18 січня виповнилося 100 років Степану Васильовичу П’ятаку – жителю села Щучинці Жмеринської об’єднаної територіальної громади. З ювілеєм чоловіка привітали рідні, друзі та односельчани. Із подарунками завітали також представники влади.
Про це йдеться на zhmerynka.city
На довгому життєвому шляху Степану Васильовичу довелося пережити багато подій, про які ми можемо дізнатися лише зі сторінок книг. Два страшні голодомори, війна, складний післявоєнний період – незважаючи на всі труднощі життя чоловік зберіг енергію та оптимізм, які допомогли йому стати довгожителем.
На запитання, у чому секрет довголіття, Степан Васильович відповідає: «Щодня з’їдайте хоча б одне яблуко і любіть людей».
«Трохи раніше дідусь запивав горілку домашнім вином, а потім любив робити такий собі коктейль – змішував горілку з вином в однакових пропорціях. А ще він зажди казав, що українські дівчата – найгарніші у світі, – з усмішкою розповідає син Віктор П’ятак, – Сьогодні в дідуся вже не те здоров’я, але звичка з’їдати щодня свіже яблуко залишилася ще з молодості». Однак найголовніший секрет довголіття криється в добрих стосунках з людьми і звичці завжди бути в русі.
Степан Васильович завжди був взірцем порядності для рідних, і та любов, яку він передав своїм дітям, повернулася до нього взаємністю. Сьогодні син Віктор разом із дружиною доглядають за стареньким, готують їжу та розповідають новини.
Степан Васильович П’ятак – учасник бойових дій, інвалід Другої світової війни, єфрейтор, розвідник 157-го стрілкового полку. Йому довелося пережити голодні і трагічні 1932 – 1933 роки. У 1940 році він був призваний в армію і проходив службу на японському кордоні. На початку війни був у розвідці, перебував у тилу ворога, добуваючи потрібні відомості для перемоги своїх військ. Потім воював на Західному Фронті в 5-й ленінградській дивізії. Були жорстокі бої, бо німецькі війська рвалися на Москву.
Битва була за кожен квадратний метр. Коли прорвали оборону, наші війська пішли у наступ. Згадує, як їх «перекинули» у Фінляндію, у саме пекло, визиваючи на себе вогонь своєї артилерії, щоб знищити угрупування ворога. Коли звільнили Фінляндію, його перекинули на 2 Український фронт. Направляли туди, де не могли прорвати оборону. Мав 22 подяки від керівництва за визволення великих міст: Вітебськ, Смоленськ, Орша, Яси, Кишенів, Будапешт, Прага, Вена. Отримав медаль «За відвагу». Перемогу зустрів у місті Лондіндорф (Австрія). У рідне село повернувся в 1946 році.
У мирний час працював бригадиром тракторної бригади, рільничої бригади, лісником.
З дружиною виростили двоє дітей, 4 онуків та 9-х правнуків. Вийшовши на пенсію, продовжував працювати кочегаром на птахофабриці. Має великий авторитет серед жителів громади та є прикладом сили духу для підростаючого покоління.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook