Про недитячу виставу для дітей розповідає актриса Людмила Земелько

Про недитячу виставу для дітей розповідає актриса Людмила Земелько

Про проблеми дорослих для маленьких глядачів розповідає у своїй виставі Людмила Земелько - актриса, а тепер за фахом і режисер Вінницького академічного обласного театру ляльок. Першу свою п\'єсу "Пастушка і Сажотрус" вона поставила за мотивами п\'єси Наталі Архипової із Санкт-Петербурга. Але при цьому змінила кінцівку. Чому? Сама Людмила говорить, що секрет у тому, щоб глядач замислився і дав сам для себе відповідь, чому інколи у житті робить помилки і взагалі боїться помилятись. Саме цей спектакль побачать маленькі глядачі у новому театральному сезоні.
- П\'єса відрізняється від самого твору... І чому Ви обрали "Пастушку й Сажотруса"?
У казці Ганса Крістіана Андерсена - лише історія про те, як бідний Сажотрус закохався у вередливу дівчину. Її хочуть видати заміж за старого багатого Цапонога. Ось чому закохані тікають. Але вона не витримує труднощів, як тільки Сажотрус показує Великий Світ. Вона лякається, їй цей новий світ зовсім незрозумілий, бо до цього для неї увесь світ обмежувався полицею шафи. Як на мене, враховуючи твір Андерсена, він навмисне подав розмитий, відкритий фінал, щоб дати кожному замислитись.
Мене завжди цікавило, як склалось життя Пастушки і Сажотруса після... і чому Андерсен не зробив 2-ої серії? Навіть у дитинстві хвилювало: а що далі? виставу я зробила за мотивами п\'єси Наталі Архипової - драматурга із Санкт-Петербурга. Вона, до речі, у фіналі показала, як пройшло її життя після зради.
У п\'єсі Стара (Пастушка) згадує своє життя, намагається зрозуміти, чому залишилась самотня, після чого у неї усе життя пішло шкереберть. Пастушка залишилась у пустій квартирі. Продала усе, окрім шафи, яку вона теж домовилась продавати. І відбувається останнє прощання з шафою... І тут героїня згадує власне життя. Стара розуміє свою помилку, свою зраду. У фіналі Наталі Архипової Пастушка іде у своєрідне Задзеркалля, що у принципі рівнозначно смерті, де протягує їй руку Сажотрус і забирає за собою. Вона йде у інший світ.
- А у вінницькій виставі?
- У виставі Пастушка не помирає. Коли згадує, що Сажотрус пропонував чистити зірки. Розуміє, що у цьому щастя - щось робити для людей. Вона йде робити його діло - йде чистити зірки, піднімаючись драбиною. Таким чином Пастушка знайшла сенс свого життя. Саме цим завершується вистава. Я навіть героїні Пастушці-Старій дала ім\'я Тереза, бо вона, як терези, то одну шальку опускають, то іншу - вагаються. Дитина, можливо, словами не зрозуміє усіх дрібничок, але у кишенях пам\'яті, у підсвідомості зрозуміє, де кохання, пихатість, зрада, жадність... І надалі сама не захоче бути схожою на цих героїв. Чомусь діти завжди завмирають, коли спостерігають сцену Даху і монолог Терези. Ми чомусь не довіряєм нашим дітям.
- Пастушка усвідомлює, що у неї був більше ніж шанс змінити власне життя? Пастушка і Сажотрус любили одне одного?
- Сажотрус - так. Але, чесно кажучи, він не просто закоханий герой-юнак. Він, як своєрідна ідея, шанс, який дається кожній людині. Люди усі народжуються однаково, але потім щось змінюється: середовище, існування, гени, якась подія у житті, яка впливає на людину. У спектаклі він тікає з Пастушкою і показує їй Велики Світ, а Пастушка лякається. Шанс - це його простягнута рука до коханої і те, що він показав небо, що є світ по вертикалі. Адже до цього вона бачила світ шафи. Бо життя по вертикалі - прагнення здійнятись доверху, рости духовно, розвиватись. Можна зробити шикарний кар\'єрний ріст, але жити по горизонталі.
- Чого злякалась Ваша Пастушка?
- Вона злякались труднощів життя. На полиці вона відчувала себе королевою шафи, така собі "царівна маленького світу", а багатий Цапоніг захотів її взяти за дружину, нехай 12-ту, але ж дружину. Пастушка сама Сажотрусу запропонувала бігти. А потім раптом... злякалась, бо великий світ одну людину робить великою, такою ж як і безмежний Всесвіт, а іншу - пригніченою комахою. Дівчина повернулась до полиці у шафі, так як і інші люди ховаються у однокімнатну квартиру чи триповерхові будиночки-коробки. Всередині кожного є драбина по вертикалі. Чому? Ми можемо тисячу разів ставити це запитання, і кожен відповідатиме по-своєму. Легкодухість. У Пастушки виявилась маленька душа, коли Сажотрус показав небо, вона сказала: "Я не розумію". Геніальну людину важко зрозуміти, вона може здатись юродивою, недолугою, треба просто сприймати її світ. На це, звісно, потрібен час, відкласти свої діла і спробувати зрозуміти його світ. А це набагато важче, ніж відвернутись. Простіше посидіти з сусідом за пивом.
- Не можу обійти стороною цікаві декорації, зокрема, ту саму шафу, що наче трансформер перетворюється на... дивну драбину...
