Заради кохання

Заради кохання

Італієць Ауреліo Калліпарі залишив німецький бізнес і переїхав до Вінниці

52-річний італієць Ауреліо Калліпарі і його 40-річна дружина-українка Віталія переїхали у Вінницю з Німеччини майже п'ять років тому. Чоловік, проживши півжиття там, залишив процвітаючий бізнес і підтримав дружину, коли вона вирішила повернутись у Вінницю заради хворіючої мами. Ось уже чотири роки вони - власники кафе у Вінниці. 
Віталія у Німеччині жила 12 років. Із дитинства любила солодощі, морозиво. Коли вперше спробувала італійське морозиво у кафе, яким керував Ауреліо, зрозуміла, що не зможе без цього десерту. Незабаром вони й один без одного не змогли - пішли якось на каву, і почалася романтика.
Для Віталії вчинок Ауреліо став показовим, і вона дуже цінує свого чоловіка. 

- Зрозумійте, людина, яка досягла в європейській країні певного рівня життя, мала стабільність, ніколи не покине цього. Він це усвідомлював, - пояснює Віталія. 

Ауреліо більшість свого життя працює у сфері громадського харчування. Він чудово розуміється на "правильних" стравах своєї батьківщини. Паста, піца, лазанья, тірамісу, морозиво "Джелато" - готує все винятково сам. Використовує тільки італійські моцареллу, салямі, прошутто. Консервовані томати без шкірки для соусів замовляє з Італії. В Україні, якщо і є такі, то вони навіть дорожче виходять, каже Ауреліо. Він, між іншим, - дипломований спеціаліст з виготовлення кондитерських виробів і морозива. 90% відвідувачів кафе Ауреліо і Віталії - постійні клієнти, які звикли, що власник, окрім того, що страву порадить, ще запитає, як твоє здоров'я. Але до цього ще слід було прийти. 

- Були випадки, що люди просто розверталися, коли бачили, що хочу до них заговорити. В Європі це норма, коли тебе зустрічає власник. Наприклад, сидить компанія, меню роздивляється. Я виходжу, аби порадити страву. І одразу - напруга, тиша… Українці звикли ховатися. Але із більшістю наших клієнтів ми - "велика італійська сім'я", завжди є про що поговорити. Я розумію, що для України така ситуація не притаманна, коли власник закладу стає тобі близьким. Але це не тільки частинка нашої культури. Я по природі своїй звик гарно ставитись до людей. Найбільша радість для мене - коли людина просто підходить і дякує. Тоді розумію, що я працюю і живу недаремно, - каже Ауреліо.

У приготуванні страв він пресів і качалок не визнає. Тісто з нуля розминає руками - тоді воно має особливий смак. Борошно для піци подружжю довелося певний час пошукати, аби знайти потрібне. 

- У мене серце болить, коли приношу щойно спечену піцу, або пасту, і воно ще півгодини холоне на столі, бо клієнт говорить по телефону чи на перекур бігає. Такі страви куштують з "жару", бо розігріте - то фаст-фуд, - говорить італієць. А ще дивується "родзинкам" деяких закладів. - Коли клієнти розповідають, що вони десь там їли піцу на дровах, я здивований. В Європі такі речі заборонено, адже попіл, який потрапляє в тісто, шкідливий. Лише десь у стареньких селах, як музеї, залишилися такі піцерії.

У меню 32 види італійської піци, 10 видів морозива, зокрема фісташкове, шоколадне, осіннє гарбузове, літнє базилікове. 

- Якісним натуральним морозивом займатися в Україні дорого. Але "Джелато" є акцентом нашого закладу, доводиться тримати марку, - розповідає Віталія. - Використовуємо тільки домашнє цільне молоко, пасти для цього десерту замовляємо за кордоном. Для порівняння: якщо в Італії цього літа "Джелато" продавали за 1,8-2 євро за кульку, то наше коштує 25 гривень - поки що намагаємося таку ціну тримати, щоб люди могли собі його дозволити. Хоч важко фінансово, але краще маленький "зазор" і більший потік клієнтів. 

Окрім Ауреліо і Віталії, в кафе є ще дівчина-бармен. Працюють з одним вихідним. Але поки що так.

- Наймати когось економічно невигідно, і взагалі вести бізнес в Україні, порівняно з Європою, дуже складно. За кордоном підприємець має пільги, "комуналка" для нього завжди менша. Щомісяця приходить людина знімати показники лічильників, ти нікуди не їдеш їх подавати, а рахунки надходять поштою. Є ще "податкові канікули" для сезонних закладів: коли ти місяцями не працюєш, або йдеш на канікули, то нічого не сплачуєш, - розповідає Ауреліо. - У нас був раніше ще один працівник, але йому було все байдуже. А це моя репутація. Ми попрощалися. 

Чоловік дивується, чому що у сфері громадського харчування нині так багато випадкових людей. Каже, люди приходять на роботу відстояти зміну і отримати гроші. 

- А якщо ще й шефа нема на місці, кожен робить, що захоче, нема персональної відповідальності. Ніхто не збирається рости кар'єрно, студентам мало що цікаво. Професіоналів, які люблять свою професію, дуже мало, - розмірковує італієць. - В Україні безліч закладів із гарними фасадами, в яких подають страви-"катастрофи". Вам важливий інтер'єр. А в Європі приходять на їжу. 

Думка все кинути і повернутися в Німеччину у Віталіни виникала не раз. Але вона тримається і пояснює:

- По-перше, я потрібна мамі і доньці, яка зараз навчається у медуніверситеті. Забрати маму назад у Німеччину - не вихід, після 60-ти не наважиться на такі зміни. Звісно, ми ще хочемо з Ауреліо мати спільних дітей, але поки планам заважають фінансові моменти. Хто працюватиме, коли піду в декрет? Я 12 років прожила у Німеччині, і тільки після смерті батька зрозуміла, що не важливо, де ти живеш, їси сосиски там чи борщ тут, - різниці насправді немає. Головне в житті - бути поруч з ріднею, адже батьки не вічні. 

До родичів Ауреліо в Італію вони вперше за весь час, що в Україні, їздили цього літа. Частіше не виходить, бо дорого. Із рідними підтримують зв'язок Скайпом. 
Ще одна складність, до якої італієць так і не звик, - це поведінка водіїв на дорозі.

- Таке враження, що правил немає, їдуть, як хочуть, повороти не вмикають, та ще й по телефону розмовляють, - говорить він.

Зате дуже подобаються йому українські натуральні продукти, особливо те, що можна купити на базарі домашнє м'ясо, молоко і яйця. За кордоном усе розфасовано.

- Приємно спостерігати, як ваш менталітет змінюється, перестає бути тим радянським, який нав'язаний, коли народ, крім своєї країни, нічого не міг побачити. Люди стали частіше бувати за кордоном, тому тепер мають з чим порівняти. За цих чотири роки ми відчули ці зміни. Раніше українці більше любили піцу "американську", на товстому коржі, зараз навпаки - тонку. Багато людей стали відчувати смак якісної їжі, а не просто набивають шлунок. Пам'ятаю, як дивувалися відвідувачі, коли їм мініатюрне еспресо наливав, зараз такий об'єм кави сприймають спокійно. Я розповідаю, яким має бути вино до страви, - каже Ауреліо і тут же додає. - Ви всі більше солодке любите, а в Італії віддають перевагу сухому.


Ірина МОХАР



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

1014

«Надійшла інформація від мешканців Калинівки, що горить склад з порохом!!! За словами очевидців, почали евакуйовувати найближчі села», ...

441

Могилів-Подільська місцева прокуратура Вінницької області встановила факт наявності заборгованості зі сплати орендної плати, який має...

378

9 вересня під керівництвом заступника голови облдержадміністрації Ігоря Івасюка відбулась оперативна нарада щодо резонансної ...

340

Мер Бару оголосив голодування, бо сесія міськради провалила голосування, не підтримавши грантовий проєкт Чотири питання щодо ...

298

З 30 серпня по 9 вересня було викрадено три велосипеди Nextbike (пошкоджені велосипеди - то окрема тема), по всім випадкам відкриті кримінальні...