Вінничанин Павло Мудрий через 30 років після Афганістану повернувся у пекло війни на Донбасі
Через оселедець, який Павло Мудрий вистриг на війні, його називають «пілот-гайдамака». Сам він каже, що не з козаків, але родом з Оратівщини, де проходили холодноярівські повстанці. І якщо до справжнього козака йому ще треба трохи послужити, то на гайдамаку-месника цілком зійде і зараз, бо за плечами має вже понад 5000 годин польотів, з яких три – військові, при виконанні бойових задач. Заради служби у Повітряних силах полковник Мудрий відмовився від престижної роботи за кордоном і приступив до обов’язків командира ланки вертолітної ескадрильї військової частини А1604.
- Після Саратовського вищого військового льотного училища я потрапив в Афганістан. Потім служив у авіації. Уже «черпаком» був списаний зі служби за станом здоров’я, бо Афган так просто не минає. Працював цивільним пілотом у одній із зарубіжних приватних компанії, здійснював доставку вантажів, в основному по Азії. Заробляв досить непогані гроші, родині вистачало. Але почувши про перших загиблих, віком таких, як мій син, – не витримав, махнув рукою і повернувся в Україну, – розповідає Павло Мудрий. – Та поновитися на службі було не просто. Ганяли по кабінетах, як хлопчика, але я домігся свого. Пройшов комісію, зібрав всі документи і на початку 2015 року зайшов по контракту особового періоду. Все було ніби як перед Афганом. Учебка, тренування, командний дух. Відмінність одна – тоді я був молодий і мене всі вчити, тепер я вже старий і сам всіх вчив.
- І навчив не мало, через кабіну його МІ-8 пройшов не один молодший лейтенант. Згадує, як називали його «мамонтом», бо за мірками пілотів давно мав ми залишити небо, але не може. Радіє, що молоді хлопці, які прийшли разом із ним у 2015 році, вже при погонах майорів, зайняли посади замполітів чи командирів. Поруч із молодими є й такі, як Павло Мудрик.
- Зараз зі мною служить борттехнік, майор Сергій Батов. Він, до речі, за національністю білорус, але любить і захищає Україну, читає Шевченка напам’ять, добре знає нашу історію. Також ідейний, – посміхаючись продовжує полковник. – З таким складом працювати одне задоволення, хоча й робота нелегка. Буває летиш і думаєш: «тільки довезти його живим, тільки б витримав». У такі моменти все робиш інтуїтивно, поринаєш у роздуми – скільки ще? коли вдасться довести цю справу до кінця? Я не кажу про закінчення війни будь-якою ціною, бо що це означає!? Треба справу завершити, повернути своє і гідно вшанувати всіх загиблих.
- Командир ланки вертолітної ескадрильї не охоче розповідає про теперішні військові будні, каже, що це передусім робота. Між тим зазначає, що будь-який пілот – він завжди в бою – із законами фізики, із законами природи, із ворогом. Кожного разу, сідаючи у кабіну гвинтокрила, – це виклик, але не геройство, бо, як каже Павло Мудрий, досвідчений пілот намагаться не залізати туди, звідки потрібно із героїзмом вилазити.
- Кожен з нас робить свою роботу: ви у тилу, ми – на війні. У вас свої виклики, певен, що вони також непрості, а у нас свої – у небі, – відзначає командир. – Буває нічого не віщує біди, а ситуація може змінитися кардинально, за лічені хвилини. З перших днів, відколи я тут, ми з хлопцями домовились, що ніколи не скажемо «ні», якщо мова йде про порятунок бійців.
- Залишити службу Павло Іванович може будь-якої миті, бо вже давно має дозвіл «почивати на лаврах», але наразі зрадити небу не може. Дома на його чекають дружина, донька, син та маленький онучок, якого він любить понад усе на світі. Саме заради нього полковник продовжує служити, щоб потім, коли він виросте і запитає, чи воював його дід, Павло Мудрий без докорів сумління відповів: «Воював! Від початку і до кінця!».
Олександра МАКОВЕЦЬКА
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook