Олександр Амонс: міняти ситуацію треба самому

Олександр Амонс: міняти ситуацію треба самому

Селищний голова із Глуховець упевнений, що для фронтовика і у мирному житті фронт робіт знайдеться

  Селище Глухівці, що у Козятинському районі, розташоване за сімдесят кілометрів від Вінниці. Чотири тисячі населення, школа на 400 учнів, дитсадок, лікарня, бібліотека, будинок культури... Все - як і в багатьох інших селах, селищах і містечках області. Усе, як то кажуть, на межі виживання. Але є й суттєва відмінність - сорокатрирічний голова-фронтовик Олександр Амонс, який готовий у повному розумінні цього слова битися за добробут свого селища.

- Чому вирішили балотуватися на цю посаду?

- Та якось все само собою сталося. Приїхав півтора року тому з АТО - побачив, що нічого у нас не міняється, а тут якраз і вибори. Вирішив, що міняти ситуацію треба самому. Подав свою кандидатуру, а люди її підтримали. От відтоді й працюю селищним головою.

- А що саме не задовольняло тоді?

- Багато що. Селище у нас велике, а жодна вулиця тоді не була освітлена. Доріг не було. Школа хиріла. І з кожним роком - лише все гірше, гірше, гірше...

- Щось змінилося відтоді, як люди Вас обрали?

- Ремонтуємо школу, де все вже давно сиплеться. Міняємо там дерев'яні вікна, яким вже понад сорок років, на металопластикові. Міняємо двері. Ремонтуємо дитсадочок, в якому після усадки фундаменту пішла тріщина по стіні. запланували на цей рік ремонт очисних споруд на нашому "Водоканалі", які вже понад вісімнадцять років не працювали. Відремонтували освітлення на всіх вулицях, де воно колись було - а це нові кабелі, нові лампочки. Ще на двох вулицях плануємо освітлення. Цьогоріч поклали майже кілометр асфальту в межах селища. Відновлюємо тротуар, який досі був у один рівень з дорогою, тож піднімаємо бордюри. Здійснюємо реконструкцію водогону.

- Звідки гроші на всі ці зміни?

- Звісно ж, на дорозі вони не лежали. Просто ми зробили обрахунки того, що маємо й направили усі зусилля на першочергові, на мою думку, напрямки. А це - діти та їхня освіта, безпека мешканців, медицина. Тісно співпрацюємо з місцевими підприємствами та фермерським господарством, яке трудиться на землях селища. Знайшли спільну мову з керівниками. Вони допомагають. Там де можна організувати співфінансування якихось робіт, ми це робимо. Підприємці відгукуються, бо це ж для рідного селища. Хтось дає двадцять, хтось тридцять, хтось п'ятдесят тисяч. То вже не все ми тягнемо з бюджету селищної ради.

- А самі мешканці допомагають грішми?

- Від мешканців ще такого не чекаємо, вони до цього ще не готові. Але з часом - це прийде. Зараз ремонтуємо центральні вулиці, а як підемо вглиб селища - думаю, будемо звертатися до мешканців, щоб вони якусь копійку доклали до загальної справи. Тут мова навіть не про гроші, просто, якщо людина щось доклала особисте на ремонт дороги чи на освітлення, то вона потім сама й пильнуватиме, щоб ніхто його згодом не  пошкодив. З'явиться відповідальність у людей.

- Бачу, повернувшись із АТО, досить швидко знайшли себе у мирному житті. А як щодо ваших побратимів?

- Ми були мобілізовані. Тож по завершенні служби багато хлопців повернулися на ті самі робочі місця. Дехто пішов служити далі, бо відчув, що він там потрібніший. Я служив у 51-ій бригаді Батальйону матеріального забезпечення, був командиром взводу роти підвозу боєприпасів. Часто їздили на передову, блокпости.

- Не думали продовжити службу?

- Ми були у першій хвилі. Коли не було ще ні техніки, ні нормального забезпечення. Це якось не спонукало продовжувати службу. І тому, знаєте, року там вистачило з головою. Воювати треба, але й у мирному житті можна принести людям багато користі. Аби мати до того бажання.

- Ваша бригада у повній мірі відчула на собі весь жах Іловайського котла...

- Ми бачили і відчули багато такого, про що не розказують. Хто там не був, він того не зрозуміє. Мені інколи навіть здається, що те, про що ми згадуємо, про що говоримо, люди вважають якоюсь "рекламою". Четвертий рік війна. Люди втомилися.

- І, як думаєте, наскільки ще ця війна затягнеться?

- Не хочу нічого прогнозувати. Скажу лише одне, якби не підтримка, яку Україна відчула з боку Європи та США, нас би вже тут добряче пом'яли. А так вистояли і будемо протистояти агресору й далі.
 


Максим ЗОТОВ



Коментарі відвідувачів

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

444

У Гайсині 14 жовтня сталась дорожньо-транспортна пригода за участі автомобіля Skoda та вантажівки Scania. У результаті автопригоди загинув ...

318

Помер Почесний Гетьман Українського козацтва і один із засновників Руху Володимир Мулява. Про це повідомив на своїй сторінці у ...

171

Приїзд до Вінниці міністра оборони Андрія Загороднюка у рамках "Діалогів з Україною" був більше схожий на соціальний зріз суспільних ...

166

Якщо у когось зупиниться серце десь у натовпі або транспорті, врятувати його зможуть лише ті, хто поруч. Про те, як правильно надавати ...

159

Вінничани продовжують допомагати військовим, які беруть участь в ООС. Цього разу волонтери доставлять на схід країни продукти ...