Подвійний рекорд

Подвійний рекорд

Про шлях 21-річного Олександра Казіка, який здобув дві срібні нагороди на цьогорічній Паралімпіаді в Пхьончхані і став головною сенсацією української збірної


Сашко Казік народився у селі Балки Барського району. Попри те, що він був тотально незрячим, батьки сина в інтернат не віддали, «відбили» від соціальних служб і по черзі водили до звичайної школи, а паралельно на спортивну секцію до міської дитячо-юнацької спортивної школи Бару. Займатися біатлоном та лижними гонками майбутній чемпіон розпочав сім років тому, під керівництвом Марцина Кучерявого та його сина Сергія. Своєю перемогою Сашко завдячує саме Сергію, який останні п’ять років не просто тренує чемпіона, але й веде на дистанції, виступаючи його гайдом.

– Я почав займатися спортом, щоб якось себе відволікти, у футбол зі мною ніхто не грав, бо який з мене футболіст?! А просто відбувати день зранку до вечора я не міг, соромно було перед батьками. Коли Марцин Антонович сказав, що шукає чемпіонів, я посміявся, але почати тренуватися, – пригадує Олександр. – Щоразу коли ми їхали на змагання, тренер казав, що це чергова сходинка до п’єдесталу слави і колись ми станемо паралімпійцями. Ми сміялися з його мрій, але потайки кожен мріяв, щоб ці слова стали реальністю.

У 2015 році Сашко виконав норматив майстра спорту з біатлону та лижних перегонів і ввійшов до складу збірної команди України. Почав активно тренуватися з Сергієм Кучерявим, разом відвідували навчально-тренувальні збори, а вдома – відпрацьовували нормативи на роликах. Сергій став «очима» для Сергія, з тренера перетворився на друга. 
Всяке було між ними, – і сварилися, і мирилися, але ніколи в один в одному не сумнівалися, бо у спорті головне – надійність, віра в перемогу і наполегливість. 

– Те, що зробив Сашко із моїм сином Сергієм – це фантастика, – не стримуючи емоцій, розповідає Марцин Кучерявий. – Я дивився пряму трансляцію вдома, у Бару. Та що там – ми всім містом дивилися і вболівали за Сашка. У найскладніші моменти, не витримував, кілька разів виходив з кімнати, відривався від телевізора і знову повертався. Хвилювався неймовірно. А коли Сашко прийшов першим, – плакав, мов дитина. Він встановив подвійний рекорд. По-перше, він став наймолодшим біатлоністом, який виграв срібло на Паралімпіаді. А по-друге, перший в області паралімпієць із зимніх видів спорту. 

Сашко зізнається, що коли підіймався на п’єдестал, відчував неймовірну гордість за себе, за гайда, за тренера, за батьків і за Україну. 

– Моя перемога – це свідчення того, що у маленьких містах можуть народжувати і збуватися великі мрії. Не треба нарікати на відсутність бази для тренувань чи на старий інвентар, бо доклавши максимум зусиль, навіть у маленькому місті виростають чемпіони. Треба просто вірити і працювати. Працювати вдень і вночі. Тоді перемога не забариться, - каже він.

Грошову винагороду за перемогу у Пхьончхані Олександр витратив на придбання житла у Вінниці. Жартуючи нагадує, що кожен чоловік у житті має зробити три речі – посадити дерево, збудувати будинок і народити сина. З першими двома він все справився, а про одруження подумає після закінчення вишу. Зараз Сашко навчається в магістратурі Університету розвитку людини «Україна» за спеціальністю фізична терапія і ерготерапія. Тим часом поступово починає готуватися до Чемпіонату світу.
 


Олександра МАКОВЕЦЬКА



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

348

Протягом трьох годин 16 липня оперативники карного розшуку Головного управління Нацполіції Вінниччини та працівники Вінницького ...

315

26-27 липня у Вінниці відбудеться турнір з футболу «Кубок Героїв спецназу». Захід проходитимуть на стадіоні КП «Центральний міський ...

264

У Жданівській об’єднаній територіальні громаді, що у Хмільницькому районі відкрили нову сучасну амбулаторію загальної практики ...

244

У Вінницькій області на виборчому окрузі №17 (центр – місто Ладижин) заявили про напад кандидат у народні депутати України та волонтер ...

234

Спеціально обладнаний автомобіль для перевезення осіб з інвалідністю, які мають порушення опорно-рухового апарату, урочисто передано ...