Сергій Лойко: "У Донецькому аеропорту захищали повітря... Але це було повітря свободи!"

Сергій Лойко: "У Донецькому аеропорту захищали повітря... Але це було повітря свободи!"

  Сергій Лойко нині широко відомий в Україні тим, що був єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому аеропорту у жовтні 2014 року і провів там чотири повних дні із "кіборгами". Результатом його спостережень стала не просто чергова газетна стаття,
а цілий роман.
- Я дуже радий, що презентація моєї книги відбулася саме у Вінниці, я давно цього хотів. Вінничан дуже люблю і сподіваюсь, вони мені відповідають взаємністю. Ці слова Сергій Лойко виголосив на презентації свого роману.
І оскільки у залі вінницької "Плеяди", де автор представив свою книжку, жодного вільного місця не було, можна з упевненістю сказати - вінничани взаємністю відповіли.


- Розкажіть, будь ласка, детальніше про "Аеропорт".


- Насправді, книга вже кілька місяців продається в Україні, але вона, як мені розповідають, дещо невловима. З полиць її миттєво розкупають, тому придбати її все ж таки дещо проблематично. Це - роман. І, як і кожній книзі такого жанру, цій теж властива певна частка вигадки. Але, кажу вам точно, дев'яносто відсотків описаних там подій, особливо військових, побудовані на цілком реальних фактах.


- Герої теж мають реальних прототипів?


- Так, може, й не портретно, але щодо тих подій, які із ними відбуваються і у житті, і у романі, це - цілком реальні люди, яких я зустрічав серед захисників Донецького аеропорту. Насправді я пробув там лише чотири дні, якби трохи довше, то, може, вже й не написав би цю книгу. Не із усіма "кіборгами" встиг познайомитися особисто, тому - щоб нікого не образити - всім героям роману дав вигадані імена і позивні... І навіть аеропорт назвав не Донецьким, а Краснокам'янським.


- Тобто це все ж таки книга не про Донецький аеропорт?


- За великим рахунком, книга, справді, не про нього. Хоча сюжет у основі своїй побудований на моїх текстах, які я писав для Los Angeles Times саме про Донецький аеропорт. Це книга - про велич духу українського народу, який перед лицем нахабної і підступної агресії став плечем до плеча і захищав країну. Те, що я побачив там стало прямим продовженням Майдану.


- У чому це проявлялося?


- Там відчувалося, що люди виборюють справедливість. Ніхто нікому не віддавав накази. Кожен сам розумів свою особисту відповідальність за те, що він із товаришами має захистити. А захищали ж, по суті, повітря - ні стін, ні окопів, ні нормального укриття... Повітря. Але це було повітря свободи! І агресори все ж таки зламали свої зуби саме там.


- Але ж аеропорт, попри героїчний захист, Україна все ж таки втратила.


- Ця поразка насправді стала стратегічною перемогою українського духу, української волі. Я говорю зараз не про національність, а про країну, про країну, у якій живуть - і українці, і росіяни, і білоруси... Та й говорили там, у аеропорту, здебільшого російською, якщо вже так згадувати. Тому я не втомлююсь повторювати - це не війна українського народу із російським. Це війна проти одного схибленого диктатора, який через свої патологічні комплекси чомусь вважає себе рівним Богові. Він воює і проти українського, і проти російського народів. І досі ця війна таким собі повзучим полум'ям стелиться по землі...


- Ця думка й стала поштовхом до написання книги?


- Головним чином, так. Повернувшись із аеропорту, я зрозумів, що повинен написати роман, бо втиснути у лаконічний газетний формат свої враження вже просто не міг. Я побачив надто багато і надто багато відчув такого, чим хотілося поділитися із людьми повною мірою. Я кілька місяців навіть розмовляти ні з ким не міг - ходив, думав, жив цим романом. Програвав у голові діалоги, вибудовував ситуації і сюжетні лінії, змальовував образи персонажів. А потім буквально за місяць ця книжка написалася, вирвалася із мене.


- Що було найскладнішим у написанні?


- Дуже складно було завершити роман, написати кінцівку. Я відчував, що мені не вистачає ні фактичного матеріалу, ні морального права це писати заочно. Тому зробив єдину перерву, поїхав у Харків до товариша, який зміг зібрати кількох уцілілих "кіборгів", у т.ч. тих, хто захищав аеропорт до останньої секунди. І ми цілий день розмовляли із ними, я записував ті розмови. У мене понад сорок три години тих записів на диктофоні. Тож більшість сцен у романі просто списані із тих розмов. Я намагався нічого до них не додавати зайвого, нічого не міняти суттєвого. Письменник не може написати краще про війну, ніж солдат, який її пройшов. Тепер я хотів би, щоб ці солдатські голоси почув крізь мій роман і кожен читач.


- А як бачать події цієї війни ваші західні колеги у Los Angeles Times?


- Американці загалом ставляться до подій, які пов'язані із захистом Донецького аеропорту, із великою повагою. Не даремно ж я був нагороджений однією із найпрестижніших західних премій у журналістиці Press Club Bob Considine award саме за репортажі із аеропорта. Насправді, мені пощастило бути там єдиними іноземним журналістом. Попри всю трагічність тих подій, саме пощастило, я не помилився у виборі слова - бо мені пощастило познайомитися із усіма цими мужніми хлопцями.


- Книжка видана українською і російською мовами, а інші переклади будуть?


- Роман видано сорокатисячним тиражем. Мені кажуть, що це безпрецедентно велика кількість примірників, як для України. Від самого початку я поставив видавцеві принципові умови, щоб видання одночасно було і українською, і російською мовою. Навіть змінив через це видавця, бо він мені сказав: "Сергію, вибачай, російською встигнемо видати, а українською - ні". Я був категорично проти і пішов шукати іншого видавця. Нині книжка готується до виходу у Польщі, Естонії, Грузії... Тривають перемовини про екранізацію із однією із американських кіностудій. Там є певні складнощі, бо вони хочуть знімати фільм на основі не роману, а однієї із моїх статей, тобто за епізодом із книги. Але наші перемовини почалися ще до виходу книги. Тому нині я спеціально їх затягую, щоб книжку встигли видати ще й англійською, продюсери побачили її і перемовини продовжилися вже із урахуванням написаного роману.


- Самі перекладати свій роман не пробували?


- Мене про це часто запитують. Але я автор, а не перекладач. Якби мені довелось перекладати власну книжку англійською, я б у підсумку просто написав нову.
 

Довідка "Міста"

Сергій Лойко - кореспондент і фотограф Los Angeles Times, що спеціалізується на війнах і збройних конфліктах.
За час рооти він написав більше тисячі статей і опублікував понад 600 фотографій. Його статті і фотографії передруковувалися у сотнях газет і журналів по всьому світу.
Висвітлював збройні конфлікти, революції і війни у Нагірному Карабасі, Румунії, Таджикистані, Чечні, Грузії, Афганістані, Іраку. У 2004 році написав документальну книгу "Шок і Трепет. Війна у Іраку".
Українську революцію і подальшу війну Сергій висвітлював практично без перерви, із першого дня.
У 2015 році за роботу на війні в Україні Сергій Лойко удостоєний однієї із найвищих нагород у американській журналістиці - Overseas Press Club Bob Considine award "за хоробрість, достовірність, оригінальність, глибину і виразність описаного". У цьому ж році Сергій удостоївся престижної премії Los Angeles Times "за кращі репортажі".
Сергій був єдиним іноземним кореспондентом, який побував у Донецькому аеропорту у жовтні 2014 року і провів там чотири повних дні із "кіборгами".

Бої за Донецький аеропорт почалися у травні 2014 року. Героїчна оборона цього стратегічного об'єкта тривала 242 дні. За підрахунками військового експерта Олександра Кривоносова, за весь період перебування українських військових у аеропорту загинули понад 200 військових, поранено - більше 500.
Тривалий час ситуація навколо ДАП залишалася відносно спокійною. Серйозні штурми стратегічного об'єкту почалися вже після укладення Мінських угод у вересні 2014 року. Ці домовленості, зокрема, передбачали "зупинку підрозділів і військових формувань сторін на лінії їх зіткнення станом на 19 вересня 2014 року" й відведення важкого озброєння на 15 км від цієї лінії. Реальне виконання цих умов означало б, що сепаратисти мають звільнити від озброєнь значну частину Донецька. Щоб отримати перевагу при визначенні лінії розподілу, сепаратисти і здійснювали постійні атаки на аеропорт, говорять військові.
Після багатьох штурмів аеропорт отримав і символічне значення. Для України - це свідчення героїзму наших бійців, що успішно протистоять потужним силам ворога. Летовище стало "українськими Фермопілами" і "донбаським Домом Павлова", а його захисників супротивник за стійкість назвав "кіборгами".
У різний час у аеропорту і прилеглих Пісках воювали бійці 95-ї і 79-ї десантних бригад, вояки 3-го кіровоградського полку спецпризначення і батальйону "Дніпро-1", артилеристи і танкісти 93-ї бригади, добровольці із ДУК "Правого сектора" і батальйону "ОУН", військові інших частин.
 


Максим ЗОТОВ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

201

Протягом трьох годин 16 липня оперативники карного розшуку Головного управління Нацполіції Вінниччини та працівники Вінницького ...

144

У Вінницькій області на виборчому окрузі №17 (центр – місто Ладижин) заявили про напад кандидат у народні депутати України та волонтер ...

130

Вінниця підтвердила рейтинг інвестиційної привабливості на рівні «invA+». Це дані рейтингового агентства IBI-Rating. Про це сьогодні, 17 липня, ...

127

У зв'язку з реконструкцією трамвайної колії по вул.Соборній та враховуючи проведення робіт на Замостянській, до 29 липня буде повністю ...

120

Школа вінницького гіда незабаром запрацює у Вінниці. Вона має на меті підвищення кваліфікації екскурсоводів та формування нових ...