Чому у горах пропадають люди

Чому у горах пропадають люди

Цього літа Вінницю сколихнула тривожна звістка: на найвищій горі Європи - Ельбрусі зник вінничанин, 51-річний Ігор Чаплінський, начальник одного з відділів Вінницького природоохоронного управління. Пошуки тривають досі.
Туризм, неймовірно популярний в останні роки, залучає все більше  бажаючих отримати нові враження, здійснити подвиг. На жаль, могутня стихія не завжди підтримує екстремальні починання, і подорожі можуть закінчитися трагічно, особливо для непідготовлених людей.
Досвідчений турист і альпініст Юрій Заїка розповів "Місту", яку небезпеку таїть Ельбрус та інші гори, чому там пропадають люди. І поділився власним досвідом підкорення вершини. Зізнався, що його Ельбрус не підпускав до себе аж дев\'ять років. А згодом він узяв участь у будівництві рятівної станції на знаменитій горі. Юрія Заїку добре знає старше покоління туристів. Зараз він більше відомий як Сван, або Сванко - через велику любов до Грузії та...шапочку сванку - національний головний убір Сванетії (регіон Грузії). Колись цю шапочку йому подарували свани, і він її постійно носив, через що і отримав "друге" прізвище. Зараз навіть має кровного брата-свана, Ідріса Хергіані, племінника знаменитого грузинського альпініста Михайла Хергіані, "Тигра скель".
У свої 49 років виглядає чудово. Він ніколи не курив - ні сигарети, ні кальян, а спиртне вживає украй рідко.
- З чого почалося захоплення туризмом?
- З нашого "Меркурія". Першою була зимова поїздка на Кавказ у печери, у 21 рік, одразу після армії. Разом з одеситами ми, першопрохідці, заносили печери на карту в Республіці Адигея.
Потім, на пішохідній "двійці", коли побачив гори - зрозумів, що пропав! Вивчився на інструктора, у 1986 р. повів першу групу. Потім на Памір їздили, зайняли третє місце на чемпіонаті України. Далі був Кавказ. Чесно кажучи, сам я у душі - людина Кавказу. У 37-річному віці з гірського туризму раптом переключився на альпінізм, хоча у всіх зазвичай навпаки буває.
- Не страшно було першу групу вести, адже відповідає за все керівник?
- Звісно, боявся. І зараз страшно читати сумну статистику: того засипало, той зірвався... Головне правило - це безпека. Краще перечекати негоду, відклавши сходження. Не раз ми сварилися з групою через затримку. Але життя важливіше.
- Ви працювали волонтером, будували на Ельбрусі рятівну станцію. Чому вона не прижилася?
- Ще до війни, у 1937-му році там був дерев\'яний будиночок для притулку альпіністів, але через залишені кимось відкриті двері хатину засипав сніг. Від неї досі верхівка стирчить... Новий притулок був украй необхідний, адже на Ельбрусі гинуло багато людей - від непогоди, вітру, переохолодження... У 2004 р. там пропала група з 11 осіб, у якій були вінничани і туристи з Хмельницького. Люди щороку зникають. Російська федерація альпінізму вирішила збудувати станцію. До проекту підключилися різні компанії спонсорів. Назву станції EG5300 дала компанія Earth Geer-дочірня компанія фірми Спранді, яка виступила основним спонсором. До речі, через рік основний спонсор змінився і ним стала відома російська фірма-виробник спорядження RedFox.
Планували збудувати станцію за один сезон, але процес розтягнувся на три роки. Утім притулок простоя лише... місяць. Проект розробляла американська компанія, яка будує будинки в Антарктиді. Все розрахували, і хатина на майже пів сотні туристів запросто стояла б роками. Та знову роль зіграв людський фактор. Маючи форму купола і вісім метрів у діаметрі, хатина, згідно із проектом, мала закріпитися на 12 точках, за принципом намету. Насправді купол закріпили лише у трьох точках. Оскільки сам проект дороговартісний, вирішили зекономити, не везти дерево із США, лише метал, решту підготувати на місці. При збиранні хатини заготовлені в Росії бруси не співпадали за довжиною, ми їх спилювали... У 2010-му, перед завершенням робіт, я залишив сідловину, не виходило пробути там весь строк. У кінці серпня станцію закріпили, офіційно відкрили першого вересня. Чому купол саме так зафіксували, невідомо. Може, люди втомилися, може, хотіли пізніше доробити. Версій кілька. Одна з них - диверсія, бо борці за чистоту гір були проти будівництва на сідловині. Але зійшлися на тому, що це робота урагану, й хатину зірвало через незачинений знизу люк.
- За місяць існування притулок когось урятував?
- Одну людину, але й це великий результат. Зараз стоїть питання про відновлення станції. Знову збирають волонтерів. (У серпні 2012 року на сідловині закріплено новий, 8 місний рятувальний будинок, схожий на автомобільний кунг)
- Чому у горах, зокрема, на Ельбрусі пропадають люди?
- Тому що зараз туди пускають усіх бажаючих, а ті ставляться до гори не надто серйозно, мовляв, усі ходять, і я піду, як на нашу Говерлу. У часи Союзу був відбір. Ельбрус був так званим заохоченням для небагатьох - перед сходженням 20 днів навчалися у альптаборі. Перед кожним сходженням треба було підтверджувати категорію, нові вершини підкорювати. Кандидатом у майстри спорту ставали за п\'ять років, майстром спорту, у кращому випадку, - за 10. А зараз в гори дехто навіть гіда з собою не бере. Людина хоче, і ніхто не має права заборонити. Платиш гроші - і піднімайся хоч на шість кілометрів. Звісно, гіди звертають увагу на здоров\'я людей, яких ведуть. Але не всі.
От на форумі людина пише мені, що хоче на Ельбрус, після того, як найвищою точкою у неї була Говерла. Спробувати можна, але за все в житті треба платити, і якщо для одного новачка успішне сходження може стати суто випадковістю, то інший не осилить, а спроба виявиться фатальною. Мене Ельбрус не пускав до себе дев\'ять років. Піднімався на 4200, на 4800. То погода змінилася, то самопочуття підвело. Тепер маю до 30-ти сходжень на обидві вершини. Як із коханням: якщо його шукаєш - утікає, забуваєш, воно тебе знаходить... Зараз проводять "забіги" на Ельбрус - за дві з половиною години піднімаються. Сходження у звичайних туристів триває 10-12 годин. Можна бути сильним фізично, але будь-яка гора потребує поваги. Часто нещастя трапляються і з новачками, і з досвідченими майстрами - перші нічого не знають, другі втрачають пильність. У горах один крок - і тебе можуть не знайти.
- Як зрозуміти, що готовий до сходження?
- У кожного по-своєму, на рівні внутрішніх відчуттів. Якщо ти тут лише тілом, а не душею - нічого не вийде. Готуйтеся, любіть гори, як і будь-яку стихію, щоб відчути себе одним цілим, і все буде гаразд.
- Незважаючи на досвід, у Вас досі нема книжки майстра спорту.
- Так, при оформленні книжок всієї команди про мене просто забули. А ходити і вимагати я не став. Папери - це другорядне. Вони дають не задоволення, а марнославство.
- Правда, що дехто йде у гори спеціально, щоб піти з життя?
- Досі не забуду 71-річну бабусю із Санкт-Петербурга, яка залишила внизу, у Терсколі, записку, щоб її не шукали, бо приїхала помирати (у момент розповіді на очах у Юрія сльози. - Авт). Вона була самотньою, без дітей і рідних. Рятівники її так і не знайшли.
- Найбільше Ви все-таки любите Грузію.
- Багато країн подобаються. Але при слові "Грузія" можу плакати, і розповідатиму годинами про неї. Під час першого походу Грузією, у далекому 1986 році, мене обікрали: банку варення поцупили. Тепер я жартую: щороку їду в Грузію шукати своє малинове варення. Грузини подарували шапочку-сванку, яку я носив 16 років.
Країна вразила і горами, і людьми. Такого у нас не було, і, мабуть, не буде ніколи. Українці дуже розлючені через матеріальне становище. Але й грузини живуть бідно, але останню сорочку віддадуть, накриють стіл, навіть якщо нічого не мають. Кавказька гостинність найкраща у світі, так само як і тости. Силоміць пити не заставляють, як у нас. Загалом - ніякого очікування вигоди взамін на зроблене, ніякого каменю за пазухою. Я склав путівник по цій країні, з визначними місцями, розкладами руху транспорту, ночівлями - усе викладаю в інтернеті.
Україна - це мій дім. Але Грузія - наче дитячі канікули у бабусі з дідусем. Згадайте, як ви приїжджаєте до дідуся в село: садок, запах свіжоскошеного сіна, яблук та меду, глечик молока та пироги з вишнями на старому столі в садку...ковтаєш молоко...лягаєш спиною на сіно...і бачиш, як летять хмари...
- Вона (Грузія) дійсно сильно змінилася за останні роки?
- Перетворення на очах, об\'їздив усю. За п\'ять років вони зробили те, чого Україні за 20 не вдалося. Це дуже багата країна у духовному плані. Грузинську поліцію зараз дуже поважають, звертаються до неї з найменшими дрібницями, саме їй населення довіряє найбільше. До цього прийшли не одразу, через складні реформи. Водіїв рік учили зупинятися на червоне світло, одягати паски безпеки. У патрульних є офіційна форма "доносу": один узяв хабар чи нагрубив - інший його здасть, слідкують один за одним. За чотири роки поліція стала взірцем. Коли мій товариш запитав на вулиці у поліцейського, як до готелю потрапити, той його сам завіз. А вранці зателефонував уточнити, як спалось. Там не розкрадають державні кошти. Якби ви бачили, наскільки відновлені міста! Не віриться, що не так давно була війна.
- Ви бували й у Непалі. Що звідти згадується?
- Теж гори. Якщо на Кавказі вони одразу перед тобою, то там долаєш кілька днів шляху, щоб побачити. Але з\'являються несподівано, так, що перехоплює подих, дуже масивні- це наче десять Ельбрусів. Аеропорт у Луклі моторошний, один з найскладніших у світі: злітна смуга закінчується проваллям. Непал - інший світ. Хто приїздить уперше - закриває ніс, щоб не чути незвичних запахів (на берегах р. Багматі спалюють тіла померлих. - Авт.). Там замість правил - хаос, але узгоджений. Одним словом - Азія. Культурний шок. Але люди завжди тобі допоможуть, хоча за це треба заплатити, але багато не просять, радіють долару, відкриті, усміхнені, доброзичливі. Щасливі від того, що мають. Правда, туризм багатьох розбещує, піднімають ціни. Деякі гіди навіть носять "ролекси". У буддистів головне - причинно-наслідковий зв\'язок: сьогодні закладаєш те, як житимеш завтра. Тому вони завжди радісні.
- Про що мрієте?
- Я люблю...дітей. Хотів би мати сім\'ю.
- Як, до речі, подорожі з особистим життям поєднуються?
- Ми з дружиною розлучилися. Але син зараз живе зі мною. Чотири рази були разом на Кавказі. Донька навчається у Вінницькому медуніверситеті, з нею двічі на Кавказ ходили. Через розлучення мало часу проводив з дітьми. Моя мрія - подарувати сину кругосвітню подорож, уже склав маршрут під назвою "Назустріч Сонцю" - із Заходу на Схід. Розрахований майже на два роки: 36 країн за 560 днів. Головне - трохи грошей назбирати. Підробляти можна і в дорозі, волонтером працювати, наприклад.
- Ви не тільки завзятий турист, а й талановитий художник.
- Обожнюю краєвиди, природу, гори. Їх і малюю переважно. А ще фотографую.


Ірина КУПЕЦЬКА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

73

Законодавча ініціатива народу є небезпечною зміною до Конституції. Впровадження такої новації є ризикованим не лише для діяльності ...

63

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...

62

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

60

13 жовтня у Крижопільському районі 23-річний чоловік на сільському кладовищі пошкодив 7 пам'ятників. Про те, що пошкоджені пам'ятники і ...

60

Збірна України достроково виграла путівку у фінальну частину чемпіонату Європи з футболу 2020 року, посівши перше місце у групі "В". У ...