– Єдине, що збереглося після цих варварів – табличка «Міжрайонна газета «Обрії Ізюмщини». Коли наведемо порядок – приб’ємо прямо при вході, – випусковий редактор газети «Обрії Ізюмщини» Микола Калюжний виносить з редакційного гаражу яскраво-синю пластикову табличку. Вона, одна з кількох речей, які вціліли після приходу російських окупантів.
Микола Іванович з болем ходить по зруйнованій редакції газети і, згадуючи минуле, розповідає, як пережили окупацію міста, що тривала 6 місяців і 10 днів: з 1 квітня по 10 вересня 2022 року.
– Ось на брамі до нашого двору герб Ізюму – три грона винограду, а отут був герб України. Прибульці – бо людьми я їх назвати не можу, в перші дні вирізали цей герб, а потім змусили нас лізти на дах редакції і знімати український прапор. Мій друг Віталій Хомич, зняв і хотів сховати у редакції, але російський автоматник грубо сказав: «На землю його». Вирвав з рук, кинув і став топтати. Це, звичайно, викликало велике внутрішнє обурення, але враховуючи ситуацію – тільки внутрішнє. То коли він пішов, ми підняли і сховали прапор.
Йде в приміщення редакції, яке пережило багато: продірявлений дах, вибиті з блоками 11 вікон, розтрощені яскраві вітражні композиції… У підвалі редакції працівники ховались у перші дні обстрілів на початку березня 2022-го. Там було волого, сиро і холодно. А потім перейшли у приміщення єпархії через дорогу. Так і жили в тому підвалі майже місяць – 11 чоловік – поки не призупинились обстріли: це росіяни захопили місто.
Окупаційна влада пропонувала Миколі Калюжному роботу у своєму новостроеному виданнію «Изюмский телеграф».
– Вони не раз до мене підходили, але я кажу: «Ви навіть не розумієте, що таке випуск газети, це великий механізм, сам я не потягну, я пенсіонер». А вони мені: «Какая пенсия? Надо показывать, как мы спасаем город». Тричі пробували мене схилити – було відчуття, наче ходив по тонкому льоду.
Микола Іванович усі речі, які можуть його скомпрометувати, зарив на клумбі і став вести щоденник, вночі під свічкою, де записував усі події в окупації, документував усі злочини, які бачив на власні очі.
– Російські солдати одразу розквартирувались на території нашої редакції, п’ять місяців жили тут, – продовжує Микола Калюжний. – У редакційних гаражах був склад боєприпасів. Редак ція розташована у старовинній архітектур ній будівлі, з великим холом, яка вціліла під час Другої світової війни…. А ці виродки влаштували собі тут баню, тут готували їжу, спали. Бачите, зрізані болгарками петлі? Це вони все понівечили: побили усі комп’ютери, розібрали їх, розбили екрани, пограбували, рознесли керамічні батареї, познімали навіть кабелі, розетки та нові вимикачі. Знищили речі з сейфу – там була архівна документація. Зараз шукаю, можливо щось збереглося… Від багаторічної бібліотеки теж мало що залишилися – книжки спалені, а ті, що вціліли – перемішані пилом і брудом. Так це все по-варварськи, не по-хазяйськи. Скільки праці і творчості було вкладено для того, щоб наша редакція була на одному із кращих місць.
Редакція «Обрії Ізюмщини» має 104 роки. До повномасштабного вторгнення війни була одним з найкращих регіональних видань в Україні, виходила в Ізюмському районі, до якого входять вісім громад. Уся стіна – завішана почесними грамотами та відзнаками. Не залишилось жодної вцілілої після російських окупантів.
– Ось тут висіли історичні дощечки з назвами нашої газети за сотню літ: «Незаможний селянин», «Известия», «Радянське життя»… Нам люди несли все, що було пов’язане із журналістикою. Це був наш музейний куточок. Ми не змогли це зберегти, оскільки бомбардування були серйозні. Але маю втіху, що були корисними для наших українських воїнів. Ми свого часу надрукували багато карт Ізюмського району для туристів, то віддали усі ті карти нашим бійцям тероборони.
Не збереглася і редакційна медіа-студії, яку журналісти створили на грантові кошти перед повномасштабним вторгненням.
– Крім газети ми і сайт наповнювали новинами, у нас постійно виходили прямі ефіри в цій студії. То було серце нашої роботи. Ви бачите, в якому воно стані: стеля потріскалась, підтікає дах, боюся, щоб тут не було обвалу… Але впевненість у мене є, що «Обрії Ізюмщини» не вмерли, трішки отримали поранення, але ми видужаємо, – говорить Микола Калюжний, тримаючись рукою зі старовинні, мабуть таки сторічні, різбляні двері, які вціліли…
Ірина Ярошинська, журналістка, ГО «Вінницький прес-клуб»
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook