Творити herstory - її історію

Оксана Кісь: Українські жінки ніяка не слвбка стать. І нам нарешті треба розпрощатися з цими шаблонними речами

Українську жіночу історію Оксана Кісь досліджує понад 20 років. За її спостереженнями, про жіноче минуле українці і українки схильні думати у трьох вимірах: оспівувати і пишатися видатними українськими жінками, оплакувати важку жіночу долю в історичному минулому, романтизувати це жіноче минуле. І на тлі розмов про жіноче минуле часто чуємо "жіночі внески в історію" або "жіночі ролі в історії". 
- Так чи інакше в усіх культурах і народах жінки становили принаймні половину населення. Отже, жінки не робили внески. Вони проживали цю історію, вони творили її в інший спосіб, ніж чоловіки, - каже дослідниця. - Це не означає, що той спосіб, ті сфери чи форми проживання історії, в яких реалізували себе жінки, були гірші чи менш значущі, ніж чоловічі. Вони були інакші.
Оксана Кісь - відома дослідниця і науковиця, президентка Української асоціації дослідниць жіночої історії. Спілкуватися з нею мали нагоду на гендерному медіа-форумі у Києві, організаторами якого стали Волинський прес-клуб, Гендерний центр Волині, Незалежна мережа прес-клубів України та Програма "У-Медіа". Годинну розповідь пані Оксани присутні сприйняли на одному диханні. Із деякими твердженнями і  цитатами знайомимо читачів "Міста". Хотілося б опублікувати повний виклад, утім площа друкованих видань, на жаль, обмежена. 

Крізь призму чоловічого погляду

"Однією з проблем історичних досліджень була і залишається (і це проблема багатьох наук) проблема андроцентризму. Від слова "андрос" - чоловік. Чоловікоцентрична історія. Це такий спосіб мислення, коли чоловік вважається нормою, точкою відліку, мірилом стандартів. А жінки начебто є певним відхиленням від цієї норми. Коли ми кажемо "жіноча логіка" - оце є прояв андроцентризму. Є логіка. І вона, за замовчуванням - чоловіча. А є "жіноча логіка" - якийсь такий різновид.
…Андроцентризм спрацьовує в історичних дослідженнях, історичних знаннях, публікаціях у той спосіб, що фактично все, що ми знаємо про минуле, навіть про жіноче минуле, воно так чи інакше розказане чоловіками. Ми дивимося на минуле крізь призму чоловічого погляду.
…Сама історія як наука віддзеркалює чоловічий досвід. Бо вона про ті сфери, де проявляли себе чоловіки. Державотворення і розпад імперій, розвиток релігій, хрещення, винаходи, мандри, відкриття - це все були свого часу чоловічі справи. І те, що ми називаємо "історією", насправді є історія чоловічих діянь. У ній майже немає жінок. Навіть якщо жінки в якихось сферах проявили себе, зробилися помітними - то у цій сфері їхні здобутки і досвід вимірюють за нормами і критеріями цієї сфери, які були свого часу створені чоловіками".

Берегиня і матріархат

"Образ Берегині. Нам здається: такий милий образ, який нам дає відчуття того, що колись в історичному минулому (хай тепер усе погано, але колись…) в Україні був матріархат. І жінки мали рівні права, і навіть, може, вищий статус, ніж чоловіки, панували, контролювали, володарювали. Не було цього. 
Берегиня - це винайдений новотвір у кінці 80-х років. У нього є автори. І це два чоловіки: Василь Скуратівський і Василь Рубан. Обидва письменники, закохані у народну культуру, які у своїх художніх творах винайшли Берегиню. Такого міфологічного персонажу як Берегиня навіть на нижчому рівні міфології не було, не кажучи вже про богиню. Берегиня - це просто фікція. А коли ми починаємо вірити у фікцію і ще більше їй відповідати, це задає нам хибні орієнтири".

Відома і невідома княгиня Ольга

"Перелік видатних українських жінок, якими ми звикли пишатися, дуже вузький. А ще гірше: ми про цих жінок знаємо тільки маленьку частину їхньої історії. Княгиня Ольга. Ми знаємо її як першу християнку і як сувору месницю, як жорстоко вона розправилася з убивцями свого чоловіка. Що ми ще знаємо про княгиню Ольгу? Це була жінка-політик, за правління якої не було війн. Через то її і не записали, як велику правительку. У той час вважалося, що розширення територій - це заслуга. А вона не воювала. Це був період миру. Вона реорганізувала фіскальну службу. Вона мала дипломатичні стосунки з багатьма країнами. Що ми знаємо про цю частину її діяльності? Майже нічого". 

Голокост і Голодомор

"Про це писали дослідниці західні, які вивчали гендерну специфіку переживання Голокосту. У європейських країнах напередодні ІІ Світової війни, коли уже було відомо про расистську політику по відношенню до євреїв, чоловіки втікали до Америки, а жінки залишались на місці. Вважалося, ну що ж із жінок взяти, мабуть, нацисти не будуть зважати на жінок, не чіпатимуть, ну що таке жінки… І це було серйозною помилкою. Тому що згодом у гетто і концтаборах більшою мірою опинилися саме жінки з дітьми, які залишилися в цих країнах, не втекли у безпечніше місце.
Подібно також і під час Голодомору. Я мала власне дослідження про жіночий досвід Голодомору. Чоловіки ставали мішенями для репресивних органів. Як голови родин, як формально власники родинного майна, якщо вони не хотіли вступати до колгоспу, бунтували - то саме на них були спрямовані репресивні заходи. Чоловіків арештовували або вони втікали від репресій. І на охоплених голодом територіях залишалися більшою мірою жінки з дітьми і старими, якими вони опікувалися. Сама політика голоду не була якось гендерно спеціально маркована. Але чоловіки і жінки переживали це по-різному".

Жертви чи переможці?

"Коли ми оплакуємо важку історичну долю українського жіноцтва і загалом долю української нації, на яку завжди хтось мав якісь зазіхання, гнобив, принижував, ми часто уявляємо українську націю, як цю гноблену жінку, стражденну жінку, яка гине і терпить. 
Ми маємо розуміти, що не завжди і не все було так. Ми можемо спробувати подивитися на жіночий досвід або на досвід цілого українського народу - крізь призму виживання. І тут дуже показовим є досвід українок-політв'язнів у таборах і в'язницях ГУЛАГу. Я маю книгу про це. Я проаналізувала близько 120 спогадів жінок, які були у цих таборах. Вони не пишуть про жахливі речі, яких вони досвідчили, тільки з позиції жертви, як вони страждали. Вони пишуть про те, як вони виживали, як вони долали, як їм вдалося впоратися, як їм вдалося протистояти тому руйнівному ефектові, який справляв на них таборовий режим. 
Так, об'єктивно, з одного боку, вони були жертвами політичних репресій, найбільш безправними громадянами Радянського Союзу. Тому що вони були українками, вони були в'язнями, вони були політичними в'язнями і вони були жінками. Вони були на самому дні цієї драбини. Вони були на межі життя і смерті, половина з них загинули. Вони досвідчили насильство, приниження, хвороби, голод. 
З іншого боку, як подивитися про що говорять ці жінки, як вони в цих таборах жили. Вони говорять про це з гідністю, вони пишуть про це, як люди, яким вдалося зберігати свою людяність, залишитися особистістю. 
То вони жертви? Чи вони переможці?".


Ірина ЖУК



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

574

Частина мешканців села Довжок Погребищенського району звинувачують місцевого фермера у невиплаті коштів і недобросовісному ставленню...

486

9 жовтня АТ “Вінницяобленерго” припинено енергоживлення об’єктів водопостачання  Вінниці за наявні борги попередніх періодів. Про це...

401

10 жовтня о 12-й годині на Європейській площі Вінниці відбудеться еко-подія з висадки платанів та закладення “капсули часу” з ...

396

9 жовтня енергетики припинили подачу електроенергії на водопровідно-насосні станції Вінниці, які подають воду на місто. Як повідомляє ...

382

 Але енергетики досі погрожують відключенням На сесії Вінницької міськради 4 жовтня депутати проголосували за зміни до бюджету, які ...