намалював мені схему ставки, де і яка вона була. І тоді я зрозумів: найбільша таємниця Вервольфу – це те, що таємниці немає.

На які ще питання дає відповіді ця книга?

На всі, що є, і які можуть виникнути. Тут буде розказано про те, хто, крім Гітлера, приїжджав на «Вервольф». Буде розказана надзвичайно цікава історія про пошук культурних цінностей: картини Строцці, Рафаеля, Гої, Веласкеса… – це конкретний міф. Про замахи на Гітлера. Про те, чи є на «Вервольфі» радіація, чи немає. Будуть подані інженерні викладки, які друкували в журналі «Техніка молоді» у 89-му році, що доводять: нереально було б підняти мільйони кубометрів землі та залити мільйони кубометрів бетону, адже ставка була побудована всього за чотири місяці.

У книжці все буде розказано детально – так, як було насправді.

Це не перша ваша книжка про Вервольф. Що стало головним імпульсом до її написання?

До мене прийшло усвідомлення, як показати увесь масштаб. Тому що у першій книжці, яка вийшла у 1991 році, було конкретно – Вервольф і Гітлер на Вервольфі. Я її написав, маючи доступ до деяких документів завдяки тодішньому начальнику управління КДБ Євгенію Давиденку.

У 1984-му, прийшовши на службу з обласної газети, я працював оперативником. І тоді з Москви на три дні прислали архівну справу на начальника особистої охорони Гітлера Ганса Раттенгубера. Його допитували після взяття в полон, і в двох грубих томах збереглися, зокрема, його спогади про Вервольф. Згодом, прочитавши книжку Івана Безуглого «Таємниці Вервольфа» 1962 року, я побачив, що інформація, відома на той час, не збігається з тим, що я конспектував зі свідчень Раттенгубера. Так почав писати «Капкан на перевертня».

У цій книжці, «Правда про Вервольф», я вирішив показати увесь масштаб, розповісти повну картину. Та й нового матеріалу скільки додалося: недоступні раніше широкому загалу документи, живі свідчення, інформація із закордонних джерел…

Як ви бачите цільову аудиторію цього видання?

Книжка буде цікавою всім, хто прагне знати справжню історію, а не міфи. Також я переконаний: якщо підняти висвітлення Вервольфу на якісно новий рівень – з реальними фактами і деталями, – інтерес туристів до цього об’єкта зросте в рази.

40 років традиції: у заповіднику «Буша» відбувся ювілейний пленер скульпторів «Подільський оберіг»