Сьогодні Вінниця прощається з оборонцями Батьківщини – Юрієм Стогнієм та Богданом Давидюком. Поховають воїнів на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Уродженець Херсонщини Юрій Стогній зустрів повномасштабне російське вторгнення бувши курсантом Житомирського військового інституту імені С. П. Корольова. Вже у перші дні великої війни після дострокового випуску юнак підписав контракт із Збройними силами України та пішов боронити Україну. У бойовій біографії воїна – капітана, помічника начальника служби охорони Державної таємниці окремої аеромобільної Слобожанської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ – були харківський, донецький, запорізький напрямки. На жаль, під час запеклого зіткнення із ворогом 28 квітня поблизу села Закітне Краматорського району Юрій отримав множинні осколкові та вогнепальні поранення. Лікарі до останнього боролися за його життя, але дива не сталося. Воїн відійшов у вічність 9 вересня, за місяць до свого 24-го дня народження.
Сьогодні вся його родина, яка через окупацію, була змушена залишити рідний дім, зібралася у Вінниці, аби гідно провести свого Юрчика в останню путь.
Він народився 8 жовтня 2001 року у селі Шевченко Чаплинського району Херсонської області. Змалку мріяв присвятити своє життя захисту Батьківщини та готувався до цього, загартовуючи тіло й дух. Займався спортом, захоплювався скелелазінням. А вже під час навчання у Житомирському військовому інституті показав себе як вправного атлета на заняттях з військового п’ятиборства. Брав участь у змаганнях, де нерідко посідав призові місця.
Початок повномасштабного вторгнення змусив Юрія швидко подорослішати. Як військовослужбовець, він був відповідальним, вмотивованим, наполегливим та сміливим. Безстрашно боровся – за свободу України, життя своїх рідних.
«У нас велика сім’я. П’ятеро дітей – троє дівчаток і двоє хлопчиків. Юрчик, хоч і не був старшим, але завжди відчувалося його надійне плече. Він турбувався про всіх, наставляв, підтримував. Своїх сестричок обожнював, а молодшенького братика виглядів із пелюшок. Доброта й людяність Юрія вабили до нього людей. Де б не був, знаходив друзів. Умів бути відданим, чесним, відкритим. Він прожив достойне, хоч і таке коротке життя, та назавжди залишиться в пам’яті тих, хто його знав, молодим, веселим, життєрадісним хлопцем…», – каже мама Небесного Воїна Наталія.
Церемонія прощання з Юрієм Стогнієм розпочнеться сьогодні о 10:00 у стінах Спасо-Преображенського кафедрального собору.
Чин поховання воїна відбудеться на Алеї Слави Сабарівського кладовища. Початок об 11:00.
Богдан Давидюк захищав Україну від ворога у 2015-2016 рр. в зоні проведення Операції Об’єднаних Сил. А у 2020 році знову повернувся у стрій, вкотре долучившись до своїх побратимів з 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу. Початок повномасштабного вторгнення зустрів на укріплених позиціях у Миколаївській області, далі – була Донеччина: Костянтинівка, Бахмут, Покровськ… Як старший солдат, навідник-оператор бойової машини підтримував вогнем піхотинців, перебував на найгарячіших ділянках фронту. Після бою 25 листопада 2024 року біля села Диліївка Краматорського району довгий час вважався зниклим безвісти і лише днями факт його загибелі був підтверджений експертизою ДНК. Воїн навічно залишився 43-літнім.
Народився Богдан Давидюк 10 січня 1981 року в селі Кордишівка Вінницького району, проте все його життя було тісно пов’язане з Вінницею. Тут закінчив 27-му загальноосвітню середню школу й почав свій трудовий шлях. До участі в ООС працював на будівництві. Пізніше – до укладення нового контракту зі Збройними Силами – на консервному заводі у селищі Вороновиця. У цьому мальовничому куточку Вінниччини Богдан проживав зі своєю дружиною, для сина якої став справжнім батьком. Мав також двох донечок від першого шлюбу, яких безмежно любив.
«Коли Богдан вдруге йшов боронити країну від ворога, сказав, що не може спокійно дивитися на те, як ворог розриває Україну. “Піду допоможу своїм лицарям, а вже потім сидітиму вдома з вами”, – такими були його слова, – розповідає дружина полеглого воїна Ольга. – Богдан робив усе для своїх хлопців. Коли мав час варив їсти, все лагодив та майстрував. Вони за це його дуже цінували та поважали. До речі, Богдан гарно вмів малювати, займався різбленням по дереву. Навіть із війни передавав невеличкі скульптурки родині. Взагалі мав велике добре серце, любив усіх нас, матір, братів, сестричку…»
Церемонія прощання з Богданом Давидюком відбудеться о 9:30 – за адресою; вул. Гонти, 44 та о 10:00 в селищі Вороновиця – за адресою: вул. Мирна, 15-А.
Поховають воїна о 13:00 на Алеї Слави Сабарівського кладовища.
Співчуття рідним та близьким. Вічна пам’ять і шана полеглим Захисникам України!
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook