Олександра Грушко пережила два Голодомори, під час Другої світової війни дивом вижила в нацистському концтаборі у польському місті Освенцим. Другу війну на віку сприймає, як особистий біль, бо, каже, це не війна, а винищення українського народу. Цьогоріч в липні їй виповнюється сто років. Найкращим подарунком, за словами жінки, буде перемога України.
Про це інформує Місто, посилаючись на Суспільне.
До Освенцима, розповідає Олександра Грушко, її доправили у жовтні 1942 року.
“12 жовтня 1942 року я вже була в Освенцимі. Молодість моя пройшла так. В мене і номер на руці, паспорт. Все життя пронесла тавро вороже”, — розповідає Олександра Грушко.
До табору жінка потрапила, бо допомагала підпіллю. На той час їй ще не виповнилося 18 років.
“Коли зайшов ворог листівки роздавали. Десь треба знати, що роблять, передати, що тут”, — каже жінка.
Про майже три роки проведені в концтаборі, Олександра Олексіївна каже, розповідати не любить. У музеї історії міста Козятин є її світлина та інтерв’ю. Про те як вижила після тифу, що довелось пройти там. Ті роки, каже бабуся, пам’ятає добре. Про них написала не один вірш.
Олександрі Грушко випало жити в двох століттях. Цьогоріч, каже, влітку, як доживе, святкуватиме сторіччя. Але, що доведеться вдруге на віку переживати війну, каже, і в страшному сні уявити не могла.
“Не думала… Це не війна, це бандитизм. Б’ють по живих людях. Пускають ракети. Це війна? Хто думав, що Єльцин цього Путіна привів туди? Я кажу: “недоноска”. Бо інакше його не назвеш… Ракети, зброю пустили на людей живих, дітей. Це називається як? Його повісити треба”, — говорить Олександра Олексіївна.
За кілька місяців Олександрі Грушко виповниться сто. Живе нині сама. В оселі лад та затишок. Допомагає соціальна працівниця. А ще дуже любить приймати гостей, каже бабуся. На свій солідний ювілей, розповідає, мріє про солідний подарунок від наших оборонців. Перемогу.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook