Іпотерапію для дружин та дітей загиблих захисників влаштували у селі Дорожне на Вінниччині. Вони каталися верхи на конях, годували їх та спілкувалися між собою. Заняття провели в рамках проєкту “Дотик янгола”.
На перше заняття прийшли 22 учасники, розповіла Суспільному організаторка Марина Бондаренко.
“Основний меседж цього проєкту – здійснити мрію, яку не встиг здійснити тато, тому що пішов на війну та загинув захищаючи Україну. Провести гарно час, відволіктись від того, що чекає вдома, на жаль. І разом поспілкуватися. Хочемо показати, що вони не одні, і ми можемо разом іти далі”, – говорить Марина Бондаренко.
Спілкування ізкіньми заспокоюють, допомагають відволіктись, пережити біль втрати, каже власниця ферми Яна Віднічук.
“Коли люди приходять сюди, вони приходять сумні, а коні віддають ніби частинку своєї душі, мають енергію, яка лікує, дає позитивний заряд для людей. Якщо ти колись сів в сідло один раз, понюхав оце створіння, то ти вже без цього не можеш. Цим живеш, цим дихаєш”, – каже Яна Віднічук.
Дітей та дорослих катають коні Парма та Бася. Остання, каже Яна Віднічук – найстарша тварина у загоні. Дуже спокійна та лагідна. Першою на ній каталася 6-річна Вікторія Пушкар. Батько дівчинки, Олександр Пушкар, розповідає мама Олександра, на війну пішов у лютому 23-го. Воював у складі 57 бригади. Загинув 17 квітня під час обстрілу “дороги життя” неподалік Бахмута.
“Скоро буде півроку, як загинув наш тато. Для усіх нас його смерть виявилась занадто руйнівною. Тому першочерговим завданням для мене зараз є їхня емоційна підтримка, – говорить Олександра Пушкар.
Я відчула, що ми замикаємося. Особливо я. Але життя продовжується. Мені, як мамі, треба нести відповідальність за дітей. Знаєте, діти це є той стимул, це діти героїв. Коли ти питаєшся в дочки: “Яка твоя найбільша мрія?”, вона каже, що вона не здійсниться, бо я не зможу обійняти тата. В такі моменти намагаєшся заповнити цю прогалину позитивними емоціями”.
На сеанс іпотерапії прийшла й Інна Яценко. Її чоловік до війська пішов добровольцем. Каже служив у 59-й бригаді імені Якова Гандзюка, був піхотинцем. Загинув 17 грудня 2022-го, неподалік села Водяне, на Донеччині.
“Він не мав ніякої причетності до служби, просто сказав “Інна, якщо я не піду, то вони прийдуть до нас, що буде з нами, з нашою дитиною?”. Він пішов сам, добровольцем, – згадує жінка.
Конячки дуже спокійні, ти з нею наче поєднуєшся. Мене це заспокоює. Ти наче відриваєшся думками від усього світу, поринаєш у цей вир емоцій, трішки вгамовуєш свій біль. Розумієш, що нічого не зміниш, і потрібно далі жити заради дітей. Справлятись із болем найбільше допомагає моя дитина. Це моя підтримка маленька, в мене є для кого жити. Це все, що залишилось від мого чоловіка”.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook