Переді мною – бляшанка з-під лимонаду. Цю ємкість я маю обережно розрізати на дві частини і висушити зсередини. Потім – зафарбувати чорною фарбою, продірявити один бік бляшанки голкою, розгледіти отвір через мікроскоп, затерти всі нерівності і в процесі зрозуміти, що з цього вийде. Це – моя майбутня фотокамера.
Всередину бляшанки не має потрапити жоден промінь світла, – каже Олексій Кібкало, поки ми робимо цю фотокамеру, з якої потім мають вийти справжні світлини. Принаймні, так мені пообіцяли.
Я ж ріжу, фарбую, дірявлю і думаю: яким чином це все працює?
Олексію 22 роки. Захоплюватися фотографією він почав з дитинства, коли у спадок від дідуся отримав два радянських фотоапарати – «Зеніт» і «Любитель». Згодом у нього з’явилася домашня бібліотека про історію фотографії та бажання зібрати всі фотоапарати світу в своїх руках. Про пінхол-фотографію Олексій вперше почув на уроках фізики, коли мова зайшла про камеру обскура (це найпростіший механізм, який дозволяє отримати оптичне зображення). Тоді ж намагався зробити першу камеру з коробки з-під сірників. Але не вдалося. Повернувся до цього виду діяльності як до фотомистецтва уже у 18. І поки що Олексій перший, хто це робить у Вінниці.
Що таке «пінхол»
У перекладі з англійської пінхол означає «шпильковий отвір» (pin- вістря, hole – отвір). Фактично, саме з пінхолу й почалася історія всіх сучасних фотоапаратів.
Як пояснює Олексій, для створення такої фотокамери потрібна «спритність рук, елементарне розуміння фізики і бажання збожеволіти».
Пінхол-зйомка – це особливий напрямок в сучасному фотомистецтві, оскільки механізм його роботи наближає фотографа до реальності настільки близько, наскільки це взагалі можливо. Принцип роботи пінхола дуже простий і заснований на законі прямолінійного розповсюдження світла. Промені проходять через крихітний отвір в стінці камери і створюють зображення на чутливому світлоносії – це може бути фотопапір, фотоплівка або цифрова матриця. Чим менший отвір, тим різкішим буде зображення в результаті. Найоптимальніший розмір отвору – від міліметра до кількох десятків мікрон, – розповідає Олексій. – Здавна отвори робили за допомогою голки – звідси й назва камери. В сучасному світі це можна робити лазером, щоб отримати ідеальний отвір, але ми це зробимо голкою і затремо «наждачкою».
Так і зробили: направляли мікроскоп на пробиті власноруч отвори, з надією побачити там рівні краї. В мене, до речі, з першого разу вийшло ідеально пробити стінку бляшанки – а отже, об’єктив був абсолютно готовий до використання.
Загалом, пінхол-фотографія в Україні не дуже популярна. В усій країні таких фотолюбителів лише близько двадцяти. Однак всі вони гуртуються і беруть активну участь у міжнародних виставках, пов’язаних саме з цим напрямком. Олексій Кібкало теж серед них – найбільше захоплюється стріт-фотографією.
Я брав участь у кількох таких виставках, фотографував на сірникову коробку. Тоді бував у кількох містах, знімав найцікавіші локації на плівку. Завершальною серією стали знімки у Чорнобилі, – згадує Олексій. – В основному, мені подобаються вуличні фотографії. Надворі більше світла і значно простіше знімати. Одного разу залишав камеру на вулиці на два дні – на плівці потім бачив зображення двох треків сонця – як воно сходило і заходило. Це був експеримент, але мені не дуже сподобалося. Це для терплячих людей, я так не можу: одразу хочу бачити результат.
«Нескінченна глибина різкості»
Головна особливість пінхол-фотографії полягає в зображенні – це супер широкий кут охоплення, який сягає 360 градусів. Це ексклюзивно. Щоб досягти такого результату звичайною камерою, можна зшити у фотошопі панораму, – розповідає Олексій. – Особливість картинки теж дуже цікава, адже кадри, зняті пінхол-камерою будуть у різкості незалежно від віддаленості об’єкта від камери.
Цікавим є те, що за принципом роботи камери обскура зображення перевертається – власне, саме так працює і зір людини. Однак на відміну від очей чи сучасних камер, світло не фокусується на плівці. Саме тому фотографії виходять дещо розмитими. А от зберегти баланс між розмитим зображенням і недостатньою чіткістю можна лише завдяки діаметру «об’єктива».
«Підручні матеріали і трішки фантазії»
Зробити таку камеру можна в домашніх умовах з будь-яких матеріалів, які є під руками. Найчастіше фотографи роблять камери з коробок з-під сірників, алюмінієвих банок, картонних коробок, гітари чи фортепіано, портфеля та іншого. Найбільшу пінхол-камеру у світі зробили з ангару в США, а в Україні – з тролейбусу (Маріуполь). Олексій же практикувався на радянському протигазі, тубусі, бляшанках та сірникових коробках.
- Є один американський пінхол-фотограф, для нього важлива концепція виготовлення камери і матеріали, з яких він це робить. Наприклад, він поєднує матеріали тваринного і рукотворного походження. Зокрема, у нього була серія фотографій, пов’язана із терактом в США, коли впали вежі-близнюки: він зібрав уламки після цього теракту, зробив з них фотокамеру і фотографував нові торгові центри, які звели на тому ж місці, – розповідає Олексій.
…Коли моя пінхол-камера була готова до використання, потрібно було її наповнити ще й зсередини. Навпомацки Олексій заклав фотопапір у бляшанку. Це відбувалося у аболютній темряві, бо якщо «засвітиш» – фотографії не буде. А вже на вулиці варто було знайти «смачне» місце для зйомки. Моїм об’єктом стала я сама на тлі житлового будинку – тяга до селфі згубить цей світ. Відкрила об’єктив, поставила камеру на асфальт, і замість завмерти у позі британського гвардійця (як радив інструктор) почала позувати.
Вже після зйомки ми проявили знімки у спеціальних хімічних розчинах. Якби я була уважнішою, то дослухалася б до поради не відходити далеко від камери і не рухатися – «супер широкий» кут охоплення справді виявився супер широким. Але й результат того вартував – в об’єктив потрапив увесь будинок, асфальт і я, наче «розмитий» привид.
Автор Діана КОЛНОГУЗОВА
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook