Історія 8-річного Романа, який вижив після ракетного обстрілу Вінниці

Після лікування та реабілітації із Німеччини в Україну невдовзі повернеться 8-річний Роман Олексів, який рік тому отримав важкі травми під час ракетного обстрілу росією середмістя Вінниці. Хлопчик переніс 31 операцію, однак на цьому хірургічні втручання не закінчилися. Про прожитий рік, лікування, реабілітацію й повернення додому, розповів батько хлопчика Ярослав Олексів в інтерв’ю виданню “Факти”.

“З усіх, хто перебував у медичному центрі, залишився живим лише Рома”

14 липня 7-річний Роман Олексів разом із мамою Галиною очікували на прийом у лікаря в клініці “Нейромед” у Вінниці. О 10:40 війська рф здійснили ракетний удар по центру міста. 29-річна жінка загинула на місці. Рома, який був у свідомості, бачив це на власні очі.

“Я того дня був удома, в Львові. А дружина із сином поїхали до Вінниці погостювати у батьків Галі. Ми вирішили, що вони там проведуть літо. Я залишався вдома, бо в нас в академії була в розпалі вступна кампанія і я відповідав за прийом студентів. Збирався приїхати до Вінниці на день народження Галі — 28 липня їй мало виповнитися 30 років. Але вона до цього дня не дожила, — згадує Ярослав Олексів.

Синок дуже сильний. Він і вижив якимсь дивом. З усіх, хто в момент ракетного удару перебував у медичному центрі, залишився живим лише він”.

Того дня Роман отримав важкі опіки: обгоріли обличчя, спина, руки, ноги. Крім того у нього була черепно-мозкова травма та відкритий перелом плеча, постраждали внутрішні органи. Вінницькі лікарі, яким вдалося стабілізувати його стан, говорили, що вирішальними будуть перші кілька діб. Рома їх пережив.

“Робили три операції на тиждень. Пересаджували шкіру”

Після цього його перевезли до Львова. У Першому медичному об’єднанні міста тоді уточнили: близько 45% тіла Роми покривають зовнішні опіки, ще 35% — внутрішні. Опіки були настільки глибокими, що подекуди сягали кісток. А кілька осколків від снаряда застрягли у Роми у черепі. Коли стан Романа вдалося стабілізувати, його перевезли до Дрездена. Те, що хлопчик житиме, німецькі лікарі змогли впевнено сказати лише у вересні.

” Увесь серпень у Роми трималася висока температура, причиною якої були інфекції. Через ці зараження його стан довго не вдавалося стабілізувати. Йому робили три операції на тиждень. Пересаджували шкіру. Намагалися її нарощувати, але вона не приживалася. Паралельно була медикаментозна терапія з антибіотиками, деякі з яких не діяли. Доводилося міняти препарати, і ніхто не міг спрогнозувати, чи подіють нові… Це був довгий і складний шлях. І лише у вересні стан сина почав покращуватися. А у жовтні він почав вставати на ноги, — згадує батько.

Без свідомості, під апаратом штучного дихання, Рома провів понад три тижні. Коли син прийшов до тями, йому здавалося, що це все ще 14 липня, що цей день триває. Він питав, чи приїхали швидкі… Син добре пам’ятає момент, коли стався ракетний удар. Про те, що мама загинула, я сказав йому майже одразу. Лікарі порадили говорити правду і не намагатися приховувати те, що він і так дізнається. Ми з Ромою вдвох звикали до цієї думки”.

Після операції на руці почав грати на баяні

“Рома великий молодець та справжній боєць”, — каже Ярослав Олексів. За його словами, хлопчик мужньо терпить біль, переносить усі операції, кожна з яких під загальним наркозом.

“27 операцій йому зробили ще до жовтня минулого року. Серед них — численні пересадки шкіри. Потім ще п’ять операцій, одна з яких на правій руці була зовсім нещодавно. У Роми сильно обгоріло сухожилля і пальці не розгиналися. Наразі пальці вирівняли, поставили гіпс. На жаль, функціонувати, як раніше, вони вже не будуть, але має бути значно краще, ніж було останнім часом. До речі, Рома навіть до цієї операції пристосувався грати на баяні. І це не просто можливість відволіктися, а й у його випадку хороша терапія. Безперечно, лікарі-реабілітологи розминають йому пальці, але для відновлення цього недостатньо. А гра на баяні дуже добре допомагає”.

Носити маску потрібно не менше двох років”

Зараз Роману Олексіву вісім років. За словами батька, він став набагато дорослішим й розуміє, що попереду тривала й складна реабілітація.

“Він готовий боротися. Робити все, що можливо, і навіть більше. Він увесь час носить на обличчі спеціальну маску, яка стримує рубці. Завдяки цій масці вони не збільшуються, не грубіють — і потім хірургам буде набагато легше зробити пластичну операцію. Носити маску потрібно не менше двох років. Це у всіх сенсах непросто, особливо для дитини. Але Рома не пручається. Він розуміє, що чим довше він її носитиме, тим краще потім буде результат. Та сама історія зі шрамами на ногах — щоб рубці не збільшувалися, Рома носить спеціальні колготки.

Після того, як синові видалили м’яз на правій нозі, нам сказали морально підготуватися до того, що він ніколи не зможе самостійно підіймати стопу. Ми змирилися з цією думкою, замовили Ромі протез. Але потім, під час реабілітації, Рома почав намагатися ходити без нього. Спершу міг зробити не більше п’яти кроків. Потім зміг пройти 50 метрів. Потім сто. А зараз син ходить без протеза! Це була дуже складна робота, але Рома боровся і впорався”.

Одночасно навчається у німецькій та українській школах

Паралельно із лікуванням Роман повернувся до навчання. Хлопчик пішов до німецької школи і продовжив навчання онлайн в українській.

“Останнім часом його графік був надто насиченим: зранку німецька школа, потім терапія, після — українська школа та знову процедури. Не кожен дорослий витримає такий режим. Але тепер, коли ми вирішили повернутись в Україну, це зміниться.

За словами Ярослава Олексіва, в Україну із сином планують повернутися на початку серпня.

“Наразі оформляємо документи, передаємо історію хвороби Роми до львівської лікарні. Найближчим часом у Роми не планується жодних операцій. Нині нам потрібно лише спостерігати за його шрамами. Операції ще будуть і не одна. Але це не раніше, ніж за пів року, а то й за рік. Буде пластика обличчя, пересадка волосся, реконструкція вух. Якщо ми зараз залишимось у Німеччині, син і далі лікуватиметься тут і подальші операції йому сплатить медична страховка. Але на це підуть роки, і в такому разі ми маємо бути готовими до того, що жити в Німеччині доведеться п’ять, а то й вісім років. А ми хочемо жити вдома — в Україні. Рома хоче до Львова, де його друзі, його школа, рідні стіни.

Ми сподіваємося, що наша держава зможе профінансувати подальші операції вже в Україні. У Міністерстві охорони здоров’я обіцяють допомогти. Ми справді хочемо повернутися. Рома тільки про це і мріє. У Львові також є дуже хороші лікарі, є можливості для необхідної нам реабілітації. Тому ми ухвалили рішення. Я вірю, що все буде добре. Рік тому, коли Рома був у реанімації між життям та смертю, лише віра мені й допомагала. І ось зараз, через рік, ми говоримо про успіхи сина, про його майбутнє. Для мене це і є справжнє диво”, — каже Ярослав Олексів.