"Ми намагаємося зробити все, щоб Україна не була забутою країною у Європі"

"Ми намагаємося зробити все, щоб Україна не була забутою країною у Європі"

  Переїхавши до іншої країни, Олена Яних не забула про свою Батьківщину і щиро її підтримує. Завдяки зусиллям двох українських журналістів із Донецька і Харкова, а також із данського Колдінгу, у Данії функціонує сайт, який знайомить іноземців із культурою, традиціями нашої країни, а також із подіями, які розгортаються у нас на Сході. Як живеться українцям у Данії, наскільки данці цікавляться справами нашої держави і як працює Інтернет-ресурс, Олена розповіла "Місту".


- Олено, коли і як Ви потрапили до Данії?


- До Данії я приїхала у 2009 році. Історія звичайна: я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком у Інтернеті, потім він приїжджав до України. Згодом ми вирішили, що, певно, треба одружитися. Ось так я і опинилася у Данії.


- В Україну часто навідувалися після цього?


- Як тільки ми приїхали до Данії, я їздила у Україну щороку. Потім у мене була перерва у чотири роки, а знову в Україні я була у лютому-березні 2015-го. У Донецьк я тоді вже не потрапила, бо на той час ввели пропуски, і я аж ніяк не встигала його оформити.


- Важко було пристосуватися до життя у новій країні?


- Для мене життя у Данії і сам переїзд стресовими не були. Можливо, тому, що я багато читала перед тим, як сюди приїхати. Відчуття були такі, ніби я просто вийшла на іншій трамвайній зупинці. Хоча спочатку було важкувато тому, що перший рік мені довелося бути домогосподаркою. Це було не моє. Я звикла до того, що постійно кудись біжу, кудись запізнююсь, а тут… Проте, можливо, мені і був потрібен такий рік після шаленого українського життя.


- А датчани живуть не у такому темпі?


- Ні. Мене взагалі дивувала їх розміреність. Вони не планують тисячу пунктів на один день і дуже рідко роблять все дорогою кудись. Мене чоловік довго запитував: "Навіщо стільки справ робити саме сьогодні?". А я йому: "Ну, воно ж усе на шляху! А завтра зможемо взагалі не виходити із дому, робитимемо щось інше". Довелося йому звикати до цього.


- Як у Данії працює система надання послуг населенню?


- Бюрократія у Данії не менша, а у деяких випадках навіть більша, ніж у Україні. Єдина різниця, яку я відчула: ти не бігаєш із папірцями усюди. Якщо тобі приходить сповіщення про щось, то не потрібно хапати цей папірець і кудись нести. Іноді достатньо подзвонити за вказаним номером або активувати якимось кодом. І люди цим активно користуються. Крім того, якщо раніше усілякі інструкції приходили у листах, зараз усе надсилають у електронному форматі.
- А як із чергами, скажімо, у лікарнях, банках? Туди новітні технології також проникли?
- Звичайно! Але тільки про користь від цього казати не можна. З одного боку, ця електроніка заміщує людей, але із іншого - у Данії зараз багато автоматизованих черг: у банках, у податковій, до лікаря. Абсолютно всюди. Моя приятелька розповідала, що їй довелося "висіти" півтори години у електронній черзі до банку. У неї не було можливості туди піти, але питання потрібно було вирішити терміново. Чекати все ж довелося, хоча і вдома. Або інший приклад. Сьогодні я була у лікарні, і сталися перебої із електрикою. Це був аврал. Медики не можуть ані у черзі подивитися, хто наступний, адже у паперах нічого не записано - усе у машинах, ані історію хвороби глянути. Тобто якщо немає світла, то ти вже нікуди не потрапляєш, не кажучи вже про якісь процедури.


- Яка ситуація із цінами?


- Як подивитися. Житло, звісно, дороге. Комунальні послуги - також. Якщо ми, наприклад, скажемо, що середня заробітна платня у Данії приблизно від 20 до 30 тисяч датських крон, то для українця це виглядатиме так, ніби тут мільйонери живуть (100 грн. дорівнює приблизно 31 датській кроні. Ред.). Треба завжди пам'ятати, що у цій країні дуже високий податок і він прогресивний (разом із твоїми доходами ростуть і твої податки). Минулого року статистика казала, що кожен десятий данець сплачував топ-податок, тобто найвищий податок по країні, іноді він сягає 73%. Його сплачують ті люди, які займаються ресторанним бізнесом абощо.
Якщо ж брати, наприклад, середню зарплату у 23 тисячі і родину із трьох осіб, то із цих грошей близько 40% сплачується як податок. Якщо у вас трикімнатна квартира, до 100 кв.м, то разом із опаленням, холодною і гарячою водою, із орендою (якщо це не власне житло) із сімейного бюджету піде близько 6 тисяч крон. Якщо дуже скромно харчуватися, тобто готувати вдома, дивитися продукти зі знижками тощо, родині із трьох осіб можна місяць жити на 2 тисячі датських крон.


- А скільки коштує проїзд?


- Данія відома тим, що тут найдорожчий у Європі громадський транспорт, тому усі, хто може, пересуваються на велосипедах. Іноді навіть виправдовує взяти із  собою велосипед у потяг, незважаючи на те, що на нього теж треба купувати окремий квиток. Загалом, уся Данія поділена на зони. Якщо ти їдеш містом, поїздка обходиться у 15 крон у час пік і 12 крон із 13 до 15 години. А потім знову починається час пік. Але тут є одна особливість: пенсіонери мають пенсійні картки. І якщо їдуть до 10-ї ранку, то платять повну суму, бо це час пік, і вони на рівні із іншими займають місце у транспорті. Якщо вони їдуть у інший час, то багатьом із них це нічого не коштує.


- Олено, у вас є власний сайт про Україну. Розкажіть, як народилася ідея створити такий ресурс?


- Сайт про Україну у мене не перший. Я проходила різні уроки в Інтернеті, вивчала певні нюанси створення сайтів, бо мене це питання цікавило. І так, трохи навчившись, ми із подругою зі Штатів відкрили ресурс із рецептами. А от саме про Україну я захотіла створити ресурс, відколи потрапила до мовної школи. Так, коли усі новенькі почали представлятися, ми дізналися, хто звідки. Були люди із Камеруну, Таіланду тощо. І я, із України. Через деякий час, пам'ятаю, хтось підходить до мене і каже: "Я ж нічого не плутаю, ти із Росії?" Я кажу - ні, з України. А він мені: "Хіба це не одне й те саме?". Розумієте, у нас багато у школі людей із Прибалтики, багато із Чечні, але вони не є для інших росіянами. Я зрозуміла, що про Україну знають дуже мало.


- Чому так склалося, як думаєте?


- Зараз багато хто це пояснює тим, що чимало бізнесу, різного роду контор у людей розташовані у Росії. Можливо, звідти і вітер дме. І друге: раніше усі боялися Радянського Союзу, а тому намагалися його вивчити. А заразом і нас усіх вивчили через призму СРСР. Коли він упав, нас почали сприймати через призму Росії, бо вона більша. Але після початку конфлікту в Україні усе змінилося: у свідомості датчан ми відокремилися від Росії. Та й українцям у Данії палець до рота не клади: вони не дозволять дивитися на себе через призму Росії. Проте все ж відомостей про нашу державу у датчан не багато.
Крім того, через те, що журналісти зараз не консультуються із експертами, які знаються хоча б на якихось питаннях стосовно України, у датські ЗМІ потрапляє доволі багато негативу. А коли починаєш знайомитися із датчанами, розумієш, що тих, хто був у Україні, дуже мало. Звідси і незнання. Самі ж данці зізнаються: "Тут, у Данії, ми багато не знаємо про Україну. Ми чуємо лише погані повідомлення: про українську корупцію, кризу, війну. А не про все те добре, що зараз є в Україні".


- Тож які теми висвітлюєте на своєму порталі?


- Із самого початку сайт newsgerrig.com створювався як такий, на якому ми мали розповідати про країну із великими туристичними й інвестиційними можливостями. Адже датчани відомі на весь світ туристи і підприємці. Робили все самі із нуля. Усі витрати на оплату домену, хостингу тощо взяли на себе наші із подругою чоловіки, за що їм величезна подяка. Вони працюють на створення іміджу України. Так от, поки ми піднімали сайт, стався Євромайдан. І тут стало зрозуміло, що жодне із датських ЗМІ не може нормально цю тему розкрити. Потім це все перекинулося на Донбас і ставало тільки гірше. Ми вийшли у онлайн-простір 25 грудня 2013 року. Завдяки інтенсивній роботі на сайті з'являлося багато матеріалів. Люди нас знаходили у мережі і казали, що інформації у нас більше за інших, і що саме із наших повідомлень можна зрозуміти, що коїться в Україні. Крім того, ми були ледь не єдині, хто намагався упорядкувати події за локаціями, де вони стаються. Датські ЗМІ часто все перекручували: плутали місця, вулиці, райони. Кожен писав, як хотів. Ми ж це все збирали, кооперували, коригували.
Тому зараз туризм у нас відійшов на задній план, поки у пріоритеті новини про війну, переселенців.


- На сайті матеріали з'являються доволі часто. Скільки людей працює у команді?


- З цим не дуже добре, бо у нас працює дві із половиною людини. Я і подруга виконуємо роль журналістів і перекладачів, адже на сайті майже усі матеріали виходять двома мовами: датською і українською. Добре, що у команді є носій мови, який після нас це все вичитує. Ще допомагають студенти ДонНУ, але це їхня навчальна практика. Як буде після її завершення, подивимося. Наша організація "Nysgerrig Ukraine" ("Цікава Україна". Ред.), частиною якої є сайт, некомерційна, тому усі працюють на волонтерських засадах.
- Як часто у датських новинах можна почути-побачити-прочитати щось про Україну?
- Коли конфлікт набув піку, тут ефіри були ледь не цілодобові. Були експерти, показували різні фото тощо. Але знову ж таки, хто був експертом? Велика їх кількість навіть ніколи в Україні не була. Чому жодного разу не були запрошені працівники із нашого посольства у Данії, я не знаю, це важко зрозуміти.


- Пересічні данці стежать за ситуацією у нашій державі?


- Люди тут зараз мало зацікавлені Україною. Цікавить вона тільки тих, хто її знає, допомагає із самого початку. Але це коло не швидко розширюється. Зараз уся Європа заклопотана іншим:  біженці із Сирії. Але є й інші фактори. Українська діаспора влітку організовувала у Данії табір для дітей, чиї батьки загинули у АТО. Один датський підприємець сплатив значну частину транспортних витрат, щоб діти змогли приїхати. Я із ним спілкувалася телефоном і питаю: чому датчани не так активно допомагають Україні? А він каже: "Людям бракує інформації про Україну. Я із тих, хто шукає і не можу нічого знайти. Складається враження, що все скінчилося. А у світі дуже багато людей, які потребують допомоги. Ми розуміємо, що конфлікт в Україні є, але діти - вони усюди діти, і чому, наприклад, діти у Непалі, де стався землетрус, менше потребують допомоги, ніж діти в Україні?". І, знаєте, він правий…


- Які у датчан є припущення щодо розвитку подій в Україні?


- Єдиної думки немає. Багато хто вважає, що сьогодні Крим забутий, і акцент влада зробила на Донбасі. Хтось каже, що Крим повернеться до України, коли добре заживе. Інші кажуть, що конфлікт не скінчиться, доки Росія не захоче цього… Усі мають своє бачення. Але я за всіх відповідати не можу, це не мої думки.


- А на Вашу думку, коли і як усе скінчиться?


- Я не експерт у цьому питанні і прогнозувати нічого не буду, щоб не виглядати безглуздо. Але я, звісно, сподіваюся, що це скінчиться якомога швидше і ми не будемо нести ще більше втрат. Зрештою, вічно це тривати не може. Зі свого боку ми намагатимемося зробити все, щоб Україна не була забутою країною у Європі.

 


Ганна БЕЛОВОЛЬЧЕНКО



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

479

    Батьківщина «Щедрика» - Тульчин – цієї суботи чекає у гості всю Україну. 16 листопада пройде перший фестиваль мистецтв «Від Щедрика ...

437

Уже не перший рік мешканці будинку по вул.Ширшова, 3 у Вінниці скаржаться на одну із сусідок. Наразі двокімнатна квартира на другому ...

372

12 листопада на вулиці Костянтина Василенка патрульні поліцейські затримали хлопця, в якого виявили наркотичні речовини. Правопорушник ...

365

Вінницьку школу №10 утеплять, тут також замінять вікна і двері на енергозберігаючі. Про це повідомив на своїй сторінці у Фейсбук міський ...

365

Вінницька обласна дитяча клінічна лікарня Вінницької облради, громадська організація «Асоціація бібліотек Вінниччини» та Український...