"У Європі слово "замовлення" не котується. Цінують творчість"

"У Європі слово "замовлення" не котується. Цінують творчість"

Роботи скульптора Володимира Овраха припали до душі і вінничанам, і гостям нашого міста. Одне з улюблених місць для фото на пам\'ять - на лавочці біля художника з собачкою. Автор цієї скульптури Володимир Оврах. Його роботи -бронзовий пам\'ятник боксеру біля спортклубу "Нокаут", графиня Прунмаєр біля відреконструйованого готелю "Франція" на Соборній. Але ці міські скульптури - тільки маленька частинка того величезного творчого доробку, який уже створив і створює Володимир Оврах. А ще він стверджує, що на Поділлі сила-силенна цікавих унікальних українських перлин. І для їх "розкрутки" потрібні у першу чергу не кошти, а комплексний підхід, обласний проект розвитку і співпраця творчих людей із чиновниками.
- Як зараз, в умовах політичних змін у країні, почуває себе творча людина? Чи залежить вона від змін у країні?
- Взагалі мистецтво - це держава, і якщо є мистецтво, то є і держава. Мистецтво завжди залежало, грубо кажучи, від економічного стану країни і, якщо є спад чи підйом економіки, то творчі люди одні з перших це відчувають. Недарма в усіх імперіях мистецтво процвітало. Інша справа - яким воно було. Цієї зими 2014 року особливо це було відчутно. Після зимових протистоянь одразу настав штиль при покупці картин і скульптур. Навіть підготовку до відзначення 200-річчя з дня народження Тараса Шевченка "скомкали". Через політичні баталії культурні події виявились мізерними, а скульптори були "зав\'язані" на темі Шевченка. Добре, що у Вінницькому обласному краєзнавчому музеї встигли зробити живописний проект. У нашої сім\'ї (пан Володимир працює разом із двома своїми синами, теж скульптурами, Андрієм і Романом - Авт.) до дев\'ятого березня (дня народження Шевченка - Авт.) було два замовлення виготовити скульптури Тараса Шевченка для районів Вінницької області. Починали восени, матеріал погано сохнув, але ми встигли. А взимку, як тільки ми зробили роботу, - усе помінялось. Ті вже пішли (про політиків - Авт.), а ті ще не прийшли. Адміністрації райцентрів не відмовлялися від скульптур, але тоді не знали, хто і за що з приходом нового керівництва відповідатиме.
- Ваші скульптури у Вінниці, такі як пані Прунмаєр і художник з собакою біля торгового дому "Інтер-Шик" знає кожен у Вінниці. Як працюється із замовниками, які створюють красу і для себе, і для міста?
- Яка різниця, хто платить гроші? Я не належу до людей, які ділять замовлення на ті, які від приватників надходять, і на інші. Творча робота залишиться творчою. Тим паче, якщо вона робиться для міста, де я живу. Думаю, що найскладніше витримати оригінальність і зробити річ такою, яка запам\'ятається. Інакше немає сенсу у роботі. Так, щоб зробити пані Прунмаєр, що встановлена біля реконструйованого готелю "Франція" по вулиці Соборній, довелось в архівах переглянути одяг тих часів, початку ХІХ століття, ознайомитись із парасольками, які тоді були...
- Ваші роботи, про які ми згадали, - бронзові. А чому бронзові скульптури мало хто замовляє?
- По-перше, бронза - дорогий матеріал. Кілограм її коштує близько $40. Але щодо ціни, то усе відносно. Але переважна більшість матеріалів постачають з Росії.
- А скільки Ваших проектів, скульптур, пам\'ятників не втілились у життя і залишились на папері?
- У-у-у… То важко сказати. (Скульптор показує папку товщиною у півтора сантиметри - Авт.) Це лише із торічного жовтня, і усі ескізи - нереалізовані. Пам\'ятник матросу Кішки, тоді (восени. - Авт.), поки з Росією не були зіпсовані відносини, можна було зробити; пам\'ятник фольклористки Насті Присяжнюк... А на усе витрачався час. Бути нормальним художником - це значить усе покласти на плаху. В інакшому разі нічого не вийде. Якщо на половинку працювати - результату не буде. І бюст Тараса Шевченка, проект, який передбачався для площі тоді Театральної, а зараз став скульптурною композицією, теж залишився нереалізованим.
- Невеликі скульптури пробували продавати масово?
- Певний час робив сервізи, коли працював на Баранівському фарфоровому заводі. Починав з гіпсу і завершував розписом. Масово їх продавати не вигідно, бо завод розориться. Чого наша фарфоро-фаянсова промисловість занепала? Бо її витіснила з ринку китайська продукція. Готовий сервіз привозять дешевший, ніж виготовлений у Баранівці, де купа глини. У нас досить енергозатратні технології…
- Знаю, що Ваші роботи, а ще й пишете картини, купують іноземці. Багато з них - у закордонних приватних колекціях. Ніколи не хотіли переїхати жити до Європи, адже там творчі люди постійно мають замовлення?
- Там слово "замовлення" не котується. Цінують творчість. Приїжджі туристи заходять у майстерню і самі обирають, причому, найцікавіші роботи. А замовні речі - трохи зобов\'язують, творчість обмежена рамками. Ні, там свої нюанси, скрізь податки.
- Що іноземні туристи найчастіше купують в українських скульпторів?
- Точно не знаю, але переважно роботи "побутового рівня". Не думаю, що масово купують. Кожен по-різному вибирає: один - із ностальгією, інший хоче щось веселе, а ще хтось - українські соняшники. Але розкидання доларами немає. Навіть торгуються. Я ж не можу за долар торгуватись.
- Як зараз купують кераміку? Є на неї попит?
- Чесно - ніяк. Я роблю не тільки ужиткові речі, а й керамічні вироби високого професійного рівня. Тож не можу продавати конкурсну роботи за безцінь. Я б давно усе попродавав, але не хочу скочуватись до побутового рівня.
- Що б зробили для того, аби "розкрутити" Вінницю для туристів? На Вашу думку, як можна позиціонувати обласний центр, якщо взяти до уваги керамічні осередки, окремих відомих скульпторів? Адже опішнянську кераміку з Полтавської області, для прикладу, знають не тільки в Україні.
- Треба берегти і підсилити, а можливо, навіть і створити заново обличчя Вінниці. Треба мати цілий проект не на один рік. Використати наповну національні місцеві традиції. Швидше за усе, навіть осучаснити їх. Створити свою архітектурну пластику. Бо коли просто виліпити коника, то ви не побачите особливостей, а коли зробити його стильним і модерновим, інтерпретувати пластично і залишити українську душу - то це може стати навіть родзинкою, і не продаватись просто як сувенір. Варто трансформувати народні джерела і подати їх подільськими, вінницькими. Можна відроджувати міщанські зразки, такий, як скульптура пані Прунмаєр біля готелю "Франція".
Розробкою таких проектів для міста і області мають займатись професіонали - це головна умова. По-друге - патріоти, які хочуть змін на краще. І, звісно, - важлива наявність грошей. Звичайно, не вистачає патріотичного виховання і скульптур подільських історичних діячів: Максима Кривоноса, Миколи Садовського, того самого архітектора Артинова, скульптуру якого встановили не так давно. Щоб видно було, коли заїжджаєш на Полтаву - там Котляревський, а коли на Поділля - Іван Богун. У місті має бути сила-силенна пам\'ятників, як у Львові, на кожній вулиці і тим паче у центрі міста. Щоб люди могли і сфотографуватись, і ознайомитись з конкретним історичним персонажем. До того ж, у місті має бути окрема вінницька пластична мова архітектури. Зараз її починають відроджувати, але треба кошти.
Розробкою стратегії напрямку мають займатись спеціалісти. Шкода, що у нас немає комплексної туристичної програми. Можна було б не просто фонтани робити, а з прекрасними цікавими скульптурами. Бо результат реконструкції виходить в іншому випадку сухий. Хотілось би більше внутрішнього духу міста побачити, так, як його відчувають у серці Львова. Водночас я розумію, що на усе треба гроші. Скільки живу - залишається купа ідей і задумів, які не реалізовується.
- Який чинник з того, що Ви назвали найнеобхідніший? З чого варто починати?
- Професіонали є, але вони за копійки не працюють, або їх витісняють. У сфері мистецтва чиновники без консультації творчих людей не матимуть цікавого рішення і результату. Розумієте, людина, яка приходить на виставку і хоче придбати роботу пензля Матіса, бере із собою консультанта-професіонала, він обирає, оцінює, яку ж роботу придбати. Людина може навіть не знати елементарних мистецьких речей, але спеціаліст сказав, - і йому довіряють.
- А як заохотити тих, хто хоче вкладати гроші у мистецтво?
- Перше, що нам треба, - це закон про меценатство. Я не говорю уже про культуру. Якщо людина вкладає гроші у культуру, то нехай хоч держава її підтримає: зніміть з нього податки.
- Зараз над яким проектом для Поділля працюєте?
- Завершили з синами декоративну скульптурну композицію для ставки Гітлера, що під Вінницею. Вона невелика, із дзеркалами. Зображує кістки, черепи людей. Це своєрідний апофеоз війні. Дуже добре, що взялись за "реабілітацію Вервольфу", який давно можна було б достойно показувати туристам. До того ж, ця тема досить актуальна - щоб люди бачили, до чого ми дійдемо з агресорами.


Алла ШТЕЛЬМАХ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

763

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

566

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

350

Через те, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» надіслала побутовим споживачам Вінниці листи-попередження щодо заборгованності за спожиту ...

326

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

326

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...