24 травня о 16:00 у вінницькій книгарні ГЕРОЇ (вул. Миколи Оводова, 17/3) відбудеться презентація книжки документальної прози про війну в Україні визначного польського репортера Войцеха Тохмана «Дельфіни і Вельзевул».
Модеруватиме розмову – Олександр Федоришен / Юрій Легун, перекладатиме з польської – Олена Шеремет.
«Дельфіни і Вельзевул» – це документальна проза про війну в Україні, побудована з реальних історій людей і тварин, які опинилися в зоні бойових дій та окупації. Ця книжка не про військові операції, а про щоденне виживання, страх, відповідальність та вибір, який роблять звичайні люди. Порятунок тварин стає важливим моральним маркером людяності в умовах екстремального насильства і постійних небезпек. Войцех Тохман послідовно руйнує звичні уявлення про другорядних жертв, показуючи, що ставлення до найуразливіших – зокрема до тварин – є показником стану суспільства під час війни.
Войцех Тохман посідає особливе місце в жанрі польського художнього репортажу та документальної прози. Його книжки вирізняють впізнаваний авторський стиль, репортерська чесність, людська емпатія та унікальний погляд на події й історії героїв. В Україні знаною стала так звана постгеноцидна трилогія – «Ти наче камінь їла» (Боснія і Герцеговина), «Сьогодні ми намалюємо смерть» (Руанда), «Піяння півнів, плач псів» (Камбоджа) – історії країн, які так і не оговталися від тривалих воєн та вчинених геноцидів.
Кожну із цих книжок Тохман писав з дистанції – через роки чи навіть десятиліття після воєн та геноцидів. Це є частиною його репортерської позиції. Та «Дельфіни і Вельзевул» вийшла одночасно (20 травня ц.р.) в Польщі та Україні, коли наша війна ще триває. Що змусило польського репортера відступити? Ось як він пояснює своє рішення:
Скрізь в Україні я розмовляв із тими, хто рятує тварин. І замислювався, чи маю право як репортер – якщо люди довіряють мені свої воєнні історії – залишити їх тільки для себе. Чи можна, пишучи про сучасний світ, не писати про вбивство, якщо воно постійно відбувається? Чи можу я мовчати про вбивство?
«Дельфіни і Вельзевул» не залишить байдужим жодного з українських читачів, бо це неймовірно чесна книжка, написана зсередини війни та болю, свідком яких став Войцех Тохман.
Одним із перших рукопис книжки прочитав Сергій Жадан, ось що він написав про «Дельфіни і Вельзевул»:
«Кожне життя має значення»: Войцех Тохман нагадує просту, але таку важливу річ – за перебігом війни, за її хронікою та статистикою, за змінами лінії фронту й веденням військових операцій завжди є життя тих, хто не здатен себе захистити, хто не тримає в руках зброю і тому не здатен чинити опір злу. Це така очевидна, але така болюча правда: зло знищує все, до чого здатне дотягнутись, воно не ускладнює себе вибором, для нього байдуже, кого знищувати, кого вбивати. Цивільні люди, які намагаються врятувати свій світ, свої родини, своїх тварин, є печальним і гірким тлом цієї війни, тримаючись своєї правди та вірячи у справедливість. Їх не завжди помічають за броньованою технікою та зруйнованими будинками, але вони весь час десь тут, десь поряд – люди і тварини, які дивляться в очі злу, намагаючись не відводити погляду.
Войцех Тохман – один із найважливіших польських репортерів і авторів літератури факту.
Його книжки «Сходів не палять», «Скажений пес», «Елі, Елі», «Ти наче камінь їла», «Сьогодні ми намалюємо смерть», «Піяння півнів, плач псів», «Історія на смерть і життя» вже посіли своє місце в каноні польського репортажу й досі викликають жваві дискусії; вони перекладені понад 10 мовами.
Тричі номінований на премію Nike. Лавреат Premio Kapuściński, яку вручають у Римі, а також має нагороду Pióro Nadziei від Amnesty International. У 2025 році отримав Stand with Ukraine Awards – відзнаку, яку присуджує українська спільнота в Польщі.
Переклав із польської Андрій Бондар.
«Дельфіни і Вельзевул» вийшла друком українською за підтримки Польського Інституту у Києві.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook