Наприкінці березня група туристів з турклубу “Бідняжки”, серед яких були восьмеро вінничан та двоє мешканців Запоріжжя, уже повернулися з Ліми в Україну. У Перу вони були протягом місяця і застали там надзвичайний стан у зв’язку з поширенням коронавірусу.
Андрій Рибачок, керівник тур-клубу “Бідняжка” розповів, як саме вдалося евакуюватися з країни Південної Америки і через що довелося пройти, аби повернутися додому у Вінницю. Каже, за три дні нашим туристам вдалося вилетіти із Перу (29 березня), перелетіти через Мексику, опинитися у Варшаві – і 31-го березня вони нарешті переступили поріг власних осель.
“У нас була доба, щоб дістатися в інше місце, і наш консул нам порадив їхати до Ліми. Дивом вдалося вихопити квитки на останній автобус і переїхали до Ліми. Там нас спіткали труднощі з пошуком житла, оскільки жоден готель не мав права приймати нових постояльців, окрім тих, що були в них до оголошення надзвичайного стану. Завдяки консулу ми потрапили в заміський комплекс відпочинку – невеличкий готель, який прийняв нашу групу з десятьох людей. Там ми провели 10 днів, одна доба разом з триразовим харчуванням коштувала 35 доларів – там були гарні умови і досить недорога ціна. За той час ми кожен день починали з активних тренувань, щоб не “засохнути” на місці, слідкували за новинами, читали, грали в теніс, настільний футбол, більярд, дехто з команди навіть намагався віддалено працювати. Настрій зберігали позитивний, але невідомість дуже бентежила, – розповідає Андрій Рибачок. – Врешті нам вдалося знайти ще одні апартаменти, ми там прожили три дні і паралельно готувалися до евакуації. Весь цей час були на зв’язку з консульством”.
Під час надзвичайного стану в Перу опинилися сотні іноземних туристів, серед яких були німці, іспанці, австрійці, поляки та українці, яких виявилося найменше – близько 50 людей. Андрій Рибачок розповідає, що такої кількості було замало, щоб замовляти спеціальний літак на евакуацію. Тому українське консульство почало розробляти різні варіанти, які б могли повернути наших туристів додому. Але й тут обійшлося не без пригод – зіграли роль події у Борисполі 30 березня, коли евакуйовані з Балі та В’єтнаму українці відмовилися від обсервації. Зрештою, вінницьким “бідняжкам”» вдалося вилетіти 29 березня з Перу, а 31- го вони вже були вдома.
“Нас мали долучити до вже існуючих груп туристів, яких починали евакуйовувати: своїх людей вивозили Німеччина, Австрія, Іспанія, але їх було дуже багато, і ми не потрапили на ті рейси. А потім нам повідомили про рейс польської авіакомпанії, яка забирала поляків – їх було близько 200, і ми разом з ними добралися до Варшави. За переліт платили всі, один квиток коштував 550 доларів. Ми полетіли з поляками на домовленості, що по прибуттю у Варшаву, ми одразу ж мали виїхати чартерним рейсом до Києва. Але коли ми вже опинилися в небі, ситуація кардинально змінилася – якраз у Бориспіль повернулися українці з В’єтнаму та Балі і наш рейс до Києва скасували. Ми намагалися не панікувати, але польський прикордонник додав трішки масла у вогонь. Сказав, що наша держава нас кинула і він не знає, що з нами роботи, забрав наші паспорти і кудись пішов”, – згадує Андрій Рибачок.
Вже тоді українське посольство і польське консульство на чолі з Андрієм Лящицею почали напрацьовувати інші шляхи повернення українців додому.
“Отже було два варіанти: або дороговартісний переліт польською авіакомпанією “LOT “, або поїздка на автобусі. Переліт обійшовся б дуже дорого через невелику кількість людей, а один квиток обійшовся б в доларів 500 з людини. А їхати на автобусі теж було проблематично, оскільки в нових реаліях – це порушення польського законодавства, – пояснює Андрій. – Поляки не приймають і не випускають іноземців далі, ніж з транзитної зони. Але за декілька годин нас все ж пересадили в автобус, і у супроводі поліції ми дуже швидко дісталися до польського кордону. По дорозі не було жодних зупинок і черг. На українському кордоні нам поміряли температуру, там же ми підписали угоду про обов’язкову домашню самоізоляцію, надали свої контактні дані та адреси. Там же пересіли в інший, вже український, автобус і вирушили далі. Ми не афішували приїзд, бо перед нами стояло завдання мінімізувати контакти. Наперед організували транспорт з Житомира до Вінниці. Частину людей забрав наш знайомий на мінівені, а частину – забрав я. Мій батько привіз машину, лишив там ключі і документи, а я вже порозвозив хлопців і сам повернувся додому”.
Наразі Андрій сидить вдома, не втрачає оптимізму і вже має чим зайнятися. Перших кілька днів після приїзду він приймав вітання з поверненням, а також ділився досвідом з журналістами та знайомими в режимі онлайн.
“Інтерв’ю, ефіри, особисті публікації в мережі – все відбувається не виходячи з дому. Активна фаза в туризмі зараз стоїть, але роботи на цих два тижні мені вистачає. Спілкуюся з партнерами, з’ясовуємо ситуації з перенесенням коштів та квитків, напрацьовуємо нові ідеї та маршрути. Хочеться і почитати щось, зараз модно самовдосконаленням займатися, – розповідає Андрій. – Взагалі подорожі в нас були заплановані на півроку-рік наперед, але у зв’язку з карантином не знаємо, як це все має відбуватися. В усіх ресурси зараз обмежені, більшість людей перестали працювати. Багато хто відмовився від запланованих подорожей і забрав аванси. Наприклад, зараз немає жодної повністю укомплектованої групи. Все, що було заплановано і випало на час карантину, ми відмінили, а частину подорожей, які мали відбутися у першій половині травня теж перенесли”.
Нагадаємо, вінницькі “Бідняжки” застрягли у Лімі.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook