8 березня відзначають Міжнародний день боротьби за права жінок. В останні роки з’явилася низка фільмів з історіями жінок, створених самими жінками.
Нові сюжети варіювалися від інді-фільмів про реалістичний досвід жінок і пошуки себе до дорогих блокбастерів з яскраво вираженими феміністичними наративами.
Про це інформує Суспільне.
Говорять жінки (2022)
Режисерка: Сара Поллі
Фільм став адаптацією однойменної книги Міріам Тьюз, чия літературна робота була заснована на реальних приголомшливих подіях — між 2005 і 2009 роками понад 130 меноніток були отруєні наркотиками і зґвалтовані чоловіками своєї громади в Болівії. Жінки прокидалися, не розуміючи, що сталося, але бачили кров на своїх простирадлах і ногах або помічали, що їхня спідня білизна зникла. Вік жертв коливався від 5 до 65 років. Старійшини громади (всі чоловіки), у яких виникли підозри, вирішили простежити за одним із чоловіків вночі, спіймавши його на гарячому, та повідомили про злочин болівійській владі. Судовий процес, на який з’явилися жертви, щоб дати свідчення, став сенсацією. Вісьмох чоловіків було засуджено до 25 років ув’язнення.
Проте фільм “Говорять жінки” — це не стільки переповідання жахливих подій, скільки відповідь на них. За сюжетом, після того як всі чоловіки громади вирушають до міста, щоб внести заставу за своїх заарештованих братів, жінки збираються в сараї і обговорюють свої варіанти, які зводяться до трьох:
- не робити нічого;
- залишитися і боротися;
- покинути громаду.
Надалі події фільму розгортаються переважно у форматі камерного діалогу — жінки обговорюють свої варіанти, а разом із тим, у ненав’язливій формі, лунають усі аргументи про співіснування жінок та чоловіків.
Головні ролі виконали зіркові акторки — Руні Мара, Френсіс Макдорманд, Клер Фой та Джессі Баклі. Стрічка була номінована на премію “Оскар” як “Найкращий фільм” та “Найкращий адаптований сценарій” — у другій номінації перемогла.
Клео від 5 до 7 (1962)
Режисерка: Аньєс Варда
Режисерка Аньєс Варда занурює глядачів у тонкий психологічний портрет молодої співачки, відомої під творчим псевдонімом Клео Віктуар, з 17:00 до 18:30 21 червня, коли жінка чекає на результати біопсії, яка, можливо, підтвердить діагноз рак шлунку.
Стрічка має культовий статус феміністичного маніфесту, а сама Аньєс Варда — визначна фігура європейського та всесвітнього кінематографу і відома феміністка.
“«Клео від 5 до 7» також значною мірою резонує з феміністичною перспективою: Варда кидає виклик традиційним гендерним ролям та очікуванням, які покладалися на жінок у 1960-х роках. Замість того, щоб зобразити Клео пасивним об’єктом, який шукає схвалення від інших, Варда показує її як складну особистість зі своїми власними надіями, страхами та мріями. Подорож Клео протягом фільму — це шлях самопізнання та розширення можливостей, що підкреслює важливість для жінок віднайти власний голос та силу в патріархальному суспільстві”, — зауважували кінокритикині.
Портрет дівчини у вогні (2019)
Режисерка: Селін Ск’ямма
Гучний тріумф режисерки Селін Ск’ямми, яка до того була відома феміністичними кінорефлексіями на теми гендеру, сексуальної орієнтації та жіночої ідентичності (фільми “Шибеник”, “Дівоцтво”, “Водяні лілії”).
Події фільму розгортаються у Франції наприкінці XVIII століття і розповідають про романтичний зв’язок між двома молодими жінками: аристократкою та художницею, якій доручили написати портрет першої.
Стрічка отримала широке визнання та похвалу багатьох глядачів та критиків, а серед її престижних здобутків — приз Каннського кінофестивалю за найкращий сценарій. Селін Ск’яммі вдалося передати тендітну та медитативну історію, без недоречної сексуалізації та об’єктивізації жінок (як це часто буває з фільмами про лесбійок). Окремо запам’ятовується візуальний ряд фільму, більшість кадрів у якому схожі на окремі самостійні картини.
Для акторки Адель Енель (яка зіграла аристократку) роль у “Портреті дівчини у вогні” стала останньою в кіно. Після завершення зйомок Енель вирішила покинути акторство через толерування сексуального насильства та “екоцидний і расистський” лад у кіноіндустрії. Французька акторка роками виступала проти несправедливості, одна з її останніх гучних реакцій — у 2020 році Енель покинула залу під час премії “Сезар”, коли Романа Поланскі оголосили найкращим режисером. Акторка пішла з церемонії, вигукнувши “Браво, педофілія!”
Стокротки (1966)
Режисерка: Віра Хитілова
Віру Хитілову вважають однією з основоположниць чеського кінематографу, а її стрічку “Стокротки” — найяскравішим прикладом творчості режисерки.
За сюжетом двоє молодих дівчат (обидві на ім’я Марія), засмагаючи в бікіні, роблять висновок, що якщо весь світ зіпсувався, то й вони не повинні відрізнятися. Тому вони наповнюють своє життя різноманітними розвагами: обманюють очікування кавалерів, грають і крутять ними, набивають собі животи, б’ють посуд і руйнують бенкетний зал.
Фільм знятий у жанрі експериментального кіно та був заборонений урядом Чехословаччини, проте це не завадило Хитіловій увійти в історію.
“«Стокротки» змушують глядача серйозно замислитися над розумом і життям жінок задовго до того, як це стало голлівудським трендом чи квотою. Наявність двох головних героїнь поряд з чоловічими персонажами, які, по суті, другорядні, безперечно, є феміністичною”, — писали про стрічку.
Подія (2021)
Режисерка: Одрі Діван
Фільм переносить глядачів у Францію 1963 року, де суспільство засуджує жіночі бажання і секс загалом. У центрі сюжету опиняється Анна — молода жінка, яка вирішує зробити аборт, щоб закінчити навчання і вирватися з соціальних обмежень сім’ї робітничого класу. Ця проста, але жорстока історія простежує шлях жінки, яка вирішує піти проти закону.
Сценарій засновано на однойменному романі нобелівської лауреатки з літератури Анні Ерно, а сама стрічка у 2021 році отримала головний приз Венеційського кінофестивалю — “Золотого лева”.
“Це не книга про нелегальні аборти. Це книга про героїню, яку я люблю, і про те, як вона розповідає про свої сексуальні та інтелектуальні бажання на шляху від робітничого класу до університету та пошуку свого місця у світі. Щоб пройти цей шлях, вона мусить зробити нелегальний аборт”, — прокоментувала режисерка.
Асистентка (2017)
Режисерка: Кітті Грін
Фільм “Асистентка” Кітті Грін став своєчасною відповіддю на скандал, який стався у Голлівуді після руху #MeToo. Головна героїня Джейн — кінопродюсерка-початківиця, яка щойно отримала роботу своєї мрії: її взяли на посаду молодшої асистентки впливового магната індустрії розваг. Її день схожий на день будь-якого іншого асистента: приготування кави, замовлення обіду, бронювання житла для подорожей та прийом телефонних повідомлень. Але в міру того, як Джейн виконує свою щоденну рутину, вона все більше усвідомлює, що її керівник зловживає своєю владою.
Хоча ім’я загадкового “впливового магната” ніколи не називається (жодного разу не показують навіть його обличчя), для багатьох глядачів та критиків цей образ став очевидною проєкцією Гарві Вайнштейна.
“Я провела інтерв’ю, мабуть, із сотнею людей. Я почала з мого друга, який працював у компанії Вайнштейна, та кількох колишніх працівників компанії Вайнштейна. Потім я пішла до Miramax. Потім були студії, агенції та інші продюсерські компанії. Я не можу назвати усі ці компанії, тому що їхній бос все ще залишається їхнім босом. Звідти я перейшла до асистентів в інших секторах. Знову і знову з’являлися ті самі історії, шаблони, які охоплюють увесь світ”, — розповіла режисерка Кітті Грін.
Тіло Дженніфер (2009)
Режисерка: Карін Кусама
Яскрава чорна комедія від режисерки Карін Кусами та сценаристки Діабло Коді (“Таллі”, “Джуно”), що розповідає про двох школярок — скромну та невиразну Ніді та її популярну подругу-красуню Дженніфер. Одного вечора, після жахливої пожежі у барі, група хлопців викрадає Дженніфер та приносить її тіло у жертву. Але дівчина воскресає і тепер прагне крові, поки її подруга Ніді намагається розгадати прокляття Дженніфер.
Стрічка тонко та з гумором рефлексує на досвід дівчат у підлітковому віці, непрості взаємини та розуміння себе — і все це в обгортці стильного комедійного фільму жахів.
Цензорка (2021)
Режисер: Петер Керекеш
Леся — молода мама, яка народила первістка у спеціальній в’язниці. Це світ, населений лише жінками: медсестрами, ув’язненими та наглядачками. Лесю турбує лиш одне: чи дозволять їй зберегти опіку над дитиною. За її життям спостерігає працівниця в’язниці — самотня цензорка Олена, якій усе складніше лишитися осторонь.
У 2021 році фільм отримав приз за найкращий сценарій Венеційського кінофестивалю в секції “Горизонти”, а також номінацію на приз Міжнародної федерації кінопреси (ФІПРЕССІ) як європейське відкриття та премію Європейської кіноакадемії.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook