Діана Подолянчук: "Я мріяла реалізувати себе, і сьогодні переді мною відкриваються нові сфери діяльності"

Діана Подолянчук:

Як, маючи проблеми зі слухом, не тільки знайти себе у житті, а й здійснити свої мрії, зберегти доброту у серці і знайти час і сили для допомоги іншим - відверта розмова із унікальною людиною
 

Діана Подолянчук отримала всеукраїнське визнання завдяки вдалому виступу на телевізійному шоу "Танцюють всі"! Вона потрапила у ТОП-100 найкращих танцівників України. У Вінниці Діана відома не лише як виконавиця східних танців, але як тренер, хореограф і модель. Дівчина має власну танцювальну студію і займається благодійністю. Нещодавно вона отримала два дипломи про вищу освіту, за спеціальністями "психолог" і "географ-еколог", один диплом із відзнакою.

Молода, талановита, красива. Сьогодні, коли Діану супроводжує успіх і визнання, вона вирішила поділитися своїми таємницями із газетою "Місто".
-Діано, у Вас дуже багато "життєвих" номінацій, але більшість із них пов'язані саме зі східними танцями. Коли почали займатися беллі-денсом і скільки років знадобилося для того, щоб отримати титул чемпіонки.
- Я танцюю із 5-ти років. Спочатку займалася народними танцями, потім, доволі довго - шість років, танцювала хіп-хоп і врешті захопилася східними танцями. Тоді мені було одинадцять. Я страждала від непорозуміння із однолітками. Суть у тому, що я маю лише 40% слуху, користуюсь слуховими апаратами. У молодшій школі однокласники мало звертали на це увагу. А от у підлітковому віці я у повній мірі відчула на собі жорстокість, яка притаманна дітям такого віку. Коли однокласники знайшли моє слабке місце, то цілеспрямовано почали бити саме по ньому. Сусідка по парті закривалась від мене книжкою чи зошитом під час диктанту, щоб я не могла підгледіти. Я ж просто зовсім не чула деякі слова, тож навчання давалось складно. Коли мама попросила класного керівника пересадити мене ближче, то вчителька зробила навпаки - пересадила мене на останню парту. Після цього батьки забрали документи і перевели мене у інший навчальний заклад, де поступово все почалось налагоджуватися. У мене з'явились друзі, я почала краще вчитися і врешті-решт я закінчила школу із золотою медаллю. Впевнена, що саме танці й "витягнули" мене.
До речі, саме у школі познайомилась із дівчиною, яка погано бачить. Вона нині навчається у медичному університеті, носить дуже потужні лінзи, але все ж проблема повністю не розв’язанна. Зустрічаємось, я запитувала, що він сказав? А вона мене питає, що там написано, наприклад.

- Добре, що сьогодні говорите про це так невимушено, і я розумію, що у школі було не до жартів. Скажіть, як із низьким відсотком слуху можна танцювати?
- Музику я чую добре, у мене ідеальний музичний слух, тож проблем у цьому плані не виникало. Але і із танцями не все було так просто. Коли вперше виступила на чемпіонаті міста Вінниці, то посіла тринадцяту, останню, сходинку турнірної таблиці. Тобто це була повна поразка. Звичайно, я відчувала розчарування, але мама не стала жаліти мене, а просто сказала: "Діано, або ти працюєш, або ні". Щоденні тренування, робота над собою над своєю зовнішністю - і результат не змусив себе довго чекати. Через рік стала першою. У 16 років я отримала перше місце на Чемпіонаті України, у 17 - стала бронзовою призеркою Чемпіонату Світу зі східних танців, у 18 - створила власну танцювальну студію "Шахіна", а у 21 - потрапила у сотню найкращих танцівників у телевізійному шоу "Танцюють всі!"
 

- Ви рухались просто семимильними кроками у своїй справі. Чому не пішли далі, а залишились у сотні?
- Знаєте, напевне, для мене важливим був саме такий результат. Телевізійне шоу забирає багато часу. Я навчалась у педагогічному, ще й на двох факультетах, можливо, навчання в університеті було для мене важливішим, ніж участь у шоу.
Але я багато років хотіла потрапити на цей проект, тож мрію свою здійснила. До того ж участь у шоу - це надзвичайний досвід. За лаштунками дуже напружена атмосфера, ти постійно у очікуванні, мало відпочиваєш. У день зйомок я спала всього дві години. Розпочалось все майже із катастрофи. Я не чула суддів, не було моніторів на сцену. Звук дали у глядацьку залу і він "відбивався" від глядачів… Для людини із нормальним слухом це не проблема, але я опинилась у дуже незручному становищі. Я зрозуміла, що члени журі говорять про мене, жартують, і не знала, як реагувати. Врятувала давня звичка у складних ситуаціях робити незворушне "кам'яне" обличчя. Такий складний початок закінчився тріумфом. Журі, до складу якого входили Владислав Яма і Тетяна Денисова, наговорили мені стільки компліментів, що мені ще років на п'ять вистачить. Коли почали знімати мою "візитівку", то з'ясували, що у мене проблеми зі слухом. Це викликало ще більший подив і захоплення. Думаю, якщо б я повідомила кастинг-менеджера про вади слуху, то мене б взяли і у 20, і у 30, і я хотіла змагатися на рівних.

- Ви зазначили, що навчалися на двох факультетах у педагогічному університеті. Що дав університет?
- Так, я навчалась на природничо-географічному і на факультеті психології. Суть у тому, що я гарно здала ЗНО. Але який для мене це був іспит! Навіть з'явилось пасмо сивого волосся, настільки я хвилювалась. Суть у тому, що я звикла усе прогнозувати, а ЗНО - це лотерея. Я три дні готувалась до географії, але здала цей предмет значно краще, ніж історію України, яким займалась два роки. Високі бали за ЗНО дали мені можливість отримати бюджетне місце на природничо-географічному факультеті, і я вирішила не втрачати таку можливість. Паралельно навчалась ще й на факультеті психології. Отримані знання у педагогічному університеті нині, безумовно, стали мені у нагоді: нині у великій мірі завдяки їм я розвиваю свою школу, вмію давати інтерв'ю. Саме в університеті я отримала досвід публічних виступів. Іноді навіть шкодую, що, можливо, не все взяла від навчання. Збираюсь навіть дещо переглянути, перечитати, поглибити свої знання із таких предметів, як історія України, політологія, соціологія, психологія паблік-рілейшенз.

- Діано, безумовно виникає питання: коли все встигаєте?
- У мене вистачає часу і ще на час із друзями, на походи у кіно і шопінг. Я щаслива людина, яка змогла себе реалізувати. До речі, саме про це мріяла. Мріяла не про джипи або гроші, а можливість реалізувати себе, і сьогодні переді мною відкриваються все нові, і нові сфери діяльності. Що стосується часу, то я прихильник жорсткого планування. У мене є три щоденники. Один - недатований, куди записую справи, які маю зробити, наприклад, сьогодні. Другий - датований - там занотовані плани на найближчий період - місяць, два, навіть півроку. У третьому щоденнику, він такий великий - я записую свої мрії, цитати відомих людей. Це, так би мовити, мої плани на майбутнє. А ще намагаюсь позитивно мислити і товаришую саме із такими позитивними людьми. "Не пропускаю" через себе негативні новини і підсилюю позитивну енергію, посилаючи у світ доброту.
 

- Теорія про позитивне мислення доволі поширена, але не всім її послідовникам вдається отримати такі вагомі результати ще й у такому юному віці.
- За словами мають стояти діла. Я очолюю громадську організацію "Творче покоління", нещодавно ми завершили, і скоріше за все, взяли невелику відпуску, соціальний проект "День доброти". У рамках наша команда займалась із дітьми у Вінницькому обласному центрі соціально-психологічної реабілітації. Займались із вихованцями англійською мовою, вчили грати на гітарі, проводили тренування із тайландського боксу, я проводила майстер-класи зі східних танців. У мене склались дуже позитивні враження, хоча спочатку було важко. Ці діти потребують значно більшої уваги у соціальному плані ніж у матеріальному, їх потрібно розвивати. У рамках цієї акції ми також знайомили дітей із різноманітними професіями. Нам назустріч пішли керівники поліції, зокрема Редван Усеінов. Навчали основам самооборони, проводили "затримання". На завершення діти отримали ще й подарунки - іграшки поліцейські поклали у багажнику однієї із машин, "перевірку" яких проводили діти. Це був такий приємний сюрприз.
 

- Тобто до акції у поліції підійшли творчо.
- Так. Пішли нам назустріч і у Апеляційному суді, діти побували на судовому засіданні. Також підготували інтерактивну гру за мотивами мультику "Маша і Ведвідь". Я також багато уваги приділяю роботі із дітьми, які мають певні проблеми. У танцювальній студії займаються дві дитини, які погано чують. Проводжу індивідуальні заняття із дівчинкою із діагнозом синдром Дауна. Нині вона самостійно виконує два танці. Це прекрасний результат. Чула від її мами, що відомо лише про дівчинку, яка разом із тренером виконує хіп-хоп. Це більш ритмічний і простий танець, під час якого дитина повторює рухи за тренером. Моя ж вихованка самостійно виконує більш складні у хореографічному плані композиції, і самостійно.
 

- Танець живота - доволі екзотичний. Як правильно "подати" його дітям?
- Я працюю у таких стилях, як фьюжн, шоу і болівуд. Це такий собі мікс беллі-денс із іншими танцями, наприклад із фламенко або із латиною. Шоу - це східний танець, у якому використовують різні аксесуари, наприклад меч, підсвічник або шаль. У мене є номер, де танцівниці використовують блакитні і жовті шалі, який називається "Єдина Україна". Зазначу, що у студії викладає також моя сестра, мама адміністратором. Ми іноді можемо до півночі обговорювати робочі питання, складати графік занять і так далі. Взагалі у родині дуже гарна, тепла атмосфера, я задоволена, що саме у такій сім'ї народилася. Тато - декан фізико-математичного факультету, педагог від Бога! Матері моїх учениць обожнюють мою маму, часто запитують, як їй вдалося виховати мене саме такою. Можливо, буде дещо нескромно, але вони у мене просто закохуються. Я вважаю, що саме таке відчуття закоханості - основа будь-якої успішної справи, будь-якого бізнесу.

- Громадська діяльність, бізнес, а як складається особисте життя?
- Нещодавно розійшлась із хлопцем своєї мрії. Він був ідеальним, але я не чула його голосу. Зовсім. Уявляєте! Є голоси, які я чую, навіть якщо людина говорить пошепки.
 

- Ви справились зі своїми дитячими комплексами, не потрібно нічого нікому доводити. Чому саме зараз наважились говорити про свою проблему?
- Ви знаєте, справді на сьогодні я відчуваю себе щасливою і, можливо, хотіла б залишити деякі спогади у минулому. Але зрозуміла, що мій досвід може знадобитися людям, які мають схожі життєві проблеми. Коли у "Фейсбуці" написала про новий слуховий апарат, який дає можливість краще чути, то не сподівалась, що буде стільки позитивних відгуків. Зрозуміла, що мене підтримують, що мій приклад надихає інших. До мене стали звертатися із різними питаннями, іноді навіть із чисто практичними. Наприклад, де можна зробити аудіограму і таке інше. Тож впевнена, що про проблеми такого характеру потрібно говорити. У країні - АТО, повертаються скалічені вояки, які потребують допомоги, суспільство має бути лояльнішим до таких людей, ставитись із розумінням.

 


Марина Карабай



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

259

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

152

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

141

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

141

Якщо у когось зупиниться серце десь у натовпі або транспорті, врятувати його зможуть лише ті, хто поруч. Про те, як правильно надавати ...

134

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...