У селі Жабокрич на Вінниччині вже четвертий рік поспіль працює незламний волонтерський осередок. Місцеві жінки об’єдналися у «кулінарний батальйон», щоб передавати на передову частинку домашнього тепла — вареники, пиріжки та тушонку. Попри втому та важку фізичну працю, вони переконані: поки є сили, вони готуватимуть для тих, хто боронить Україну.
Про це розповідає Суспільне.Вінниця, передає Місто.
Історію створення осередку розповіла директорка місцевого дитячого садка Тетяна Гондза, яка стала його організаторкою. Допомагати почали з перших днів повномасштабного вторгнення. Спочатку у приміщенні садочка облаштували прихисток для переселенців.
«Ми практично жили в садочку. Приймали людей, розселяли, допомагали всім необхідним. Працівники закладу приходили прибирати, топити приміщення, робити все, що потрібно. Ми жили цим», — згадує Тетяна.
Згодом до колективу звернулися представники спілки ветеранів АТО з проханням приготувати їжу для військових. Жінки почали пекти пиріжки та готувати домашні страви. Коли переселенці виїхали, волонтерки вирішили не припиняти допомогу і перенесли кухню до приміщення Свято-Михайлівського храму. Команда почала зростати, долучалися інші жителі села.
Згодом до ініціативи підключилася благодійна організація «Опора Крижопіль»: її співзасновник Юрій Гандзюк взяв на себе логістику — доставку страв безпосередньо на передову. За час роботи волонтерки переробили неймовірні обсяги продуктів.
«Тонами муки перероблено, все руками замішано. Це важка праця. А скільки свиней перекололи — вже й не порахуєш, але точно більше десяти», — каже Тетяна Гондза.
Жінки готують тушонку, вареники, запіканки. Однією з найпопулярніших страв серед військових стали вареники з часником. Обсяги вражають: за два тижні, наприклад, волонтерки приготували близько 600 банок тушонки.
Нині у «кулінарному батальйоні» працюють до 15 жінок, найстаршій із них — 75 років. Готову їжу передають або безпосередньо військовим, або в їдальню «Шлях захисника» поблизу Павлограда. Волонтерки зізнаються: найбільша мотивація — це очі захисників.
До підтримки долучилося все село: у магазині встановили скриньку для збору коштів, люди приносять продукти. «Є люди, які живуть лише на пенсію, але все одно щомісяця дають хоча б по сто гривень», — додає волонтерка.
Для багатьох учасниць ця допомога має особистий вимір. У когось на фронті служать сини, у когось — чоловіки чи родичі. Жителька села Анастасія Трачук допомагає готувати вже третій рік, бо її сина мобілізували у 55 років. «Я готова на все, тільки б був мир і щоб усі наші діти повернулися додому», — ділиться жінка.
Читайте також:
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook