«Я давно хотіла всиновити дитину, ще коли мої власні були маленькими. Пам’ятаю, ми з донькою потрапили у дитячу лікарню у Вінниці. З нами в палаті лежав хлопчик-сирота, забрати його до себе в мене не вийшло, але я дуже хотіла. Згодом мої діти повиростали, одружилися і поїхали від нас з чоловіком. А зараз ми ще не дуже старі, тому й вирішили спробувати», – розповідає Раїса Мазур. Вона єдина патронатна вихователька у Вінницькій області. Незабаром буде два роки, як пані Раїса опікується дітьми, що опинилися у важких життєвих обставинах.
Ще задовго до створення патронатної родини, Раїса Мазур «боролася» ледь не три роки за ідею створити дитячий будинок сімейного типу. А згодом почула про патронаж і буквально загорілася цією ідеєю. Щоправда, чоловік був спочатку проти, казав, що з дітьми буде важко.
- Але я настояла на своєму, – констатує Раїса Тимофіївна.
- За першим вихованцем, півторамісячним Богданом, довелося їхати аж у Київ. Біологічна мама відмовилася від сина одразу після пологів. Маля було у родині Мазурів протягом трьох місяців. За цей час жінка згадала молодість, коли годувала хлопчика з пляшечки, змінювала підгузки і носила на руках. Згодом Богданчику пощастило – знайшлися батьки, які його всиновили.
- На півроку у родину Мазурів потрапляли діти з різним життєвим досвідом, усі вони з неблагополучних родин. Зокрема, двоє братів – мама відправила їх у санаторій, а сама поїхала на заробітки. Вчасно забрати звідти дітей не вдалося, оскільки жінка потрапила у місця позбавлення волі. Саме таким чином хлопці й познайомилися зі своєю «тьотьою Раєю».
- Це два братики семи і восьми років. Діти спочатку дуже нагадували їжачків, але потім починають довіряти і мамою навіть хотіли мене називати. Але нам, як патронатним вихователям, такого не дозволяють. Тому вони зверталися до мене просто – тьотя Рая. А потім їх вдалося передати під опіку рідному дідусеві, – згадує вихователька.
- Із цими дітьми та їх опікуном пані Раїса продовжує спілкуватися ледь щодня. Вони телефонують один одному і навіть їздять в гості. А зараз під патронатом у родині Мазурів перебуває двійко рідних братиків і їх сестричка. До них діти прийшли… побиті.
- Один з хлопчиків дуже знервований, ображався постійно і нікому не довіряв. Так і говорив: «Я нікому не потрібен», – згадує той період пані Раїса. – Тепер все дуже змінилося: він не гнівається просто так, поводиться спокійно. Зараз їх тато збирає всі необхідні документи, щоб забрати малих до себе. А нещодавно був день народження у дівчинки, то їх тато зі своїми родичами приїжджав до нас у гості, ми разом святкували. Діти дуже до нього тягнуться, і я поступово їх підводжу до того, що надалі вони житимуть разом з ним.
- Майже два роки минуло з початку патронатного виховання і за цей час пані Раїса опікувалася шістьма дітьми. Допомагає їй чоловік Анатолій Васильович, він став офіційним помічником дружини у цій справі. В минулому пані Раїса була бібліотекаркою, а чоловік і досі працює на посаді сільського голови села Педоси, що на окраїні Хмільницького району.
- Начальниця Служби у справах дітей Хмільницької райдержадміністрації Оксана Костюк розповідає, що патронат – це форма тимчасового утримання дітей (від трьох до шести місяців), які перебувають у складних життєвих обставинах. У контексті переформатування інтернатних закладів і ідеї залишити дитину разом з батьками, патронатні сім’ї – це найкраща альтернатива дитячим будинкам.
-Патронат хороший тим, що вихователь працює не лише з дитиною, а й з її батьками – спілкується, пояснює, інколи навіть виховує. Тобто повертає батьків у нормальну колію. Результатами виховання родини Мазурів ми задоволені, бо Раїса Тимофіївна стає для діток другою мамою, другом і найкращим порадником, – каже Оксана Костюк. - За її словами, за півроку перебування дітей під патронатом вирішують, що робити далі: або надати малюкам статус позбавлення опіки, або статус сироти. В цих випадках дитина не може залишатися з патронатним вихователем.
- -Як бачимо, в цих патронатних вихователів все складається благополучно. Першу дитинку всиновили, над двома взяли опікунство родичі, а третій варіант – ідеальний, бо діти повернуться назад в сім’ю, – каже Оксана Костюк.
- Щоб стати патронатним вихователем, потрібно пройти відповідні курси та співбесіди. Навчання триває протягом місяця і проходить у два етапи – спершу за місцем проживання, а згодом у Вінниці. Із майбутніми патронатними вихователями працюють тренери, педагоги та психологи – навчають першій невідкладній допомозі, азам педагогіки та психології. До речі, вже на цьому етапі є люди, які «дають задню» – розуміють, що опікуватися чужими дітьми занадто відповідальне заняття.
Оксана Костюк розповідає, що тема патронатних родин зараз надзвичайно важлива і потребує розголосу. Вона наводить до прикладу європейські країни, де фактично немає інтернатних закладів для дітей. - Бачила ролик на Ютубі про хлопця, який за своє дитинство та юність змінив кілька патронатних сімей. Вочевидь, був важкою дитиною і «гуляв» від однієї сім’ї до іншої. Але він не був у інтернаті – це дуже важливо. Бо родинний затишок, звичайні умови завжди на вагу золота. А в нас люди не хочуть – бояться відповідальності, – розмірковує Оксана Костюк.
- Стати патронатним вихователем може лише безробітна людина, яка зможе приділяти дітям час і увагу. Патронат – теж робота, за яку можна отримувати зарплатню і трудовий стаж.
Автор Діана КОЛНОГУЗОВА
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook