Поміж Данією і Німеччиною: тисячу років Шлезвіґ був яблуком розбрату двох держав

У цьому році відзначається сторіччя відтоді, як у 1920-му було остаточно розв’язано багатовіковий конфлікт між Данією і Німеччиною, який неодноразово викликав війни і забрав життя десятків тисяч людей. Ідеться про регіон Шлезвіґ на півдні півострова Ютландія.

Землі Шлезвіґу з давніх-давен перідично контролювалась то данцями, то німцями, аж поки з 1386 року ситуація надовго не застабілізувалась. Відносний мир тривав до 1626 року, коли з півдня вторглись імператорські війська і спустошили об’єднане герцогство Шлезвіґ-Гольштайн. Пізніше Данія силою зброї повертала свої права на ці землі, двічі (1675 та 1683 років) виганяла герцога з країни. А 1720 року данський король знов утвердив свої права на Шлезвіґ.

«Данська мова має значення!»

Моє знайомство і з містом Шлезвіґ, і з регіоном, що має ту ж назву, виявилось напрочуд вдалим. У поїздку ми вирушили вдвох із головою Дансько-українського товариства з Копенгаґена Іваном Нестером Нільсеном. Іван не тільки блискуче знає минувшину (у нього університетський диплом історика) – його власна генеалогія, що спростежується від 1543 року, закорінена саме в Шлезвіґу, а його предки були чільними фігурами данського національного відродження. Кращого гіда годі знайти!
Населення провінції було мішаним дансько-німецьким: в одних анклавах, ближчих до Данії, переважали данці (вони становили близько трьох чвертей від усіх мешканців герцогства), в інших, ясна річ, ближчих до Німеччини, – німці.

Представники кожної нації в повсякденному спілкуванні користувались рідною мовою. Але і в герцогському домі, і в офіційному діловодстві та серед місцевого чиновництва побутувала тільки одна мова – німецька. Позиції німецької мови були дуже сильними і в Копенгаґені, де нею послуговувався королівський дім.

Початок століття був часом національного відродження і зміцнення національної держави, гостро стояло питання про розширення сфери вжитку данської мови, тож 1840 року король видав указ, яким запровадив данську як офіційну мову в усіх тих частинах герцогства Шлезвіґ, де вона була церковною і шкільною (це стосувалось переважно північних теренів регіону).

Постало питання про використання данської мови і в регіональній раді, розташованій у місті Шлезвіґ. Членом регіональної ради був Петер Гйорт Лоранцен – прапрапрадід Івана. Саме він проявив мужність і в листопаді 1842 року на сесії вперше виступив з промовою по-данському. Вчинок мав ефект бомби, яка ніби вибухнула в залі. Піднявся шум, йому навіть не дали договорити до кінця, а німецьке крило в раді зустріло виступ різким неприйняттям і засудженням, прозвучали погрози розправою.

А після повернення додому, в розташоване північніше місто Хадерслев, де він мешкав, сміливий данець почав відчувати утиски з боку чималої місцевої німецької громади, навіть зазнав економічних збитків.
Але в столиці його зустріли як героя, згодом нагородили орденом Данеброґ (найвища відзнака в країні). Сьогоднішні данці теж із вдячністю пам’ятають Петера Гйорта Лоранцена: в Хадерслеві йому поставили пам’ятник, в Шлезвіґу його ім’я присвоїли данській школі, в якій навчаються представники національної меншини.

Війни, які нічого не вирішили

Національне відродження набирало обертів. Данська партія намагалась підтягнути регіон ближче до Данії, натомість німецька партія поставила своїм завданням добитися входження Шлезвіґу до Німецького союзу. Того ж 1842 року шлезвіґ-гольштайнські війська (герцогство мало власну армію!) були розформовані і перетворені на загальноданські під спільним прапором. Суперечності загострювались і досягли піку, коли на початку 1848 року новий король Фредерик VII підписав загальну Конституцію для всієї держави, включивши до її складу Шлезвіґ.

Німецьке населення герцогства з протесту підняло повстання і сформувало в місті Кіль тимчасовий уряд, який звернувся до Німецького союзу з пропозицію прийняти в нього Шлезвіґ. (Таку поведінку шлезвіґців у сьогоднішніх термінах можна було б назвати сепаратистською!) У квітні Союзний сейм це звернення схвалив, відтак пруські війська вступили на територію регіону. Розпочалась Дансько-пруська війна, що тривала до літа 1850 року. Данія могла її програти, якби не втручання могутніх європейських гравців – Англії, Франції і Росії. Закінчилось тим, що Шлезвіґ-Гольштайн повернули до його довоєнного статусу, кордони королівства залишились незмінними.

Мир тривав до кінця 1863 року, коли в Данії прийняли нову Конституцію, що утверджувала неподільність Данії і Шлезвіґу. Від офіційного Копенгаґена зажадали відіграти ситуацію назад, король відмовися. І тоді пруські та австрійські війська в грудні вступили в Гольштайн, в лютому – в Шлезвіґ. Спалахнула нова війна, для Данії завідомо програшна. Закінчилась вона восени 1864 року підписанням мирного договору, внаслідок якого Шлезвіґ відійшов до Пруссії, а Гольштайн – до Австрії.
Найбільшою подією тієї війни вважається битва при містечку Дюббель, що відбулась у квітні, – одна з найбільших і найтрагічніших у всій історії королівства. Тоді 3600 данців були вбиті, поранені або ж безвісно пропали. На церковних стінах по всій країні мені довелось бачити меморіальні списки загиблих, у всіх викарбувано один рік смерті: 1864.

Нині про битву та про її учасників розповідає великий музей під відкритим небом, де відтворено реальний антураж давньої війни, використано найновіші мультимедійні засоби.

Двадцятий вік: нові акценти

Остаточно проблему Шлезвіґу розв’язали тільки 1920 року, причому абсолютно мирним шляхом. Після закінчення Першої світової під егідою переможців у населених пунктах регіону провели референдум, відтак демаркували новий кордон відповідно до волевиявлення громадян. Регіон розділили: Північний Шлезвіґ залишився в складі Данії, Південний Шлезвіґ – у складі Німеччини.

Усім німцям з північної частини і данцям з південної надали можливість добровільно переселитися на ту батьківщину, яку вони виберуть. Навіть у роки Другої світової нацистська Німеччина, окупувавши Данію, не стала переносити кордон 1920 року.

Але окупанти залишили по собі інший знаковий об’єкт. На території Данії, за лічені кілометри від кордону, німці розташували концентраційний табір «Фрьослев», де утримували заарештованих учасників Опору. Щойно Німеччина капітулювала, як концтабір змінив своє призначення: тут розмістили колаборантів та осіб, підозрюваних у співпраці з окупантами.

Нині «Фрьослев» перетворено на музей, і дорогою з Хадерслева ми з Іваном завітали до нього. Хоч табір був збудований за замовленням окупантів, він проектувався і споруджувався данським підрядником за данськими будівельними стандартами. Скажу прямо: якщо порівнювати зі сталінськими таборами, то його можна назвати фешенебельним. Точніше, він не надається до жодних порівнянь.