Фітнес-тренер служить у церкві паламарем

Фітнес-тренер служить у церкві паламарем

Діючий двократний чемпіон області по "Народному жиму" Олександр Романовський спортивними рекордами не вихваляється. Відтоді, як він почав служити у храмі, зрозумів, що головне в житті - у іншому. Тепер він суміщає і спорт, і церковне життя, чим дуже задоволений. Із "Містом" Олександр поділився власним рецептом спокою і гармонії із світом.
- Ви і фітнес-тренер, і паламар. Для більшості людей таке поєднання досить незвичне.
- Звісно, багато хто вважає, що ці дві сфери несумісні, але то стереотипи. Насправді чимало видатних християнських особистостей завжди займалися спортом. Та й сама церква позитивно ставиться до фізичної культури, це навіть прописано у її концепції.
Моя донька з п\'яти років співала у архієрейському дитячому хорі Святопреображенського собору, вона й привела у церкву. У церкві - 8 років. Служу паламарем останніх п\'ять у храмі святого праведного Іоанна Кронштадського, що при міській лікарні № 2.
- Ці дві професії накладають відбитки одна на одну?
- Основна частина мого життя все-таки проходить у церкві. Я усвідомив, що рано чи пізно постарію, посивію, мене не стане. У тіла обмежений час, тому я не надто зацікавлений у накачуванні ідеальних м\'язів, бо це, на мій погляд, дурниці. Саме завдяки вірі в Бога й служінню зникло це зайве "лушпиння" і фізична культура стала сприйматися як належне, не більше. А на змаганнях, у першу чергу, перевіряю себе - чи правильно тренуюся.
- Скільки часу витрачаєте на тренування?
- Я виступаючий спортсмен, тому щодня займаюся по півтори години, крім неділі. Звичайній людині достатньо тренажерки тричі на тиждень, щоб організм встигав відновитися. Якщо частіше - це може позначитися на нервовій системі, виникатиме постійна втома, порушення сну, усе дратуватиме. Дуже радує, що у залі, де працюю, зібралися люди, які дійсно займаються фізичною культурою, працюють на зміцненням тіла, приборкання лінощів, а не приходять, щоб похизуватися перед оточуючими. Допомагають один одному, дружні, нема конфліктів. Коротше, душа радіє.
- Спортом давно займаєтеся?
- Ще у 12 років прийшов у важку атлетику. Колись було соромно нічим не займатися. А коли з\'явилася мода на "кач", зали, підвальні качалки були забиті, усі качалися. Потім повернувся до важкої атлетики, і пішло-поїхало. Людина, яка займається спортом, змінюється на клітинному рівні, і без нього вже важко. Тренування "з\'їдають" так звані гормони стресу, виділяються ендорфіни - гормони радості, адреналін.
- Тренування служінню у храмі допомагають?
- Безперечно, адже служби дуже часті, іноді бувають вночі. Завдяки натренованості легше молитись, а не думати, що щось болить. До речі, я знаю священиків, які не просто у залі займаються, а й перемагають на чемпіонатах. У нашій залі п\'ятеро батюшок займаються.
- Що подобається у роботі?
- Усе. Словами й не передати, треба прийти в храм і відчути, послухати уважно, про що йдеться на службі. З того часу, як став паламарем, життя змінилося кардинально. Життя без Бога - як у тварини, лише існування: пожив - помер, і все. Я усвідомив, що душа живе вічно, і з\'явилася мета - її спасіння. Тоді й усі щоденні обов\'язки мають свій сенс. По-іншому сприймаю світ. У житті виникла цілісність. Коли вона є - з\'являються спокій і розуміння.
- Особисто Ви змінилися?
- Дуже. Коли ще не церковним був, то, наприклад, коли втомлювався - до мене краще було не підходити, бо "все дістало". А тепер розумію, що випадковостей нема: коли людина звернулася, - значить - Господь привів її до тебе, маєш допомогти порадою чи знаннями.
- Чи б не хотілося стати священиком?
- Чесно кажучи, ні, адже це дуже важка праця. От, скажімо, я прокинувся, коли вийшло, помолився, поснідав і пішов на роботу. А батюшка встає дуже рано, довго молиться, потім йде сповідати, причащати чи соборувати хворих та немічних, проводить служби, треби (хрестини, поховання, освячення тощо), бесіди, вирішує господарські питання стосовно храму. Лише опівдні у нього є можливість повернутися додому, нарешті пообідати (перед соборуванням чи причастям священикам не можна приймати їжу. - Авт.). Щодня він читає Євангеліє, Апостол, Псалтир, Святоотецьку літературу тощо. Та ще й встигає проводити час із сім\'єю. Священики сплять по п\'ять-шість годин. До речі, саме через неправильне харчування більшість батюшок схильні до повноти. А от чому прихожани повні - це вже їх ставлення до постів... Зараз, на щастя, люди розуміють, що фізичною культурою займатися потрібно, адже нам, на відміну від предків, дуже не вистачає рухового навантаження - сидяча робота і надмірне, нерозбірливе харчування даються взнаки.
- Вистачає часу на і на спорт, і на храм?
- Його завжди не вистачає. Буває, недоспав, поїсти не встигаєш. Тим паче, зараз донька у лікарні лежить, і треба у неї бувати. Але ж у будь-якому разі, як би важко не було, сенс життя один - спасіння душі. Кожен з нас відповість Богу за своє життя і потрапить або в пекло, або в рай - цього нікому не уникнути. Тіло наше теж ніхто не відміняв - тому його теж треба годувати й тренувати, використовувати з розумом.
- Чи довелося від чогось відмовитися, коли стали паламарем?
- Спочатку було дуже важко постити, адже як спортсмен, я звик до їжі з високим умістом білка: яєць, риби, м\'яса. "Нажимав" на каші, бобові, потім звик.
- Ви зайняли перше місце у "Народному жимі", хоча змагання випали на час посту?
- Я спеціально брав послаблення - коли дозволяється додатково вживати певний продукт, наприклад, рибу. Послаблення дають вагітним жінкам, дітям, людям поважного віку і хворим, адже якщо людина своїм самочинним виконанням строгості посту зіпсує здоров\'я - це піде у гріх. Коли відчуваєте необхідність послаблення, обов\'язково порадьтеся із духівником.
На змаганнях на перемогу я особливо не розраховував, адже всі учасники були дуже сильні. Мабуть, досвід допоміг.
- Ви завжди життєрадісний, посміхаєтеся. Але зазвичай люди вважають, що приближені до церкви мають бути суворими.
- Коли ви не знаєте, що робити у храмі, дійсно церковні люди завжди із радістю допоможуть. А саме такі серйозні і суворі, які християни номінально, почнуть шукати у вас недоліки: неправильно перехрестився, не так подивився. Це накладає відбиток на всіх. Дуже часто людина, яка найбільше на вас кричить - це та сама комсомолка, яка колись мене маленького не пускала до п\'ятничанської церкви. З якою наполегливістю вони колись боролися проти Бога - з такою зараз дають настанови. Це хвороба душі. Людина, яка починає дивитися навколо, перестає дивитися у себе. Не треба впадати у крайнощі - вони дуже небезпечні.
- Нещодавно Ви знялися у рекламі Інтернету на бордах з оголеним торсом, як у церкві це сприйняли?
- Сприйняли нормально (посміхається. - Авт.), але я не встиг взяти на це благословення. З моменту пропозиції взяти участь у рекламі і до створення фото минуло буквально 14 годин. Думав, повісять борди десь на околиці, а вийшло, що один біля храму розмістили. Думав, батюшка сваритиме, але він до цього з гумором поставився, мовляв, за кожного, хто впізнав, битиму поклін. З одного боку, звісно, недобре, що я в одних шортах сфотографувався, а з іншого - ну вийшло так, що ж тепер поробиш. Я не вважаю це гріхом, адже я не знявся у рекламі чогось ганебного.
- Якщо для краси тіла ми відвідуємо спортзал, то що варто робити для краси душі?
- Я б сказав не краси душі, а її життя - ось головне. Потрібно уникати гріхів і жити церковним життям, сповідатися і причащатися, робити добрі вчинки. Тоді Господь сам приготує для кожного спасіння. Якщо душа не прагне до Бога, вона починає жити мирським. Якщо людина не робить добрих справ, її душа кам\'яніє.
- Розкажіть про свою родину.
- Моя дружина теж тренувалася протягом п\'яти років. Зараз ми чекаємо дитину, тож спортом вона не займається. Виховуємо 15-річну доньку, яка, до речі, є срібним призером області і міста по тхеквондо. Зараз вона лікується (лейкемії)- дружина цілими днями біля неї, вночі - моя мама. Цілий рік донька буде у лікарні. Але якщо Господь посилає скорботи, то пошле й допомогу.
- Про що мріється?
- Насправді мрійність - це гріх. Людина повинна жити сьогодні, звісно, планувати, але без ілюзій. Якщо ти намріяв собі певну життєву ситуацію і хочеш, щоб вона призвела до іншої, - повір, не збудеться жодна. Замість розсіювання краще витратити час на щось корисне - книгу, наприклад, почитати.
- Яке найбільше досягнення у житті?
- Головне - це саме життя, те, як воно проходить, ухвалення правильних рішень, піклування про інших. Щодо спорту, то жоден титул для мене не є великою цінністю, адже з часом забудуть і про мене, як про багатьох інших спортсменів.
Дуже хотілося б, аби люди приходили у церкву не тільки паски і вербу святити, а частіше.
 

Спілкувалася
Ірина КУПЕЦЬКА




Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

605

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

460

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

241

Через те, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» надіслала побутовим споживачам Вінниці листи-попередження щодо заборгованності за спожиту ...

235

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

224

Якщо у когось зупиниться серце десь у натовпі або транспорті, врятувати його зможуть лише ті, хто поруч. Про те, як правильно надавати ...