"По мені стріляли і німці, і наші, бо не знали, хто такий..."

"По мені стріляли і німці, і наші, бо не знали, хто такий..."

Його літак двічі збивали у повітрі. Перший раз під час украй важкого приземлення навіть крило відірвалося. Але Захару Мшвидобадзе вдалося здійснити посадку, він дивом залишився живим. Удруге рятувався на парашуті.
Захар Мшвидобадзе пройшов усю війну, яка забрала двох його братів. Сьогодні Захару Самсоновичу - 90 років. Йому важко говорити, він майже нічого не чує, а слухові апарати не допомагають. Та попри все він вкотре готовий розповідати про воєнні події, хоча ці спогади і завдають ветерану болю...
Захар Мшвидобадзе брав участь у боях за визволення Вінниці, а також Києва, Житомира, Проскурова, Тернополя, Львова. Він - учасник Параду Перемоги у Москві 1945 року.
 
Чудом залишився живий
- Сильні бої проходили під Вінницею, - розповідає Захар Самсонович. - Дивізії-винищувачі противника стояли на аеродромі в Калинівці. Коли наступали наші війська, ми супроводжували штурмовиків з південної сторони міста. Тут у нас великі втрати були, і було вирішено завдати удару по аеродромах "Калинівка", "Вінниця" і "Проскурів". Ми двічі вилітали штурмувати аеродроми противника. Мене збили, літак горів (украй емоційно і зі сльозами на очах розповідає Захар Самсонович. - Авт.). Я отримав важкі опіки, поранений осколком у плече. Лежав у шпиталі. Обпечені руки й ноги довго не заживали. Після лікування знову повернувся на фронт. І знову мій літак збитий. Рятувався на парашуті, поки летів до землі - по мені стріляли і німці, і наші, бо не знали, хто я такий. Але все закінчилося добре - я повернувся у свою частину.
Захар Самсонович - випускник Чернігівського льотного училища, воював на 1-му Українському фронті у 2-й Повітряній армії. Здійснив 236 бойових вильотів (три десятки з них - у небі над Вінниччиною). На його рахунку 19 збитих німецьких літаків.

Жадана перемога
Захар Мшвидобадзе дійшов до Берліна. Після закінчення війни їх викликав командир полку, наказав одягати форму з орденами і їхати у Дрезден.
- Там я дізнався, що ми їдемо у Москву на Парад Перемоги, - каже ветеран. - Посадили у санітарний поїзд, і ми поїхали.
До Параду готували дуже ретельно: одягали "з голочки", начищали взуття, тренувалися марширувати. Учасників параду підняли о третій ночі, моросив дощ, а вони з нетерпінням чекали початку такого довгоочікуваного дійства. Після повернення з Москви полк Захара Мшвидобадзе перевели у Калинівку. У 1946-му його запросили у другу школу в Калинівці, де обрали почесним піонером.

Випадкова звістка
Про те, що Захар Самсонович був рекомендований на присвоєння звання Героя Радянського Союзу, він дізнався зовсім випадково - від дружини, яка після закінчення війни працювала у 2-й лікарні, а потім - у жіночій раді при військкоматі. В особовій справі чоловіка Валентина Григорівна знайшла подання на присвоєння найвищого і найпочеснішого військового звання, з підписом і печаткою.
- Дома я спитала Захара, чому він мовчав, адже подання датоване 7 липня 1945 року. Але він про це сам уперше дізнався. Якби ж ми знали раніше, щось би з\'ясували у командира авіаполку, де служив Захар. З ним, полковником Петруніним, ми не раз зустрічалися після війни. Це він підписував подання. Щось би та сказав. На жаль, нема вже його серед живих, - говорить Валентина Григорівна.

Доленосне знайомство
На воєнному кителі у дружини Захара Самсоновича теж чимало нагород. Валентина Григорівна пройшла війну радисткою у тому ж підрозділі, що й її чоловік. Зараз Валентина Мшвидобадзе дуже погано бачить - тільки силуети. Каже, операції у її випадку безсилі.
Під час війни у неї з її майбутнім чоловіком була подвійна доленосна зустріч. Уперше зустрілися на танцях.
- Це було у 1944-му, 23 лютого, після того, як ми вдруге визволяли Житомир. Мене саме нагородили орденом, я прийшов у клуб, настрій був хороший. Підійшов до дівчини і запросив її на танець, - пригадує ті події Захар Самсонович.
Та, мабуть, скромний офіцер тоді не надто вразив дівчину - тож на тому знайомство й скінчилося. Але минув час, війна знову звела Валентину і Захара.
- Це було вже на території Німеччини. Я саме чіпляла випрану білизну і побачила у небі парашутиста. Лише потім дізналася, що то був Захар, - згадує Валентина Григорівна. - Дівчата сказали, що у шпиталі - мій знайомий поранений льотчик. От я й поїхала його провідати.
Відтоді вони разом, усе життя. У Вінниці живуть з 1963 року, і, як дві половинки, доповнюють один одного.

На фронт -  на підборах
На війну Валентина Мшвидобадзе відпрошувалася у батьків. Пригадує, як її на станцію проводжала мама:
- Я все життя любила взуття на підборах, навіть того дня на станцію на підборах пішла. Довелося моїй мамі роззуватися і віддавати свої туфлі. Так вона до нашого села у Тамбовській області й поверталася босою, йшла пішки чимало кілометрів.
У серпні 1942-го, у Горькому, Валентина Григорівна опанувала спеціальність радиста. Невдовзі її відправили на фронт - в авіаційний корпус.
- Коли батьки були молодшими, вони частіше про воєнні події згадували, особливо, коли друзі приходили. Все життя до нас заходив дядя Ваня, льотчик, який з татом всю війну в парі пролітав. Збиралися вони з товаришами, виходили на свято у Центральний парк, - розповідає донька подружжя Мшвидобадзе Наталя Захарівна. - Не тільки про важке згадували. Війна - війною, але молоді роки брали своє. Тільки бій пройшов, десь гармошка заграла - і всі на танці. Бо ж завтра половини могло й не бути... А взагалі тато дуже скромний. Ось так спитаєш в нього - то й розповість, а ні - то мовчатиме. Він завжди був сором\'язливим, у нього не було того завзяття, з яким інші розказують про війну.
Про скромність подружжя Мшвидобадзе свідчить і той факт, що своїми нагородами вони ніколи не козиряли, та й власну кооперативну квартиру виплачували самостійно. Чотири тисячі радянських рублів сплатили протягом 15 років, у цій квартирі живуть досі. Від держави допомоги не просили. Сам Захар Самсонович тричі обирався депутатом Вінницької міської ради.
Валентина Григорівна й Захар Самсонович - інваліди першої групи. Удостоєні багатьох нагород. У Вінниці це єдине подружжя ветеранів, які визволяли Вінницю.

 


 


Ірина КУПЕЦЬКА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

80

Законодавча ініціатива народу є небезпечною зміною до Конституції. Впровадження такої новації є ризикованим не лише для діяльності ...

73

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...

69

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

67

Цього епідемічного сезону прогнозують поширення наступних штамів вірусів грипу: як A (Brisbane, H1N1), A (Kansas, H3N2); вірус, подібний до B (Соlorado) і B ...

65

13 жовтня у Крижопільському районі 23-річний чоловік на сільському кладовищі пошкодив 7 пам'ятників. Про те, що пошкоджені пам'ятники і ...