- У мене усі декорації складаються з 3-ох драбин, які рухаються і їздять - зміщаються. Люблю умовність і символізм у театрі. Хоча усе має право на життя. Аби це було художньо. Ескізи до вистави ми придумали з вінницькою "текстильницею" Іриною Шостак-Орловою. А головний художник-постановник Тетяна Шабанова.
Ляльки і декорації готували усі художники театральної майстерні. Спочатку я взагалі хотіла зробити так, щоб шафа, яка перегородила вікно у Великий Світ, руйнувалась поступово, перетворювалась у лабіринт. Це як у житті, коли є тупики, лабіринти... з яких слід знаходити вихід. З дітьми треба говорити про це відверто, як з дорослими. А у нас виходить розмова: "ля-ля-ля Колобок", а потім, коли дитина виходить у велике життя, питає: "А де Колобок? А як же хепі енд?"
До речі, дуже люблю і поважаю народні казки. Але через казки і вистави їх треба готувати до складного життя, думати, учитись, обирати. А у житті усе може бути навпаки: Зайчик може перехитрити Лиса...
- Знаю, що є задуми на майбутнє удосконалити декорації...
- Ідея з лабіринтом життя дуже цікава, і, думаю, вона втілиться колись у іншій виставі. Життя по горизонталі це для мене ця шафа, а життя по вертикалі, це драбина доверху. У душі кожного з нас є сходи, драбина, але одні їх заставляють всіляким мотлохом: роблять з неї шухлядки-інтриги, гроші, сварки, заздрість, перетворюючи драбину на шафу. Драбина доверху - це любов, це Бог, твій духовний світ, це повага до себе і до інших, культура, бажання щось змінити на ліпше.
- А таке зрозуміють діти? З якого віку можуть дивитись цей спектакль?
- Його можуть дивитись глядачі від 8-9 років і до безмежності. Перше - дітям потрібно довіряти, ну чого ми вважаємо, що вони не розуміють? Діти відчувають атмосферу казки, навіть можуть не розуміти якихось моментів, але дуже тонко усе сприймають. Зараз нашим дітям замість культури дають розважальну бездумну жуйку. Ще трохи і вони самі перетворяться на Покемонів.
Ми перестали спонукати дітей до мислення, ставити запитання. По телевізору дається просто яскравий відеоряд. Це жахливо. А з нацією що буде? Навіть циркові програми змінились. Раніше у клоунів якісь сюжетні виходи були. А зараз: "Ве-е-е-е, здраствуйте, я прилетел к вам на вертолете...".
Раніше були рудий і білий клоуни, тобто веселий і сумний. А зараз білий кудись подівся. Якщо не почати це змінювати зараз, то коли? Ті діти, які приходять до театру, через рік зможуть спілкуватись на інші теми. Ми привчаємо їх до елементарної азбуки мислення. Тим паче, що до театру драматичного цей маленький глядач прийде підготовленим, мислячим і умітиме сприймати мистецтво.
- Що тоді повинен дарувати дитині театр?
- Момент чуда. Я не розраховую на те, що усі нюанси зрозуміє кожен із 140 осіб - це нереально. Але мені дуже подобається спостерігати за малечею, коли вона завмирає під час серйозних сцен - папірець з віршами перетворюється на птаха, коли оживає вирізана на шафі фігура Цапонога. Якщо вони запитують: "Ух, а як це зроблено? Як воно літає?". Тоді я цьому радію. Саме цим цікавий театр ляльок. А цей момент чуда, момент дитинства, повірте, у дитини відбирають.
- Театр допомагав Вам знайти відповіді на власні запитання?
- Так. Бо театр - це найбільший майданчик розповіді про людину. А мені дуже цікава людина. Він розказує, які люди, що з ними відбувається, що їх змінює. Мені досить цікаво спостерігати за людиною. У одного тільки Антона Чехова можна роздивитись людину з різних боків.
- Які задуми і плани на майбутнє?
- Поки не буду розкривати. Думаю над двома виставами... Ідеї для них літають у голові. Але про це розкажу потім. Найбільше за усе хочу привчити маленького глядача ходити до театру, а не робити виїзні вистави. У театрі дитина не буде доїдати бутерброд, як у школі під час спектаклю. Вистава за межами театру втрачає художність, вона перестає бути схожою на задум режисера. З\'являються виїзні напівфабрикати. У цьому немає провини ні акторів, ні режисерів, ні адміністрації театру. До цього заробітчанства театр примушує сама система влади. Дуже хочеться, щоб наш глядач дивився вистави у театрі, храмі мистецтва, зі справжнім театральним світлом, а головне, де є своя атмосфера духовності, культура.


Ольга ОЛЬХОВА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

819

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

633

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

424

Через те, що ТОВ «ЕНЕРА ВІННИЦЯ» надіслала побутовим споживачам Вінниці листи-попередження щодо заборгованності за спожиту ...

368

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...

366

17 жовтня у Будинку офіцерів відбудеться безкоштовний показ вистави, ролі у якій виконують учасники АТО, волонтери та члени їх родин.  ...