Кифоренко Борис

Народився у селі Демківка Чечельницького району Вінницької області. Жив із сім’єю в Одесі. Командир окремої бригади зв’язку оперативного командування "Південь», що дислокується на Дніпропетровщині Загинув 29 серпня, при прориві із оточення під Іловай

Четвертого вересня в Одесі у Будинку офіцерів попрощалися із вінничанином, полковником Борисом Кифоренком. Звання полковника Борис Кифоренко отримав за чотири дні до загибелі. Він загинув 29 серпня, при прориві із оточення під Іловайськом.

Із рідної Демківки, Чечельницького району, до Одеси приїхали близько сотні односельчан, аби провести Героя в останню путь.

Борису Кифоренку було 40 років. Він народився і виріс у селі Демівка Чечельницького району. Закінчив Київське вище військове училище зв’язку ім.Калініна, Одеський національний університет ім.Мєчнікова і Національний університет оборони України ім.Черняховського. Разом із дружиною і двома дітьми проживав Одесі. А служив командиром окремої бригади зв’язку в Дніпропетровську.

- Він народився і виріс у нашому селі, був високопорядною людиною. Вихований в інтелігентній сім’ї, батьки вчителі, - розповідає сільський голова Демівки Олександр Бевзюк. - Усе село знає цю порядну родину, і ми досі не можемо повірити, що Бориса Борисовича більше не має.

- Все російське телебачення кричить, що ми фашисти. Які ж ми фашисти, якщо вони пораненого офіцера взяли і просто напросто добили - це нелюди. Українська армія втратила дуже великого патріота, в майбутньому великого командира, - розповів журналістам брат загиблого офіцера Павло Єфремович.

Колеги загиблого військового розповіли журналістам видання "Рупор Одеси", що Борис Кифоренко загинув під час виходу із Іловайського котла: в його УАЗ влучив снаряд, пораненого полковника добив російський прапорщик із позивним "Москва".

Про обставини загибелі Бориса Борисовича Кифоренка згодом напишуть на сайті Міністерства оборони.

«Все обірвала російська граната в сім тридцять ранку 29 серпня під Іловайськом...

Велика колона техніки та особового складу відразу декількох різних військових частин та добровольчих батальйонів з Іловайська вийшла о шостій ранку й пішла на прорив з котла. А за півтори години українські вояки потрапили у засідку. Бійня була страшною, загинули й зазнали поранень не десятки — сотні людей. Хвилин 35 по колоні лупили з гармат 2А42 — озброєння бойових машин піхоти БМП-2, гранатометів та стрілецької зброї, включаючи крупнокаліберні кулемети. В уазик, у якому їхав комбриг Кифоренко, влучив постріл з гранатомета. Майор та капітан, які сиділи назадніх сидіннях, загинули одразу, а командира та водія, старшого солдата Павла Шапошникова, вибуховою хвилею викинуло з машини. Водій отримав контузію та численні осколкові поранення кінцівок, а командирові перебило обидві руки й ноги. Поранення були дуже важкими, хоча, напевно, якби б полковникові Кифоренку своєчасно надали медичну допомогу, він, мабуть, і вижив би... Та допомоги від росіян, а саме вони, а не місцеві сепаратисти обстрілювали колону, чекати не доводилося...

Поранений водій підповз до свого командира та хвилин 15 вони ще розмовляли, поки до понівеченого уазика не під’їхала російська БМП-2. Усе — як має бути, десантники з російськими шевронами на рукавах, вони навіть не намагалися приховати свого походження! Обом пораненим вони зв’язали руки скотчем та кинули напризволяще, поїхавши далі. У Павла, на щастя, поранення були легкими, а ось Борис Борисович стікав кров’ю. І так — ще довгих чотири години... А потім «легких» поранених росіяни забрали з собою, а «важких» залишили помирати під спекотним серпневим сонцем. Це — у кращому випадку, в гіршому ж... Коли ворог завантажував на машини тих поранених, які могли самі пересуватися, наші хлопці чули постріли й інакше ніж добиванням поранених природу й причину цих одиночних пострілів та коротких, економних черг, хлопці пояснити не можуть. Причому, чули ці постріли і Шапошников, і інші люди навіть з інших частин, яким пощастило тоді вціліти у розбитій колоні...

— Ховали Бориса у селі Авангард, передмісті Одеси, — із сумом розповідає друг загиблого, який довгий час служив із ним в Одесі, а зараз є заступником командира однієї з частин Вінницького гарнізону з озброєння, підполковник Валентин Шевчук. — Народу на похороні було — просто тьма! Щонайменше — півтисячі чоловік... Прощалися з Борисом у гарнізонному Будинку офіцерів, причому міліція мусила перекривати дорогу — так людно було того дня біля ГБО...»

Поховали Бориса Кифоренка на Одеському кладовищі. У нього залишилися батьки, дружина і двоє дітей – старшій виповнилося 13 років, меншій - лише півтора роки.

 

НАЙБІЛЬШЕ ЧИТАЮТЬ

477

Скарги написані до фіскальної служби та управління праці – аби ті перевірили діяльності турфірми   Близько десяти вінницьких ...

360

  Відразу після матчу "Динамо" - "Зірка" біля станції метро "Олімпійська" угруповання київських фанатів "Родичі" влаштувало бійку з ...

297

Переможці пленеру стануть відомі 16 серпня   У Вінниці тиждень тривав унікальний художній пленер, за результатами якого журі обере ...

286

Чоловіків підозрюють у розбійних нападах на кредитні спілки у Вінниці   Трьох одеситів затримали 8 серпня у Вінниці. Чоловіки – раніше ...

286

  У Вінниці 11 серпня відбувся допрем’єрний показ українського фільму «Червоний».   Це гостросюжетна історико-пригодницька драма. ...