"Мрію про інтерактивний магазин-музей хліба"

"Мрію про інтерактивний магазин-музей хліба"

Скільки ви можете назвати видів хліба? А от вінничанка Світлана Творун віднайшла їх декілька десятків. Її книгу "Українські обрядові хліби", де зібрані етнографічні свідчення про більше ніж 80 видів обрядових хлібів, справедливо можна назвати унікальною. І бізнесмени уже скористались окремими рецептами. За ними на Західній Україні випікатимуть і продаватимуть хлібобулочні вироби. Сама ж Світлана Олександрівна мріє про створення у Вінниці магазину-музею хліба, у якому можна буде і скуштувати різні хліби, і придбати, і прочитати про них.
- Світлано Олександрівно, чому вирішили досліджувати аграрні звичаї і обряди українців Поділля?
- Коли навчалась у Вінницькому педінституті, один і з викладачів, Леонід Петрович Зінченко, пообіцяв звільнити від екзамену тих студентів, які гарно напишуть реферат. Тоді я написала реферат на тему "Українські народні свята, звичаї та обряди". Через деякий час Леонід Петрович попросив допомогти вінницькій газеті: дати відповідь читачеві, що означають гадання... Коли я почала шукати матеріал, то зрозуміла, настільки багатою є українська культура. Пам\'ятаю, як проходила біля базару і запитала у бабусь, які щось продавали, чи не пам\'ятають вони, як гадали про суджених на вечорницях... Продавчині покидали товар і почали пригадувати давні традиції. Було прикро, що я навчалась на історичному факультеті, а цього усього не знала. Ми вивчали культуру і історію різних країн, їх міфологію, але аж ніяк не українську. До речі, так само, як і сьогодні. Зараз у нас на новорічні свята навіть запозичили звичай вішати на двері господи хвойні віночки. Але за українськими традиціями хвойний вінок означав, що у хаті … покійник. Так, ми запозичуємо чужі традиції, не знаючи власних. Знаємо свято Валентина, не знаючи свого Колодія (давньослов\'янський бог шлюбу і людської злагоди, Колодія відзначають на останньому тижні перед Великоднім постом. - Авт.). І за 20 років незалежності України ситуація не змінилась.
- А у Вашій сім\'ї дотримувались народних звичаїв і обрядів?
- Народною культурою цікавилась, ще коли вчилась у сільській школі. Ми жили біля самої церкви, але до неї заборонено було ходити. Батько - вчитель фізики, мати - фізичної культури. Тож маму чи тата могли вигнати з роботи. Пам\'ятаю, мені дуже соромно було перед однокласницею, з якою ми разом фарбували крашанки. Учителька після Великодня перевіряла в усіх руки: дивилась, у кого забруднились після крашанок. Усіх, у кого були червоні пальці, виставляла до дошки. Усіх, окрім мене. Мабуть, з вчительської солідарності - не мерзити ж дочку учителів, що вона теж їла крашанки. Потім нам розказували, як шкідливо їсти червоні яйця. А мені було дуже соромно, я хотіла встати і сказати: мене теж виставляйте до дошки! Але не зізналась, бо боялась за батьків. Тоді ще подумала, що у подруги батьки - колгоспники, то їм нічого не буде, а моїх можуть звільнити. Кутею, пасками мене пригощали подруги, у нашій сім\'ї цього не готували. Якось мама дізналась, що я ходила із компанією щедрувати - то сварилась. Я тікала до сусідської сім\'ї - тітки Наді і дядька Григорія Балакирських, де дотримувались народних традицій, навчали народній мудрості. Там усіх дітей гарно приймали.
- Однією з Ваших робіт є "Аграрні звичаї і обряди Поділля". Але щоб цю тему дослідити, треба було скористатись специфічною літературою, окремими фондами. Кажуть, там і досі є етнічна інформація, яку за радянських часів приховували.
- Так. Коли я потрапила у спецфонди, була дуже вражена. Чому книги Катерини Грушевської, доньки Михайла Грушевського, яка пише про народну культуру, зберігаються саме там? Там же нічого немає проти партії чи ворогів народу. У цих книгах величезний пласт української культури. І прочитавши їх і матеріали рукописних архівних фондів, у мене змінився світогляд. Я закінчила інститут з червоним дипломом, була занадто сумлінною, правильною, вірила в усе, що викладається, думала, що справжня наука починається із 1917 року. А тут виявляється, що все не так.
- Ви - автор близько 30-ти фільмів, у яких розповідається про традиційні подільські свята. Як вдалося зняти таке кіно?
- У 1993-1994 роках я підготувала два цикли науково-популярних телевізійних передач про українські календарні і родинні народні свята, звичаї та обряди, які називалися "Від Коляди до Калити" та "У сімейному колі". Вони транслювалися на вінницькому 33 телеканалі - "СЕЛБАНГО". Цими передачами зацікавилися на УТ -1, і потім з київською знімальною групою ми відзняли ще три документальних фільми про подільські народні свята. Після виходу на УТ-1 фільму "Русалчин Великдень" мені надійшов лист від жінки з Калуша. Вона писала, що і гадки не мала, що у нас на Поділлі таке багатство традицій.
- Як виникла ідея зібрання "Українські обрядові хліби" і як удалось записати усі різновиди хлібів?
- У книзі описано понад 60, а зараз маю інформацію уже про 80 видів хлібів. Перша експедиція, у яку я поїхала із працівниками обласного центру народної творчості, була до села Стіна Томашпільського району. Я побачила до десятка різновидів хлібів і зрозуміла: це - безодня, якою ніхто не займався. Підійшла до Тетяни Цвігун, керівника центру, із пропозицією зробити програму-запитальник із близько 40-а запитаннями. До цього часу у вінницькому Центральному парку культури і відпочинку до Дня Незалежності завжди відбувались виставки хлібів... на зразок того... який довший, який вищий, ширший… Я подумала: а чому не зробити виставку справжніх обрядових короваїв? Цей запитальник розіслали у райони, щоб на наступну виставку привезли хоч щось із тих справжніх калачів. І коли кожен район приготував свій хліб, то виставка перевершила найфантастичніші сподівання! Так і досі збираю і записую усе про хліб.
- Не хотіли б видати власну книгу з рецептами?
- Це краще можуть зробити технологи, а для історика-етнолога - важкувато. Коли я готувала книгу "Українські обрядові хліби", то уже тоді багато людей цікавились рецептами, які переповідали бабусі. Тоді вийшло у друк близько 10-ти рецептів. Чого так мало? Проблема у тому, що сільські жінки, які досі печуть хліб, не можуть точно відтворити рецепт. Зазвичай запитують: на скільки розчиняти хліб, на пачку дріжджів чи на пів? Кажуть, якщо хочете трохи здобніше, то можна додати більше яєць. Борошна стільки - скільки тісто візьме. Якщо на великодню паску - трохи рідше, якщо на Василя - таке ж тісто, тільки густіше. Виходить, що в жінки один рецепт, але у одному випадку вона кладе трохи більше жовтків, а у другому - робить тісто солодшим... Тому-то і важко по грамах точно записати. А взагалі я більше цікавлюсь духовною культурою, давньою міфологією, обрядами, які пов\'язані з хлібом. Навіть маю намір написати книгу "Сакральна цінність хліба в українській культурі". Матеріал уже зібрала.
- Одне з найбільших літніх свят - Маковія. Які  віднайшли традиційні "хлібні" вироби на Маковія?
- До цього свята традиційно готували коржі, які називають маторжики, макоржики, паляниця - Макоша. У макітрі розтирали мак, додавали мед з водою і у суміш кидали ламаний корж. У селі Мартинівка Барського району обрядовий хліб на Маковія носить назву давньої богині Макоші. Він показує, що це свято у давнину було приурочене богині родючості, вологи, покровительці жінок, дівчат, сім\'ї. Деякі історики стверджують, що це свято на честь маку, християни - Макавея. А у народній культурі народ каже: "Сім літ мак не родив і голоду не робив", тобто це свято не на честь маку. А от на честь богині Макоші - може бути. Я віднайшла, що у Тульчинському районі перший хліб також називали Макошею. Його позначали, бо його не можна було позичати. Перше хлібиня мала з\'їсти родина. Одна жінка мені розказала, що думала, що Макоша - то поганий хліб. З дитинства вона запам\'ятала, як її бабуся пекла хліб. І коли старенька дістала з печі паски, то сплеснула руками і вигукнула, що вийшли не баби, а справжні Макоші. Видно, у радянські часи погані дріжджі купила. Макоша має вигляд лацкатого хліба. А жінка думала, що Макоша - то неправильний хліб.
- Це правда, що наші подільські весільні короваї знані по усій Україн?
- Так. Мій похресник - з Чернігівської області. У них весільних короваїв не печуть. Печуть шишки. А таких, як у нас у Вінницькій і Хмельницькій областях, ніде немає. Коли наша бабуся у 1959 році привезла туди коровай, то усе село збіглось дивитись, що це таке величезне. Подільський коровай не лише дуже великий і красивий - він увібрав у себе давню символіку. Підошву колись робили з житнього борошна, щоб молодим на життя йшло (зараз на спід підошви кладуться кілька житніх зерняток), дві монетки (на багатство), два яйця (для плодючості), на них кладеться квітка, від якої - косички безконечники. Коровай прикрашається вужиками - (символи безконечності, продовження роду), горішками, виноградом (символ дітей). У 2006 році мені такий коровай для похресника виготовили майстрині на Вінницькому хлібозаводі. Мабуть, зараз їх немає, бо пізніше я замовляла коровай дочці, то зробили не такий.
- У середині липня Ви стали учасником І міжнародного семінару практикуму "Хліб наш насущний", який проходив у Івано-Франківській області.
- Ініціатором його проведення стала Руслана Римарська - власниця пекарні, яка уже три роки виготовляє хліб на справжній заквасці. Руслана збирає по Україні старовинні рецепти. Вона планує випробувати рецепти, кращі надрукувати у книзі і за ними випікати вироби.
- Львів\'яни Вас запросили до співпраці - Ви у майбутньому станете редактором книги з рецептами, де, до слова, будуть і подільські рецепти хлібів. А чи звертались підприємці-подоляни з пропозиціями щодо масового входу на прилавки подільського хліба?
- Поки ніхто не звертався. Скажу одне: коли підприємиця почула мою лекцію, то змінила концепцію книги: окрім рецептів, у ній буде пояснення і традиція кожного хліба. Я маю мрію: щоб у Вінниці, де найкрасивіші короваї і стільки хлібозаводів, працював магазин-виставка хліба. Аби у тому магазині можна було б не тільки скуштувати, замовити і купити, а і роздивитись фото хлібів, прочитати інформацію про кожен календарно-обрядовий хліб і вироби, що печуть на родинні свята. Було б пречудово, якби це був виставковий інтерактивний музей.
- Самі печете хліб?
- Чесно зізнаюсь, часу не маю. І навіть на Великдень - теж. Бо у цей період розписую писанки, провожу заняття з писанкарства.
- Що б Ви порадили господиням, які хочуть підтримувати національні традиції і пекти у домашніх умовах хліб?
- Пробувати і створювати свої рецепти. Але я все-таки історик, тому історична цінність хліба набагато більша. У нас усе-таки існує ринок, і у масах відродити можна такі традиції лише тоді, коли хлібобулочні вироби будуть продаватись. Звичайно, залишаться господині, які будуть пекти хліб удома, на них і триматиметься світ. Але ви - людина, яка щодня працює - часто печете? Часу немає.
- Як ставитесь до модних нині хлібопічок?
- Ще не знаю. Але чоловік хоче придбати. Свіжий хліб у хаті - це нормально. На сьогодні найбільшою проблемою є збереження не матеріальних традицій, а духовної культури. Ми всі ходимо у фабричних кофточках, а не домотканих. Але від того, що сорочка вишита руками, а не машинкою, ми не станемо більше українцями. Однак якщо ми збережемо крій сорочки, символи вишивки - ми збережемось, як українці, але на новому рівні і з новими технологіями. Саме в цьому хочу переконати наших студентів - майбутніх економістів та підприємців.


Алла ШТЕЛЬМАХ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

183

Пожежу на речовому складі військової частити А1619 слідство кваліфікувало як недбале ставлення до військової служби. Саме за ч.3 ст.425 ...

158

Калинівська місцевою прокуратурою Вінницької області завершено досудове розслідування у кримінальному провадженні за фактом ...

89

ДТП на перехресті Келецька-Шевченка, сьогодні, 21 листопада, зафіксували камери відеоспостереження. О 8.30 автомобіль «Нісан» збив ...

84

21 листопада, коли у 2013-му українці вийшли на Майдан, в Україні встановлено як День свободи і гідності. Спонтанний мирний протест переріс ...

79

Україні нардепи проголосували за закон №1150, який передбачає штрафи за перевезення дітей без автокрісел. Документ набуде чинності після...