Ірина Шаповал: "Не маю друзів, бо у Німеччині на дружбу немає часу"

Ірина просить, щоб я обов\'язково згадав її дівоче прізвище Шаповал. Хоча вже багато років як переїхала до Німеччини, вийшла заміж за німця, носить прізвище Кірх і дуже вдячна країні, яка стала її другою батьківщиною.
- Дівоче прізвище нагадує про Україну?
- Просто саме під цим прізвищем у Вінниці знають і мене, і мого батька, і діда. Для багатьох в інженерно-будівельних колах, це прізвище щось та скаже. Наприклад, мій батько був хорошим другом покійного колишнього мера Вінниці - Володимира Ваховського.
Диплом від диплома різниться
- Тобто у вас інженерна династія?
- Так, і приїхала я в Німеччину, коли мені виповнилось 22 роки, через місяць після закінчення технічного університету, щойно отримавши диплом інженера. Пам\'ятаю, хтось у Вінниці порадив мені, що краще переїжджати, маючи закінчену вищу освіту. Тоді мені теж здавалося, що це правильно.
- А що, це не так?
- З власного досвіду можу сказати, що зараз я вчинила б інакше. Український диплом мені, звичайно ж, підтвердили, але він не прирівнюється до університетського диплома Німеччини. Документ, який видали мені у політесі, прирівняли до інститутського, а це на один щабель нижче від університетського. Але справа навіть не в цьому. Коли ти приїжджаєш в чужу країну без єдиного німецького слова, про який пошук роботи інженера може йти мова. Тобто, я б радила сміливо переривати навчання і, освоївши мовну базу, відновлюватися у вузі на місці переїзду. Нехай навіть у підсумку і доведеться повторити один рік навчання ще раз, але вчитись вже будете на мові тієї країни, де живете. У підсумку навчання і диплом будуть вже зовсім іншого рівня і сприйматися відповідно.
- З чого ж ти починала?
- Спочатку - мовні курси на півроку, після яких можна, звичайно ж, висловити свої думки на побутовому рівні, але про вільну розмову, а тим більш про спеціальні інженерні терміни не могло бути й мови. Моєю помилкою стало те, що я кидалася від курсів до курсів. Набирала мовні навички, працюючи в італійському кафе, проходила практику. А в підсумку втратила кваліфікацію і закинула свій диплом у далекий кут.
- Тоді ти вважала це своєю особистою трагедією?
- Не знаю, як склалося б моє життя, якби справдилося те, чи інше моє сподівання... Можливо, я не мала б того, що маю зараз. А саме, роботу у чудовому російському колективі з хорошими людьми - вихідцями з країн колишнього Радянського Союзу.
- Тобто німецький і український - це зовсім різні колективи?
- Так склалося, що я не можу поділитися досвідом роботи у німецькому колективі, тому не можу порівнювати. Але дуже часто чую не зовсім втішні відгуки про "ліктьові" стосунки на робочому місці в німецькому середовищі. Саме це часто зупиняло мене шукати щось інше. Хоча я завжди дотримуюся думки, що багато залежить від самої людини і її особистого сприйняття.
- Кажуть, що і відношення до народу в цілому залежить від особистого сприйняття. Чи правда це?
- Так, можу сказати те саме - немає хороших чи поганих націй, є просто різні люди. Звичайно ж, багато що залежить від того, де людина виросла і провела дитинство і юність. Це накладає свій відбиток на людей. Але є ті, хто просто заздалегідь налаштований на негатив, і таким людям знайти погане в німецькому побуті не складає труднощів. Бачити наполовину повну склянку можуть, на жаль, не всі.
Діти книжок не читають
- Яке ставлення німців до вихідців з України?
- Якщо іноземець - людина відкрита, позитивна, упевнена у собі, вільно йде на контакт, то ніяких перешкод у нього тут бути не повинно. Серед німців дуже часто зустрічаються люди доброзичливі, готові допомогти та підтримати. Так, тут не прийнято зайти до сусідів, щоб позичити склянку цукру на пиріг, який ти щойно закинув у духовку. Але це не тому, що їм шкода дати тобі цукор, просто це не прийнято. Тому німці сідають у машину і їдуть до найближчого супермаркету. Також не прийнято телефонувати пізніше 22.00 не дуже близьким людям або приходити без попереднього дзвінка. Я не вважаю, що це погано. Просто це специфіка поведінки.
- Кажуть, що найкраще до такої німецької манери поведінки адаптуються діти...
- Можливо. Причому, дітей тут виховують абсолютно вільно. Скільки разів спостерігала картину, коли дитина голосить на всю вулицю чи магазин, вимагаючи чергову іграшку або морозиво. Німецька мама стояла поруч, на обличчі у неї - спокій. Вона розглядала те, заради чого прийшла в магазин. Дитина заходиться до хрипу, а мама без жодних емоцій повільно повертається до дитини і каже: "Припини, любчику, я ж сказала, що не куплю і все. Скоро прийдемо додому і будемо обідати". Через десять хвилин дитина заспокоюється самостійно, і вони разом прямують із магазину - мама зі своїми покупками, а дитина з посмішкою на червоному опухлому обличчі. Що робили б наші мами на місці таких німкень, напевно, описувати не треба.
- А що можеш сказати про виховання дітей старшого віку?
- Дуже шкодую, що в місцевих школах абсолютно не прищеплюють дітям любов до літератури. Вони взагалі практично не читають. Предмета "література" не існує. Це, на мій погляд, велике упущення. За 13 класів мій син за шкільною програмою прочитав від сили п\'ять книг. Проте він знає німецьку, англійську, російську і французьку мови. При цьому останню сам викладає п\'яти- і шестикласникам. Після вступу до університету планує вивчати іспанську. Ось чого не вистачало нашим школам і вузам.
- А як рано німецьких підлітків привчають до самостійного, дорослого життя?
- Дітей тут із самого дитинства привчають правильно поводитися з грошима і вміти їх заробити самим. Тобто, до повноліття, діти, як правило, вже вчаться і водночас десь підпрацьовують. Це дає їм можливість відчути себе повноцінною людиною і заробити на кишенькові витрати. Студенти також навчаються і підробляють вечорами. Таким чином, до 23-24 років, отримавши освіту, вони вже залишають батьківський дім і повністю себе забезпечують, включаючи витрати на власне існування. Батьки їм, як правило, матеріально більше не допомагають.
- А всі вважають, що це правильно?
- Це стандартна модель сімейних стосунків. Усюди є свої плюси і мінуси, і кожен для себе сам вирішує - притримуватись такого, чи ні. Є люди, які повністю адаптувалися до цього середовища, а є й такі, які не змогли і повернулися на батьківщину. Ні тих, ні інших засуджувати не можна. У кожного є свій особистий досвід, своє сприйняття і чутливість.
Мрію вирватись
до Вінниці
- А яке твоє особисте ставлення до Німеччини?
- Я дуже вдячна цій країні за те, що вона мені дала. Так, багато хто вважає, що життя тут безтурботне і благополучне. Але суть у тому, що той, хто працює - той і має. Тут ні в якому разі не сипляться на тебе зверху грошові купюри, коли ти сидиш на дивані перед телевізором. Тут треба працювати! І працювати, як правило, дуже важко. Причому це не залежить від професії.
- Вважається, що німецькі роботодавці дуже вимогливі. Це правда?
- Тут вичавлюють тебе, як лимон. Це дійсно так. Робочий день у більшості офісів починається не пізніше 8.00. До цього часу потрібно встигнути нагодувати, зібрати, одягнути і відвезти дитину (одну, двох, трьох) в садок або школу. За кілька запізнень на роботу отримуєш попередження, а потім - звільнення. Ніхто не буде жаліти тебе і вислуховувати про пробки на дорогах або зламаний будильник. Не можеш працювати - на твоє місце прийдуть десять інших. І, напевно, це правильно.
- А що служить нагородою за такий шалений ритм?
- Тільки працюючи в такому ритмі, можна дозволити собі відпустку, машину та дати освіту дітям, яка, до речі, теж зовсім не безкоштовна. Не знаю, чому склався стереотип, що німці "бісяться з жиру" і живуть на широку ногу. Може, тому, що вони можуть дозволити собі більше, ніж жителі країн колишнього Союзу? А хто знає, як це все їм дістається? Можу сказати про себе: такого ритму, як тут, у мене не було ніколи за всі свої роки життя у Вінниці. Тут практично не буває вільного часу, немає часу спілкуватися з друзями, та й друзів практично немає, бо немає часу. Так, це схоже на замкнене коло. Іноді біжиш і хочеться сказати собі "стоп", але механізм заведений, а мета розмита. Залишається встигати рахувати роки. Саме тому я дуже часто згадую своє дитинство і юність, друзів і знайомих і, дуже сподіваюся, що у мене вийде вирватись із цього божевільного потоку життя бодай на кілька тижнів, аби знову пройтися рідними вулицями Вінниці.




Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

609

Із 20 по 22 вересня на Вінниччині триватиме Всеукраїнський Конгрес сімей. Його організовують Рада церков та Рада національно-культурних ...

379

Рішенням Томашпільського районного суду Вінницької області у червні задоволено позовну заяву керівника Могилів-Подільської місцевої ...

230

Завтра у Вінниці представлять нового голову обласної державної адміністрації. Відповідна інформація міститься на сайті Вінницької ...

228

Усі приміщення і прилеглу територію двох вінницьких університетів, про замінування яких зранку повідомили поліцію, уже обстежено. - ...

222

Гучну заяву сьогодні у Києві зробили представники Вінницької обласної громадської організації "Батьківщина молода". Вони закликали ...