Микола Оводов – одна із найпомітніших фігур на посаді міського голови Вінниці. Нею він керував із 1899 по 1917 рр. Саме тоді у Вінниці з’явились електростанції та перші електричні ліхтарі, почали працювати телеграф і телефон, а вулицями “пішли” перші трамваї.
Із Миколою Оводовим також пов’язують будівництво готелю “Савой”, міської думи на Поштовій площі та ряду інфраструктурних об’єктів. На честь 155-річчя із дня народження видатного вінничанина, докторка історичних наук, професорка Тетяна Кароєва прочитала лекцію “Вінницький міський голова Микола Оводов: успіхи та поразки”. Безплатний освітній захід, що відбувся у HUB “Місто змістів”, зібрав кількадесят прихильників краєзнавства.
Прибуття на Вінниччину і перемога на виборах
Микола Васильович Оводов народився 17 листопада 1864 року у Воронезькій губернії. Здобув медичну освіту у Києві, у 1889 році був призначений міським лікарем Ямполя. А уже за рік отримав аналогічну посаду у Вінниці. Такий стрімкий розвиток кар’єри, каже пані Кароєва, свідчив про здібності майбутнього міського голови.
- Коли він прибув до Ямполя, на Поділлі його ніхто не знав. І те, що він за рік перебрався до Вінниці, багато про що свідчить: він зміг показати себе, налагодити необхідні зв’язки. Це вже була заявка на майбутній успіх, – переконана Тетяна Кароєва.
Міським головою Вінниці Оводов став 30 березня 1899 року. Причому, каже пані Кароєва, вибори взагалі-то спочатку виграв його конкурент – такий собі Петров. Обійняти ж посаду Миколі Васильовичу Оводову “допомогло” законодавство Російської імперії.
За тогочасними законами, право голосу на виборах до міської думи мали лише чоловіки, і тільки ті, що пройшли майновий ценз. Так, у Вінниці з понад 30 000 мешканців лише 512 вважались виборцями, із них 150 скористалися своїм правом на волевиявлення. Ці люди обрали до міської думи гласних – функціонерів, яких зараз би назвали місцевими депутатами.
Керівника міста з-поміж себе обирали уже самі гласні, і те голосування пройшло не на користь Оводова: більшість колег надали перевагу Петрову. Проте Петрова не затвердив на посаді губернатор, через що призначили додаткове голосування. У ньому лідер “першого туру” участі не брав, і перемогу з-поміж трьох кандидатів здобув Оводов.
“Економічне диво”
На посаді міського голови Микола Оводов зумів одним влучним рішенням збільшити прибутки бюджету Вінниці. У 90-ті роки уже позаминулого сторіччя кошторис міста на 50% формувався із податку на нерухомість. При цьому, за законом, громадяни мали право сплачувати його двома шляхами: або платити до 10% щомісячного прибутку від будівлі, або 1% від її оціночної вартості.
За ініціативи Оводова проводиться оцінка усієї нерухомості міста, після чого встановлюється обов’язковий єдиний податок – 0,8% від вартості нерухомості. “Податкова реформа” завершилась у 1902 році і дозволила одразу ж збільшити бюджет міста втричі порівняно з попереднім роком.
Зауважимо, що зростання бюджету у передвоєнний час та в роки Першої світової створювалось передусім інфляцією.
Із 1899 по 1917 рр Вінниця стає одним із найбільш розвинених міст не лише Правобережної України, але усієї Російської імперії. За словами Тетяни Кароєвої, на той час у європейській частині імперії було 862 міста із населенням понад 10 тисяч осіб. Вінниця ж була у числі: 168-ти міст, що мали водогін, 39-ти міст – де ходили трамваї, 22-ох міст – в яких працював телеграф.
Революційний 1917 рік став для Оводова останнім на посаді міського голови. Він перебрався до Одеси, де жив до кінця життя. Помер Микола Васильович у 1941 році.
Нереалізовані плани
За часів Миколи Оводова у Вінниці почали обговорювати необхідність будівництва двох мостів через Південний Буг: один мав вести на сучасну вулицю Київську, другий – на Старе Місто з боку теперішньої вулиці Скалецького. У підсумку, Київський міст побудували вже після Другої світової.
Саме за Оводова було розроблено проєкт Сабарівської ГЕС.
Із цікавих проєктів, які планувались, але не реалізовані Оводовим – цукровий і плодоконсервний заводи та найбільший у Подільській губернії елеватор.