Наталія Іванова: "Я виїхала з України, тому що Янукович не виконав обіцянку..."

Наталія Іванова: "Я виїхала з України, тому що Янукович не виконав обіцянку..."

Педагог і поетеса Наталія Іванова торік покинула Вінницю і переїхала на постійне місце проживання до Росії.
Хоча їй і відмовили в участі в російській програмі сприяння переселенню співвітчизників, про свій вибір не шкодує. Як говорить сама Наталія, "хотіла жити у прибалтійському Калінінграді, і живу в Калінінграді".
- Я народилася і виросла в підмосковному місті Щелково, в сім\'ї військового, - розповідає вінничанка. - В Україну з батьками приїхала у 1990 році, тоді мені було 17 років. Навчалася у Вінницькому державному педагогічному інституті ім.Островського. За роки незалежності становище інституту змінилося (як і багато іншого у країні), отже закінчувала вже Вінницький державний педагогічний університет ім.Коцюбинського, філологічний факультет за спеціальністю "російська мова і література".
"Немає годин - немає й роботи..."
- Підтримуєте стосунки з колишніми викладачами?
- До теперішнього часу кафедра російської мови цього вузу майже припинила своє існування. Її залишки прикріпили до кафедри іноземних мов разом із англійською, французькою та іншими відділеннями. Багато викладачів кафедри російської мови виїхали ще на початку 90-х. Наприклад, Галина Іванівна Родіна поїхала в Арзамас, викладач античної літератури - теж до Росії. Згадую роки навчання - це був якийсь повільний відступ... Єдиним "світлим променем" стало ЛІТО "Современник" при інституті, організоване стараннями викладачів.
- Як склалася Ваша доля після закінчення вузу?
- Працювати вчителем у школі мені не довелося. Кількість годин з російської мови і літератури в школах стрімко скорочувалася... Немає годин - немає й роботи. Але я працювала за схожою спеціальністю - вихователькою. Спочатку у Вінницькій обласній психоневрологічній лікарні ім.Ющенка, потім у реабілітаційному центрі для дітей-інвалідів "Промінь".
"Становище було критичним..."
- Що підштовхнуло Вас до рішення переїхати в Калініград?
- Майже два роки до переїзду я була безробітною, жила з випадкових заробітків. Щоб проілюструвати ситуацію, опишу один випадок. У пошуках роботи прийшла в центр раннього розвитку дитини, де з моїм досвідом і навичками зустріли з радістю. Але наприкінці оформлення раптом спливає питання: "А заняття проводите українською мовою?" Я відповідаю, що приблизно п\'ятдесят на п\'ятдесят, у мене є напрацювання як російською, так і українською мовами. Кажуть, що це не підходить, "у нас одна дитина принесла додому нове слово російською мовою, і батьки прийшли і влаштували скандал з цього приводу, тож відтоді у нас із цим дуже суворо - лише українською мовою. Вибачте, ви нам не підходите".
Розумієте, я ж народилася і виросла в Росії, хоча за роки життя в Україні вивчила українську мову, самостійно, як могла, офіційних курсів не було, знову ж таки - у мене акцент... Акцент у педагога! Загалом, становище було критичним. Можу ще додати, що я працювала у 2004 році на виборах президента України, працювала секретарем виборчої дільниці від Партії регіонів і навіть отримала грамоту від Януковича за хорошу роботу. Тепер ця грамота висить у мене... ладно. Поясню: якби президент Янукович виконав свою передвиборчу обіцянку - надання російській мові статусу другої державної - я б, дуже можливо, не виїхала з України. Але половинчасте рішення про російську мову як регіональну мене абсолютно не влаштовувало. Вінницька область, де я жила, не стала робити російську мову другою регіональною, не було ніяких дебатів із цього приводу, опитувань, референдумів... Область просто зам\'яла це питання.
Що стосується Калінінграда... Люди їдуть, насамперед, у знайомі місця. Мені доводилося бувати в цьому місті, там жили мої бабуся з дідусем. До того ж, це місто найбільше підходить для мене - так я вирішила. Портове місто, інтернаціональне, багате, всі говорять російською - чого ще бажати?
"Світ не без добрих людей..."
- Ви звернулися із заявою на участь у програмі сприяння переселенню співвітчизників, але Вам відмовили. Чому?
- Так, я подавала заяву. Почула про неї у вінницькому центрі "Співвітчизник", який займається російсько-українськими культурними зв\'язками, від його керівника Олега Кадочнікова. Отримала літературу і CD-диски по програмі. До того часу я все ще офіційно була без роботи, сім\'я розпалася, чого мені ще було чекати? Я вирішила спробувати. Переклала документи з української на російську мову і поїхала в Київ, у посольство Росії. Я була впевнена, що мене візьмуть у програму, і була здивована відмовою. Жодних офіційних паперів про відмову і пояснення причин мені не видали. У посольстві у відповідь на питання - чому ж відмовили, сказали, що треба було їхати в область і погоджуватися на запропоновані робочі вакансії в цих містах або селищах. Але я хотіла жити саме в Калінінграді, тому вказала це місто як місце поселення. І, до речі, самостійно знайшла роботу в Калінінграді.
Дай Бог здоров\'я начальниці відділу кадрів лікарні в Калінінграді - я знайшла їх адресу і телефон в Інтернеті, зателефонувала, поговорила, і ця жінка написала гарантійний лист і навіть надіслала його факсом в посольство Росії в Києві. І цей лист там отримали! Світ не без добрих людей.
"Я купила
своє житло..."
- Хоча взяти участь у держпрограмі переселення не вдалося, Ви все ж зважилися на переїзд. Та ще й не одна, а з дочкою-підлітком. Як Вас прийняли в Росії?
- Так, я вирішила їхати. Здала український паспорт, продала квартиру, замовила контейнер і поїхала разом із донькою. Нас прийняли нормально. Спочатку займалася винятково документами, потім знайшла роботу тимчасову, потім - постійну. Купила квартиру, прописалася. Звичайно, нерухомість у Калінінграді дорога, та й колишній чоловік забрав собі суттєву частину вартості старої квартири у Вінниці, тому квартира в Калінінграді у мене менше, ніж була тут: однокімнатна. Слава Богу, не довелося брати ніяких кредитів.
- Якось домовлялися заздалегідь про працевлаштування?
- Спочатку ми з донькою оселилися в готелі, я забронювала номер по Інтернету. Це дорого, тому незабаром ми винайняли кімнату. Пізніше я купила своє житло. Звичайно ж, мені допомагали сусіди по будинку, де жили мої дід із бабусею. Багато років вони не чули нічого про нас і тут - ми з\'явилися! Треба віддати їм належне - вони гаряче опікувались нами. Допомогли з реєстрацією і в багатьох інших випадках. Заздалегідь я в Калінінград не їздила, не бачила сенсу.
- Тепер Ви працюєте, є дозвіл на тимчасове проживання. Отримати його непросто?
- Так це було складніше, ніж із реєстрацією. Але впоралася. Допомогло те, що якраз потрапила в квоту, оскільки народилася в РРФСР.
"Закони - як закони..."
- Вже адаптувалися в Росії?
- Звичайно, Росія і Україна - близькі родички. Для мене це принципове питання, тому що мати українка, а батько - росіянин. Я - росіянка. Але обидві ці країни для мене рідні. Звичайно, двадцятирічна відсутність в Росії дещо позначається, але у цілому я відразу адаптувалася. Жителі регіону доброзичливі. Закони - як закони. Я їх не порушую, вони не порушують мого спокою. Клімат мені знайомий із дитинства, мене він не лякав раніше і не лякатиме тепер.
- А як Ваша дочка сприйняла рішення виїхати в іншу країну?
- Іра сприйняла рішення виїхати до Росії спокійно. Вона вчилася в українській школі, але в "російському" класі. У Калінінграді відразу взяли в одну зі шкіл, вона почала вчитися практично відразу по приїзді - це була найперша моя справа. Навчається добре, вчителі її хвалять. Звичайно, дуже допомогло те, що вона вчилася в російському класі. Важко їй давався предмет - "Історія Росії". У доньки одразу з\'явилися подруги в класі. Однокласники по Вінниці не забувають її, вони листуються, спілкуються в Інтернеті, скайпом, шлють один одному бандеролі з подарунками. Цього літа Іра їздила до Вінниці на канікули і бачилася з друзями. Я написала нотаріально завірене доручення на самостійний проїзд дитини і відправила Іру до родичів, вони зустріли її в Києві, потім проводжали назад.
Багато школярів у Калінінграді планують подальше навчання після школи за кордоном, зокрема у Польщі. Я переконую свою доньку вчитися у Росії, тут є хороші навчальні заклади. Для тих, хто вибирає Калінінград як регіон вселення, скажу: тут потрібні фахівці.
"Ні про що
не шкодую..."
- Про що сумуєте, чого "вінницького" бракує в Росії?
- Сумую за своїми вінницькими друзями і сподіваюся на швидку зустріч. Бракує моїх улюблених літературних фестивалів, всієї роботи, пов\'язаної з їх проведенням, новими зустрічами, суспільно-літературною діяльністю.
- До чого було найскладніше звикнути на новому місці?
- До всього звикла швидко. Півжиття прожила в Росії, півжиття - в Україні і обидві ці країни дорогі для мене та зрозумілі. Особливої різниці в менталітеті я не помічаю. Жителі Калінінграда, можливо, більш чуйні і водночас душевно закриті, але ж так можна сказати про багатьох людей, народи... Спільні історичні корені нікуди не подінеш і це безумовно впливає на схожість менталітету українського та російського.
- Як друзі та знайомі поставилися до рішення про переїзд, що говорили?
- Друзі у Вінниці шкодують про мій від\'їзд, умовляли залишитися, застерігали щодо труднощів... Так, труднощі були, але я ні про що не шкодую. Тут, як у тому фільмі про Мюнхгаузена: "у мене був вибір - загинути або спробувати якось врятуватися". Вгадайте, що я обрала!
 


Максим ЗОТОВ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

961

Дорожньо-транспортна пригода за участі велосипедиста та автомобіля « Fiat Scudo» сталась 5 листопада у Бершаді. У результаті аварії ...

423

Увечері п’ятого листопада камери ситуаційного центру відеоспостереження Ситуаційного центру зафіксували ДТП із потерпілими на ...

346

Вагому суму в 454,8 мільйонів гривень перерахували платники податків області на модернізацію та реформування української армії впродовж ...

334

Вінницький відділ поліції ГУНП у Вінницькій області встановлює особу невідомого чоловіка, тіло якого знайшли на платформі ...

333

Кандидат технічних наук, доцент кафедри електроніки та наносистем Вінницького національного технічного університету Олена Жагловська...