Владислав Довгань – музикант, саксофоніст, диригент, науковець та викладач! Розповідь саме про нього!
Коли почалась повномасштабна війна, я перебував за кордоном. І не роздумуючи ні хвилини, повернувся додому. Львів став першим пунктом мого нового шляху. Разом із друзями ми щовечора йшли на вокзал — не як волонтери з табличками, а як звичайні люди, які не могли стояти осторонь. Ми приносили їжу, шукали ліки, підтримували словом тих, хто в одну мить втратив усе. Це був мій перший фронт — людський, чутливий, без пафосу, але з глибокою внутрішньою гідністю.
Коли я продовжив навчання в Консерваторії Нової Англії в Бостоні, стало зрозуміло: моєю зброєю буде музика. Звучання саксофона стало моїм способом говорити про війну, біль, героїзм і гідність українців там, де мовчать новини. Починав із камерних виступів. Та вже у квітні 2023 року мав честь стати першим українцем, який диригував симфонічним оркестром у легендарному Джордан Холі. Це був не просто концерт — це був голос України, що лунав з американської сцени.
Далі були культурні проєкти: організував виставку українських книжок у Бостоні, створивши інтелектуальний міст між нашими народами. А потім — благодійні концерти в різних містах Нової Англії. У Велслі ми збирали кошти на медичну допомогу біженцям. У Сомервіллі — на автомобіль для ЗСУ. У Джамайка Плейн — на підтримку організації «Міста Добра». І знову в Сомервіллі — для РЕБів і фронтового транспорту. Кожен виступ — це не просто музика, це людська місія.
Найемоційнішим став День Незалежності України в самому центрі Бостона. Серед розкішної архітектури та американських прапорів я виконав Гімн України на саксофоні. Люди плакали. Я теж.
2025 рік приніс концертний тур у Вірджинії: у Норфолку ми збирали кошти на обладнання для ППО, а в Портсмуті — на потреби фонду Impulse.ua. Кульмінацією стала моя участь у Українському саміті у Вашингтоні, де я виступив в Українському домі. Це вже була політична сцена — і на ній звучала музика України.
Кожен концерт — як написання нової симфонії: пошук залу, десятки перемовин, сотні листів, логістика, реклама. Але всі ці клопоти забуваються в одну мить — коли після виступу до мене підходять люди, тремтячим голосом дякують і кажуть: «Тепер я зрозумів, що таке Україна».
Я не міністр, не дипломат і не солдат. Я просто музикант із Чемеровецької громади, який робить те, що вміє: грає, диригує, говорить про правду. Я вірю, що музика здатна відкрити серце так само, як правда відкриває очі. Культура — це не прикраса до війни, це теж фронт. Фронт життя. І саме на ньому я стою щодня.
Слідкуйте за новинами у Телеграм
Ще більше фото в Instagram
Підписуйтесь на нас у Facebook