Вже понад шість років не буває й тижня, щоб Україна не отримала «привіт» від Росії у вигляді обстрілів на Донбасі або нових знущань з людей як на Луганщині та Донеччині, так і у Криму. Всі ці речі не просто мають ознаки воєнних злочинів, а часто саме ними й є. Та, на жаль, про покарання винних поки що годі мріяти. Принаймні, якщо мова йде саме про покарання за воєнний злочин.
Міжнародним правом передбачено, що збройні конфлікти між державами або збройними групами мають відбуватися згідно з законами та звичаями ведення війни. Грубі порушення цих законів і звичаїв є воєнними злочинами. Найбільш чітке юридичне визначення таких злочинів надається у Римському статуті Міжнародного кримінального суду.
«Якщо простими словами, то воєнні злочини, насамперед, стосуються свідомого вбивства та тортур некомбатантів – тобто цивільного населення та осіб, що втратили можливість безпосередньо брати участь у збройному конфлікті, наприклад, військовополонених. Сторонам збройного конфлікту заборонено умисно стріляти у цивільних осіб чи об’єкти, які не є військовими цілями (наприклад, лікарні, школи, або будівлі, де знаходяться цивільні). Не можна катувати цивільних та військовополонених тощо», – говорить речниця Amnesty International Україна Катерина Мітєва.
У таких злочинів немає терміну давності, терміни покарання в рази більше, ніж коли засуджують за вбивство, катування, зґвалтування, і нерідко вирок – довічне ув’язнення. Крім того, до злочинців не застосовується амністія. А відповідальність несуть не держави, а конкретні особи, які віддавали накази щодо скоєння цих злочинів. За шість років агресії і російська влада, і її посіпаки на окупованих територіях України накоїли стільки, що вистачить не на один довічний строк.
Україна підписала Римський статут ще двадцять років тому, але документ в нашій досі не ратифікований. У правозахисників є пояснення.
«В Україні є велика частина опонентів ратифікації Римського статуту. Частина з них перебуває у полоні міфів, наприклад, про те, що нібито ратифікувавши Римський статут, до відповідальності будуть притягуватися власне, наші військовослужбовці. І розповсюджують ці міфи на частину суспільства», – каже координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова.
Саме відсутність ратифікованого Римського статуту в Україні правозахисники називають причиною того, що більшість злочинів, скоєних агресором, українські правоохоронці не кваліфікували, як воєнні. В Кримінальному кодексі України, звісно, є статті, які, власне, стосуються воєнних злочинів: стаття 437 – планування, підготовка, розв’язання та ведення агресивної війни і стаття 438 – безпосередньо порушення традицій і звичаїв ведення війни. Однак цього, вочевидь, не достатньо.
«За всі ці сім років у нас є лише два вироки за військові злочини. При цьому, один термін – за репост і заклики до війни. Але, очевидно, що злочинів далеко не два», – підкреслює голова Центру цивільних свобод Олександра Матвійчук.
Координаторка Медійної ініціативи за права людини Ольга Решетилова:
– Ми знаємо, що росіянами до Міжнародного кримінального суду щомісяця передаються тони документів та сотні справ, що стосуються наших офіцерів, командирів бригад, командирів батальйонів та вищого командування. Вони фіксують, фактично, кожен обстріл з нашого боку і представляють його, як цілеспрямований обстріл цивільного населення, що, звичайно, не відповідає дійсності.
Керівник практики кримінального права Максим Шевердін:
– Для України було б вигідно ратифікувати Римський статут. Адже це дозволить Україні набути необхідних прав повноцінного учасника Міжнародного кримінального суду.
Голова правління Центру громадянських свобод Олександра Матвійчук:
– У нас сім років іде війна і є окуповані території, і є десятки тисяч людей, які стали жертвами міжнародних злочинів. Злочини вчиняються і продовжують тривати, а відповідальності за них у Кримінальному кодексі немає.
“Місто” запитало у читачів: Чи потрібен Україні закон про воєнні злочини?
Сергій, інженер-проєктувальник:
– Цікаве питання. Певно, що потрібен, враховуючи, що в нас відбувається в країні, то потрібен хоча б закон.
Саша, будівельник:
– Потрібен. Думаю принцип такий, якщо людина не покарана, вона робитиме ще більше зла, а закон буде розплатою.
Галина, пенсіонерка:
– Так як після Великої вітчизняної був Нюрнберзький процес – винних покарали. І зараз треба так карати, хто чинить не по-людськи.
Світлана, в декреті:
– Не знаю. Не цікавилась цим питанням зовсім. Думаю, що потрібен, адже будь-який злочин має бути покараний.
Ірина, військовослужбовиця:
– Будь-який злочин має бути покараний, особливо в умовах війни, а в нас на рівні законодавства це все не пропрацьовано.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook